Чингіз Айтматов вважає, що Україна замкнулася в собі

Чінгіз Айтматов розповів, що вже в наші дні один японський літературний критик написав книгу на тему дезертирства в світовій літературі і починається ця книга саме першим оповіданням Айтматова «Віч-на-віч», яке було написане у 1942 році. І сьогодні киргизький прозаїк вважає тему відповідальності перед суспільством дуже важливою.

Про події в Україні Чингіз Айтматов знає багато, і його дивує, що українці якось замкнулися на собі.

Чингіз Айтматов: «З Росією у нас, наприклад, у Центральній Азії, дуже сильні і дуже тісні зв’язки. Ми намагаємося зрозуміти, боремося, сприймаємо те, що хвилює Росію. Росія так само. А ось з Україною... А Україна сама собою дуже зайнята і в останні роки зв’язки не дають себе знати. Ослабли. А їх необхідно все ж берегти, це взаємовигідно і взаємно корисно!»

Чингізу Айтматову не дуже сподобалися українська та киргизька «кольорові революції», він прихильник стабільності у розвитку народу і держави.

З цього приводу письменник зазначив: «Ось те, що зараз відбувається в Росії, мені це подобається. Це не те, що в Грузії. Одні виганяють інших, потім там постійно вирують пристрасті, протести, придушення одних іншими і таке подібне. Росія у даному разі уникає таких подій».

«Виходити з тоталітарного стану доводиться дуже і дуже довго»

Хоча, тоталітаризм, який робить людей манкуртами, зомбі, як про це писав Чингіз Айтматов у романі «І довше віку триває день», письменник і сьогодні засуджує. Він вважає, що потрапити у тоталітарний стан можна дуже швидко але виходити з нього доводиться дуже і дуже довго, і це дуже дорого не лише у моральному, духовному плані але й у фізичному, тобто, подолання тоталітаризму коштує величезних людських жертв.

Останній роман Айтматова «Коли падають гори» (написаний у 2006 році) вже перекладений у Європі, а в Україні поки що ні. У цій модерній книзі, як каже сам письменник, йдеться про глобалізацію та долю окремо взятої людини.