Голос: Від хати до хати – чи можна колядувати?
Господиня: Колядуйте!
Стоїть яворко тонкий, високий, Тонкий, високий, листом широкий, Листом широкий, кудром кудристий, А в тім кудрині сам Сокіл сидить – Сам Сокіл сидить, на воду глядить, На воду глядить, з рибкой говорить, – Святий вечор, з рибкой говорить…
Образи праведного Сонця, ясного Місяця, красних Зірок, буйного Вітру, рясного Дощу, Сокола-Рода часто зустрічаються в автентичних поліських колядках. Із давніх давен поліщуки вірили, що саме у Святий вечір з настанням сутінків духи прародителів проходять до своїх рідних відзначати народини молодого Божича, а опівночі можна просити в святих усе, чого заманеться.
Завідувачка етнографічного відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Алла Українець розповіла: «Люди вважали, що небо відкривається в такий період, і думки Бог швидше почує. Вірили, що можна бажання різні загадувати. Наприклад, от у нас в Дубровицькому районі за образами тримали два камінчики, у Сварицевичах, і з тих двох камінчиків викрешувала вогонь, а тим вогнем підпалювала 12 полін, які лежали в печі, і таким чином (це називався Живий вогонь) розпалювалася піч… Ми зараз надаємо перевагу пшеничній куті, а в більшості сіл, які ми обстежували, розповідають про те, що колись була ячна кутя (з ячменю), навіть інколи просто заправлялася (бо це був піст) олією. На Поліссі ячна кутя готувалася, в кого не було меду – розводили солодку водичку… І вона була поминальною стравою...»
Шанували свою годувальницю – худобу
А ще поліщуки на Різдво особливо шанували свою годувальницю – худобу
Алла Українець: «Ось у тому ж таки Дубровицькому районі – він брав дві хлібини, йшов до хліва, одну залишав у хліві, а з другою повертався назад до хати, і ще ніс сіно. Завжди, принаймні на Волині, стіл цього вечора застеляли сіном, а тоді вже поверх клали скатертину. Також сіно клалося на тому місці, де стояла кутя – на покуті. Окрім сіна, господар вносив у хату і сніп, який у нас називався Коляда – із різних злаків. Він урочисто його вносив і ставив на тому ж місці, де кутя й узвар. Цей сніп стояв упродовж усіх різдвяних свят на тому почесному місці».
«Під виглядом якогось жебрака до хати може зайти сам Бог»
Звичай збиратися на Різдво родиною не повинен був завадити подорожнім отримати цього вечора прихисток.
Алла Українець: «Вважали, що хто в дорозі – повинен поспішати додому, щоб не бути в дорозі увесь рік., а бути за столом, у своїй родині, в теплі і затишку. Це свято ніби єднало всі покоління, які жили до нас, і нас із ними. Але ж бувало так. що заходив до хати гість. І про це існує кілька переказів, що часом під виглядом якогось жебрака до хати може зайти сам Бог. І через те гостя в цей вечір ми повинні зустріти якнайкраще. Людина, яка в цей вечір до нас завітала, не може бути випадковою».
Багаторічна дослідниця фольклорної спадщини чорнобильського Полісся, помітила, що традиції вживаються не в кожному селі.
Алла Українець: «Є села, де воно начисто чомусь усе стирається з пам’яті, а є села, де чітко дотримуються (традицій), вчать дітей і бережуть їх. То Сварицевичі належать до таких сіл. Виловлювати ту старовину з кожним роком стає все важче. Ми повинні зараз зібрати це все докупи, щоб воно хоча б було зафіксовано. Хтось таки захоче ту пісню, ту колядку по нотах розучити і проспівати., обряд відтворити – може, дасть йому нове народження…»
«Поліські колядки – ясні, як сама природа»
А такі ентузіасти на Рівненщині також є. Поліські колядки – ясні, як сама природа – стверджує Раїса Цапун, фольклорист, керівник ансамблю «Джерело».
Раїса Цапун: «…Бо вони зберегли і мову ту прадавню поліську. Ми випустили компакт-диск «Мелодії Древнього Нобеля» – багато колядок світських і релігійних записано було в цьому селі, і ми деякі з них озвучили… Ось: «Радуйся, Діво Маріє» – ми її дуже любимо, вона така голосна, дзвінка…»
Радуйтіса, всі людіє, Радость з неба в нас падає: Весела нам новина – породила Діва сина, Марія, Марія!
Мабуть не випадково саме в Рівному народився Міжнародний слов’янський фольклорний фестиваль «Коляда». За кількістю виспіваних тут автентичних колядок з рівнянами досі не зрівнявся ніхто.
Стоїть яворко тонкий, високий, Тонкий, високий, листом широкий, Листом широкий, кудром кудристий, А в тім кудрині сам Сокіл сидить – Сам Сокіл сидить, на воду глядить, На воду глядить, з рибкой говорить, – Святий вечор, з рибкой говорить…
Образи праведного Сонця, ясного Місяця, красних Зірок, буйного Вітру, рясного Дощу, Сокола-Рода часто зустрічаються в автентичних поліських колядках. Із давніх давен поліщуки вірили, що саме у Святий вечір з настанням сутінків духи прародителів проходять до своїх рідних відзначати народини молодого Божича, а опівночі можна просити в святих усе, чого заманеться.
Завідувачка етнографічного відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Алла Українець розповіла: «Люди вважали, що небо відкривається в такий період, і думки Бог швидше почує. Вірили, що можна бажання різні загадувати. Наприклад, от у нас в Дубровицькому районі за образами тримали два камінчики, у Сварицевичах, і з тих двох камінчиків викрешувала вогонь, а тим вогнем підпалювала 12 полін, які лежали в печі, і таким чином (це називався Живий вогонь) розпалювалася піч… Ми зараз надаємо перевагу пшеничній куті, а в більшості сіл, які ми обстежували, розповідають про те, що колись була ячна кутя (з ячменю), навіть інколи просто заправлялася (бо це був піст) олією. На Поліссі ячна кутя готувалася, в кого не було меду – розводили солодку водичку… І вона була поминальною стравою...»
Шанували свою годувальницю – худобу
А ще поліщуки на Різдво особливо шанували свою годувальницю – худобу
Алла Українець: «Ось у тому ж таки Дубровицькому районі – він брав дві хлібини, йшов до хліва, одну залишав у хліві, а з другою повертався назад до хати, і ще ніс сіно. Завжди, принаймні на Волині, стіл цього вечора застеляли сіном, а тоді вже поверх клали скатертину. Також сіно клалося на тому місці, де стояла кутя – на покуті. Окрім сіна, господар вносив у хату і сніп, який у нас називався Коляда – із різних злаків. Він урочисто його вносив і ставив на тому ж місці, де кутя й узвар. Цей сніп стояв упродовж усіх різдвяних свят на тому почесному місці».
«Під виглядом якогось жебрака до хати може зайти сам Бог»
Звичай збиратися на Різдво родиною не повинен був завадити подорожнім отримати цього вечора прихисток.
Алла Українець: «Вважали, що хто в дорозі – повинен поспішати додому, щоб не бути в дорозі увесь рік., а бути за столом, у своїй родині, в теплі і затишку. Це свято ніби єднало всі покоління, які жили до нас, і нас із ними. Але ж бувало так. що заходив до хати гість. І про це існує кілька переказів, що часом під виглядом якогось жебрака до хати може зайти сам Бог. І через те гостя в цей вечір ми повинні зустріти якнайкраще. Людина, яка в цей вечір до нас завітала, не може бути випадковою».
Багаторічна дослідниця фольклорної спадщини чорнобильського Полісся, помітила, що традиції вживаються не в кожному селі.
Алла Українець: «Є села, де воно начисто чомусь усе стирається з пам’яті, а є села, де чітко дотримуються (традицій), вчать дітей і бережуть їх. То Сварицевичі належать до таких сіл. Виловлювати ту старовину з кожним роком стає все важче. Ми повинні зараз зібрати це все докупи, щоб воно хоча б було зафіксовано. Хтось таки захоче ту пісню, ту колядку по нотах розучити і проспівати., обряд відтворити – може, дасть йому нове народження…»
«Поліські колядки – ясні, як сама природа»
А такі ентузіасти на Рівненщині також є. Поліські колядки – ясні, як сама природа – стверджує Раїса Цапун, фольклорист, керівник ансамблю «Джерело».
Раїса Цапун: «…Бо вони зберегли і мову ту прадавню поліську. Ми випустили компакт-диск «Мелодії Древнього Нобеля» – багато колядок світських і релігійних записано було в цьому селі, і ми деякі з них озвучили… Ось: «Радуйся, Діво Маріє» – ми її дуже любимо, вона така голосна, дзвінка…»
Радуйтіса, всі людіє, Радость з неба в нас падає: Весела нам новина – породила Діва сина, Марія, Марія!
Мабуть не випадково саме в Рівному народився Міжнародний слов’янський фольклорний фестиваль «Коляда». За кількістю виспіваних тут автентичних колядок з рівнянами досі не зрівнявся ніхто.