Захопливі історичні фотографії вогняних нафтових родовищ Кавказу, які колись давали половину світового «чорного золота».
Ця фотографія викиду нафти неподалік від Баку – одна з декількох фотографій, що зберігаються у бібліотеці ETH Цюріха, на яких зображений нафтовий бум в місті на Кавказі на початку 1900-х років.
Коли ці фотографії були зроблені в 1912 році, в тодішньому Азербайджані, ця територія входила до складу Російської імперії.
Цей регіон здавна був відомий своїми багатими нафтою родовищами. Дослідник Марко Поло, як вважають, описав Баку, коли написав: «Поруч з грузинським кордоном є джерело, з якого б'є потік нафти в такому обсязі, що тут можуть зануритися відразу сотні кораблів. Ця нафта не підходить для вживання в їжу; але вона підходить для спалювання і як бальзам для чоловіків і верблюдів, які мають свербіж або струп».
Приблизно в той час, коли були зроблені ці світлини, бакинські нафтові родовища постачали приблизно половину всієї нафти в світі.
Бурові вишки покриті дерев'яними панелями, щоб захистити робітників від дощу і снігу, і мають досить високу висоту, щоб можна було піднімати і опускати в свердловини довгі бурові інструменти і обсадні труби.
Вражаюча нафтова лихоманка була викликана здебільшого російськими та іноземними підприємцями, такими, як два брати Нобелі – Роберт і Людвіг зі Швеції, які заснували нафтову компанію Branobel в Баку в 1878 році.
Назва компанії Branobel є абревіатурою від російського «Братья Нобель» – Брати Нобелі.
Нобелі неймовірно розбагатіли на бакинських нафтових родовищах після вирішення транспортних проблем, встановивши нафтопроводи і побудувавши перший у світі нафтовий танкер (вгорі) в 1878 році.
У 1906 році був побудований найдовший у світі трубопровід, по якому гас був направлений на 885 кілометрів на захід від Баку на Каспійському морі до Батумі в сьогоднішній Грузії.
Головним методом видобутку нафти в той час було буріння з використанням тросового інструменту або ударного буріння, при якому долотоподібний ударний інструмент опускався в свердловину, а потім неодноразово врізався в породу внизу.
Коли каменерізні інструменти піднімали для заточки, сталеві кошики піднімали уламки каменю на поверхню.
Підйом і опускання ударних інструментів приводились у рух паровими двигунами (вгорі), що робило просторий «ліс» нафтових вишок Баку гучним і надзвичайно небезпечним місцем.
Буріння кабельним інструментом часто призводило до раптових викидів або «фонтанів», коли робітники проламували тріщини в резервуарі з нафтою під тиском глибоко під поверхнею.
Розпечені парові двигуни всередині вишок означали, що вибухи були звичним явищем. Жорстокість вибуху зображена у фільмі 2007 року «Там буде кров».
Невідомо, скільки робітників загинуло на нафтових родовищах Баку в перші роки. У 1905 році шість робітників загинули внаслідок сутичок через умови праці. У новинах зазначалося, що після широко поширеного насильства на нафтових родовищах робітникам було надано «дев'ять з половиною годин робочого дня з восьмигодинним днем перед вихідними».
Баку був відомий у той час як небезпечний куточок Російської імперії. Людвіг Нобель охарактеризував Баку як «досить неприємну діру».
Після більшовицької революції власники нафтових компаній були змушені покинути бакинські нафтові родовища, і видобуток впав до мінімуму.
Незмінною спадщиною нафтової лихоманки в Баку є щорічні Нобелівські премії, які були засновані Альфредом Нобелем в 1895 році і сьогодні супроводжуються грошовою премією в розмірі понад 1 мільйон доларів. Альфред Нобель не тільки нажив статок на винаході динаміту, а й одним із перших інвестував у нафтову компанію своїх братів «Бранобель».
