В Україні та світі двадцятий раз відзначають День вишиванки.
Уперше ідея присвятити один травневий день традиційному українському одягу виникла 2006 року у студентському середовищі Чернівців і швидко поширилася країною. Відтоді, щороку, в третій четвер травня, українці та усі, кому подобається вишиванка, одягають цей одяг і носять удома, в офісах, на вулицях. Соціальні мережі заполоняють фотографії із усміхненими людьми у вишиванках. Повномасштабна війна Росії та України лише поглибила цікавість до вишиванки, відзначення цього дня поширилося і на Збройні сили України.
Радіо Свобода розповідає історію колекціонера вишиванок Костянтина Гудаускаса, казахського активіста, якому довелося виїхати з Казахстану, і відтоді він живе в Україні. У нього вже 33 вишиванки і кожна з них має свою історію. «Є вишиванки, які болять», – каже Костянтин.
Вишиванки з фронту, вишиванки із Карпат; з рунами, квітами, зображенням тварин та візерунками. Білі, чорні, червоні, блакитні. З довгим або коротким рукавом. У кожної – свій характер, своя історія і навіть свій запах: диму, карпатського дерева, фронтових бліндажів чи домашньої шафи, де її берегли роками.
Костянтин Гудаускас – казах за національністю, литовець за походженням та, як сам каже, українець за душею – лагідно перебирає свої тридцять три вишитих сорочки: усі випрасувані, розвішені на окремих вішаках. Чоловік з трепетом показує нам кожну. Каже, жодну не купував сам, усі – подаровані, і то ще й усього за останні чотири роки.
Для Костянтина це вже давно не просто одяг. Вишиванка, каже, це код пам’яті, спосіб сказати «я свій» без жодного слова. Найдорожчі для нього – подаровані людьми, яких більше немає. Ці сорочки одягає рідко, мовляв, щоб пам’ять про події, пов’язані з ними, трималася якомога довше. А ось загалом вишиванки, каже чоловік, одягає часто – не на свята, а по настрою. Бо в Україні вишиванка давно перестала бути лише святковим строєм. Під час великої війни вона стала і тихим спротивом, і способом триматися за своє.
Що не день народження, то вишиванки!
Гудаускас – казахський активіст, якому 2018-го – через конфлікт із проросійською владою, довелося виїхати з Казахстану. Прихисток чоловік знайшов в Україні.
У березні 2022 року він, завдяки казахським документам, вивіз з окупації на Київщині 203 людини. Згодом відкрив благодійний фонд «Буча» для допомоги військовим. Саме волонтери, з якими Костянтин тоді познайомився, подарували йому першу вишиванку – у травні, на день народження.
«Сказали з вас грошей не брати». Уявіть, яка сила в українській вишиванці!
«Дев’яносто відсотків вишиванок подаровані саме на дні народження. Я їх постійно ношу. Особливо, коли їду за кордон – домовлятися про допомогу для армії, то беру щонайменше три або п’ять вишиванок. Маю з ними цікаві історії. Колись обідав у кафе в Римі. Вийшов власник – побачив мене, каже: «Слава Україні!» Я йому відповів. Ми пообідали, покликали офіціанта, щоб розрахуватися, на що той нам: «Сказали з вас грошей не брати». Уявіть, яка сила в українській вишиванці! Як її поважають за кордоном!»
Костянтин каже, за кордоном вишиванка часто працює сильніше за будь-які слова чи посвідчення. Люди впізнають у ній Україну – країну, яка воює і водночас не втрачає своєї культури.
Цьогоріч день народження Костянтина збігається з Днем вишиванки, тож, пророкує, колекція поповниться. А поки розповідає про п’ять улюблених, що вже є.
«Моя колекція – це історія боротьби, бо вишиванки – це про людей, яких мені принесла війна»
Частину сорочок Костянтину дарували військові, коли той їхав до них на фронт. Чоловік береже їх найбільше. Каже, цінує ще й за те, що армійці, маючи безліч клопотів, знаходять час, щоб віддячити йому за амуніцію, яку він привозить для них. Та ще й завжди потрапляють в розмір. Одну із таких вишиванок волонтеру подарували бійці 32-ї окремої механізованої бригади. Червоними нитками по чорній тканині Костянтину вишили оберіг.
Чоловік поцікавився орнаментом: виявилося, що на сорочці зображені слов’янські руни, які символізують віру та захист.
Колись українці вірили, що вишивка може берегти людину від злого – саме тому орнаменти часто наносили на комір, рукави й поділ сорочки, тобто місця, через які, за повір’ями, до людини може проникнути небезпека.
Вишиванку сприймаю, як броню
«Я вишиванку сприймаю, як броню. Мені, до речі, її подарували торік. Хлопці планували на день народження подарувати, але було потепління – і в них затопило позиції. Ми тоді швидко збирали і везли помпи до хлопців, щоб якось облаштувати їм там все. То вони вже тоді подарували наперед. Це було неймовірно. Взагалі я з усіма військовими, якими опікуюся, маю чудові стосунки. День починається з того, що ми кружечки одне одному записуємо», – каже Костянтин.
Костянтин каже, поки має тридцять три вишиванки, то тримає в голові їхні історії, проте з часом планує записувати їх. Мріє передавати їх із покоління в покоління: дітям, онукам.
Є вишиванки, які болять
Зустрів Костянтин нас у білій сорочці, рукава та комірець якої вишиті білими та блакитними нитками. Для нього вона особлива. У 2022 року одна із перших родин, яку Костя вивіз з окупованого Ворзеля, були український композитор Ігор Поклад із дружиною. Після цього подружжя стало сім’єю для волонтера.
Для мене він був як тато. А сам мене називав ангелом. І от вишиванку подарував білу
«Є вишиванки, які болять. Ця – один із останніх подарунків Ігоря Дмитровича перед його смертю. Три останні роки він був для мене більше, ніж просто друг. Для мене він був як тато. А сам мене називав ангелом. І от вишиванку подарував білу. До речі, як Поклада уже немає на цім світі, так і майстрині. Це бабуся із карпатських гір. Ігор Дмитрович сам вигадав візерунок, а вона його втілила в життя», – згадує із смутком Костянтин.
Біла вишиванка в українській традиції часто символізує світло, пам’ять і чистоту. А блакитні нитки – спокій і небо.
Костянтин проводить долонею по рукаву так обережно, ніби боїться стерти чиїсь дотики.
Чоловік пригадує, що цікавим ще був процес створення, оскільки дошивали сорочку безпосередньо на ньому. А робила це у костюмерній Національної опери України, за проханням Ігоря Поклада, майстриня, яка шиє одяг для артистів.
Найперша – найрідніша!
21 травня 2022 року Костянтину подарували першу вишиванку в його житті – синю сорочку з довгими рукавами, каже, сіла, наче була пошита на ньому.
«Ми навіть не планували святкувати, до речі. У нас у цей день була толока. Ми з волонтерами прибирали будинок Ігор Поклад, культовий український композитор, Герой України Ігор Поклад у 2022 році разом із дружиною пережив російську окупацію у Ворзелі під Києвом. До його евакуації долучився Костянтин Гудаускас, який згодом став героєм художнього фільму «Буча». Після порятунку Поклад спільно з Гудаускасом заснував міжнародний гуманітарний фонд Bucha Help для допомоги потерпілим від війни. Серед відомих пісень Ігоря Поклада: «Ой летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка», «Кохана», «Два крила», «Моя Україна» та інші (загалом – понад 150 пісень). Ігор Поклад також є автором музичної комедії «Друге весілля в Малинівці», мюзиклу «Конотопська відьма», «Різдвяна ніч» та інших. Він написав музику до класичних мультиплікаційних стрічок «Як козаки в хокей грали» та «Енеїда», бо ж там росіяни жили під час окупації. І от по завершенню мені зробили сюрприз люди, які за час окупації стали для мене сім’єю. Тому вона для мене найперша, я її одягаю часто. Люблю її»
Саме синій колір у вишивці часто асоціюють із захистом і спокоєм. А ще – з водою та небом.
Костянтин усміхається: мабуть, тому ця сорочка і стала для нього «домашньою». Саме в цій вишиванці Костянтина найчастіше можна побачити на фото та відео. У ній він вступав до литовського університету. І в ній же виступав на заходах, присвячених Україні в Європі.
Улюблені мені подарували мої діти
Останні дві вишиванки, які Костянтин відносить до улюблених – парні: біла та чорна. Вони відрізняються від попередніх, адже замість уже звичних орнаментів рун або квітів, комірці цих прикрашають фазани. Власник вишиванок гордо вимовляє: «А тут ми бачимо гуцульський стиль».
У гуцульських вишиванках часто використовують складну геометрію, зооморфні символи та дуже щільну вишивку. Це один із найупізнаваніших стилів української вишивки, який формувався століттями в Карпатах.
На початку повномасштабного вторгнення – під час одного із відряджень, Костянтин познайомився з 20-річним нацгвардійцем, який нещодавно отримав поранення. Не розповідаючи подробиць, волонтер каже, дізнався про складний шлях хлопця і захотів йому допомогти. Зокрема забрав із собою до Києва. Саме Руслан подарував Костянтину ці дві вишиванки.
Улюблені, бо мені подарували їх мої діти – а це для мене найдорожче
«На початку війни цей хлопець став тим, кому я міг віддати батьківську любов. Я відчуваю, що зміг дати йому опору. Зараз Руслан завершує філологічний факультет в університеті Шевченка. Має багато досягнень. Уже створив свою сім’ю. З Софією переїхали жити окремо. Я їх дуже люблю. Це мої діти. А вони дуже багато в чому допомогли мені, допомогли усвідомити певні речі. Тому ці вишиванки мої улюблені, бо мені подарували їх мої діти – а це для мене найдорожче», – ледве стримуючи сльози, гладить руками вишиванки Костянтин.
Цей комплект одразу складає до валізи, адже вирушає за кордон «заробляти гроші на автівки для військових». І куди ж без вишиванок?
Вся квартира чоловіка заставлена прапорами, розмальованими гільзами й іншими військовими сувенірами, подяками і картинами. Костя жартує: по завершенню війни збере усі дарунки – разом із вишиванками – і відкриє музей.
Музей не про речі або одяг. А про людей, які допомагали, любили і трималися одне за одного у час великої війни.
Форум