Михайло Грушевський. 155-ліття від дня народження видатної постаті ХХ століття

ЛЬВІВ – 155 років тому, 29 вересня 1866 року, народився Михайло Грушевський, одна з найвідоміших особистостей ХХ століття: історик, редактор, голова Центральної Ради Української Народної Республіки, автор багатотомної «Історії України-Руси». Ідея цієї праці народилась у Львові. Саме тут у 1898 році був виданий у Львові перший том.

Львівський період життя Михайла Грушевського був найсвітліший і найщасливіший для нього та його родини, зазначають дослідники. Як зустріли Михайла Грушевського у Львові в 1894 році? Який він мав вплив на тодішнє галицьке середовище?

28-річний київський професор, високий красень, освічений Михайло Грушевський приїхав у Львів у вересні 1894 року. Він очолив у Львівському університеті катедру «Всесвітньої історії з особливим оглядом на історію Східної Європи» з українською мовою викладання.

12 жовтня Михайло Грушевський прочитав першу лекцію з давньої історії Руси. Зал університету (нині вулиця Грушевського у Львові) ледь умістив усіх охочих послухати молодого історика. Говорив він цілком нові речі галичанам, а саме про те, що головним героєм історії є народ, мета історії – зрозуміти економічний стан, культурний, духовний цієї народної маси, а ще її бажання та ідеали.

На загал, приїзд молодого науковця в «австрійську Україну» галичани сприйняли переважно позитивно, про що свідчать численні відгуки про його виступ у тодішній пресі, спогади його учнів. Втім, звісно, не бракувало заздрісників, тих, хто ставився до заможного чужинця з певною недовірою. Михайло Грушевський був вимогливий до себе і до тих, хто був поруч у праці чи в побуті.

«Грушевського у Львові сприйняли дуже позитивно, тому що він був світилом світового рівня, доктором, а таких молодих у Галичині не було та ще й у галузі суспільствознавства. Він був доктором всесвітньої історії, і для галицьких поляків не був ворогом, вони в ньому не вбачали політичного суперника. А Грушевський вбачав більше ворогів серед галицьких консерваторів, аніж серед поляків. Він увійшов у світоглядний конфлікт, був проти угодовства з поляками, з австро-угорськими правлячими колами, обстоював ідею побудови самостійної незалежної України. Для багатьох це видавалося мрією, яка мала відкладатися на багато десятиліть, якщо не століття вперед, бо українці ще недозріли», – говорить перекладач російськомовних статей Михайла Грушевського, історик Іван Сварник.

Михайла Грушевського у Львові сприйняли ще й з великою надією, очікуючи суттєвих змін у методиці викладання історії України, продовжує Марія Магунь, директорка Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, дослідниця спадщини Михайла Грушевського, авторка наукових праць.

«Михайло Грушевський наголосив, що ставитиметься серйозно до скептицизму у науці, ретельно підбиратиме факти. Це здивувало галицьку суспільність. Він великий наголос поставив на тому, що основним творцем історії є не окремі постаті, а народ, а далі це велика тяглість і праця над курсом «Історії України-Руси», яка зародилась із семінарів, викладів і переросла у видання. По суті, «Історія України-Руси» – це паспорт у світову історію», – каже Марія Магунь.

Навіть читаючи історію України-Руси, Михайло Грушевський під час лекції робив правки, пригадували його учні. З Михайлом Грушевським у Львові пов’язані численні місця: відомі адреси його проживання, кав’ярні та ресторації, де любив бувати спершу сам, а потім із дружиною.

Свою працю «Історія України-Руси» молодий учений почав писати на вулиці Длугоша, 5 (нині Кирила і Методія). У цьому будинку історик мешкав із 1894 до 1898 року. Це були щасливі роки не лише у праці, але й особистому житті. Адже молодому професорові життя подарувало зустріч із львівською вчителькою Іванною-Марією Вояковською, донькою греко-католицького священника Сильвестра Вояковського з Тернопілля.

Михайло та Марія одружились у 1896 році і це «був просто грім з ясного неба для львівської «сметанки». Вибрана ним дружина була не тільки дуже освічена і розумна, але і дуже розсудна, а при цьому зразкова дружина та мати і господиня дому», писав у спогадах Іван Раковський.

Сам Михайло Грушевський говорив, що його дружина була вірним і тямущим товаришем у його житті та праці.

Грушевський любив музику, відвідував із дружиною всі оперні прем’єри, картинну галерею, український театр. Його студенти часто були його гостями вдома, брали у професора книжки, але неодмінно мали повернути.

«Львівський період – найкращий, найдобріший для Грушевського. Бо він мав підстави сподіватись на розвій своїх викладацьких можливостей. Це йому успішно вдавалося, виховав цілу молоду школу львівських науковців. Це був час родинного тепла, народження доні», – говорить Марія Магунь.

Подружжя Грушевських проживало в різних помешканнях у Львові. У 1900 році у Михайла та Марії народилась донька Катерина – єдина їхня дитина. І Михайло Грушевський замислився над власним житлом, як сам написав в автобіографії, щоб «забезпечити собі більший спокій і ліпші обставини життя». У 1901 році він купив землю за Львовом, у районі Софіївка, поблизу Стрийського парку.

«Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом», – описує події Михайло Грушевський.

У цьому будинку на тодішній вулиці Понінського, 6 (нині Івана Франка, 154) родина Грушевських проживала з 1902 до 1914 року, допоки поїхала відпочивати на Гуцульщину в село Криворівня, де їх застав початок Першої світової війни і вони змушені бути виїхати у Відень, згодом в Італію і повернулись у Київ.

«Грушевські не змогли повернутися у Львів. Все, що залишилося у домі, намагалися зберегти рідні та друзі. Були опікуни вілли Грушевських. Практично відразу частина матеріалів опинилася у фондах НТШ, частина речей – у родини, дещо – у випадкових людей. Значна частина, пізніше в 40-х роках, була продана для того, щоб виручити елементарні гроші і переслати їх Марії Грушевській у Київ. Об’ємного збереження, упорядкування вілли не було. Влада ніколи не була лояльна до Грушевського, навіть коли повертала його з еміграції. За ним стежили, він підлягав постійній увазі з боку більшовицької влади», – каже директорка Марія Магунь, не раз повторивши, що у музеї Михайла Грушевського у Львові немає жодної випадкової речі.

Кожна річ, яка сьогодні експонується в музеї, має окрему історію її збереження і пошуку.

Дух музею Грушевського

За віллою Грушевських у Львові доглядали Кирило Студинський, Михайло Мочульський, Володимир Дорошенко, Філарет Колесса, який навіть проживав у ній із 1932 року. А після Другої світової війни, до 1949 року, в будинку Михайла Грушевського проживав син Івана Франка – Тарас, який керував музеєм Івана Франка. Віллу Грушевського потім використовували, як приміщення Франкового музею. Але екскурсоводи в радянський час не згадували ім’я справжнього господаря будинку, що розташовувався по сусідству з музеєм Франка.

Лише у 1998 році завдяки ініціативі Марії Магунь створено Державний меморіальний музей Михайла Грушевського, який досі не має статусу національного. Марія Магунь почала повертати у музей речі Грушевських. Родина Грушевських надала для експозиції оригінальні фотографії, книжки Грушевського, мапи, картини, меблі, посуд і вперше 29 вересня, у ювілейний день Грушевського, в музеї представлять родинне срібло, тобто все столове накриття, яким користувались Михайло, Марія, Катерина Грушевські у Львові.

«Для нас цінні родинні фотографії, зокрема періоду відпочинку у Криворівні, родзинкою є листування Грушевського і ми видали два томи. Готуємо ще один. Навіть близька родина не знала про листування Грушевських, а воно зберігалось у Стрию, на віллі «Ясна поляна», де і мешкала одна з гілок галицької родини Грушевських. Михайлові Грушевському пощастило, що у нього була така прекрасна дружина, яку запізнав у Львові, і в якої була достойна родина, яка вміла берегти сімейні реліквії. Ми починали з 2 тисяч одиниць збереження, а сьогодні фондова збірка – це майже 29 тисяч одиниць», – розповідає Марія Магунь.

Одна з шести експозиційних кімнат у музеї Михайла Грушевського – у гуцульському стилі. Тут гуцульська піч, кахлі, виготовлені на фабриці архітектора Івана Левинського, речі побуту гуцулів, у яких у Криворівні над річкою Бережниця любив відпочивати Михайло Грушевський із родиною. Віллу Грушевських у Криворівні в 1917 році російські війська знищили. До слова, Катерина Грушевська була етнографом і фольклористкою, ця любов їй, вочевидь, передалась від батька і гуцулів.

Михайло Грушевський протягом понад 20 років життя у Львові виховав покоління своїх учнів, послідовників, які стали відомими науковцями, громадськими діячами. Професор суттєво вплинув на життя Галичини початку ХХ століття.

«У Львові Грушевський написав цикл статей, скерованих до наддніпрянського читача і до російського. Називались вони «Листи з-над Полтви» і він вперше там обґрунтував тезу про Галичину, як український п’ємонт, де має визріти політична сила, сформуватись політичні партії, мають видаватися українські пресові органи. З одного боку, Грушевський був дуже нетерпимий до клерикалізму, консерватизму, які притаманні суспільствам, які не мають розвитку. З другого боку, він вбачав у галичанах той здоровий стержень, що допоможе збудувати Україну. Вплив Грушевського на Галичину виявився у тому, що в момент вибуху Першої світової війни був створений «Союз визволення України» та «Легіон січових стрільців» – це були ідеї Грушевського про збройну боротьбу за незалежну Україну», – зауважив історик Іван Сварник.

У радянський час із Грушевського ліпили образ українського буржуазного націоналіста. Радянська літературна критика очорнювала Грушевського, як «попівського сина», «ворога», підживлювала міф про ненависть між Франком і Грушевським.

Ще у 1988 році відомий львівський історик Ярослав Дашкевич виступив у Києві з доповіддю «Михайло Грушевський». У ній він зупинився на стосунках між Іваном Франком і Михайлом Грушевським. Як приклад, згадав про кілька фотографій, на яких Франко і Грушевський – у центрі і завжди поруч. Грушевський весь час друкував Франка.

Дашкевич пояснював, що у 1907–1910 роках ставлення Франка до Грушевського змінилось, мабуть, причиною було погане лікування, у письменника наступив прогресивний параліч. Характер Франка страшенно змінився, він став підозрілим до людей, абсолютно некритичним. «Використання фраз Франка проти Грушевського при такій ситуації можна залишити на сумління сучасних науковців», – наголосив тоді історик.

Ярослав Дашкевич виокремив справи, які, на його думку, не підлягають дискусії щодо постаті Михайла Грушевського:

• Грушевський був найбільшим українським істориком. Більшого не було і ніхто не сказав, що був десь більший.
• Грушевський був головою Центральної Ради і президентом УНР.
• Грушевський був поганим політиком, бо програв.
• Грушевський міняв свої політичні погляди.
• Грушевський не був германофілом чи австрофілом. Це аргумент російської чорносотенної преси.
• Грушевський був федералістом. Був за федерацію з Росією на рівноправних принципах. Грушевський був проти федерації з царською Росією, Грушевський був за федерацію з демократичною Росією того післялютневого часу. Федерації з комуністичною Росією Грушевський не хотів.
• Логічним наслідком еволюції Грушевського було його повернення в Україну. Своїм поверненням Грушевський визнав радянську владу. Не треба забувати, що це була українізація.
• Грушевський мав можливість працювати лише п’ять років. Справжнє цькування проти Грушевського почалось у 1929 році, коли він був обраний академіком Академії наук СРСР.
• Цькування проти Грушевського з 1929 року було жахливе. Цькували ідейні й особисті вороги.
• Неймовірна працездатність Грушевського. Автор близько 2000 друкованих праць. Товариш Сарбей пише про 600, але тоді виникає питання, хто ж автор дальших 1400 друкованих праць.
• Був особисто хоробрий, дуже витриманий, принциповий.

«Михайло Грушевський був найбільшим українським істориком і на це немає ради», – підсумував у 1988 році історик Ярослав Дашкевич.

29 вересня у Львові вшановують пам’ять про українського політичного і громадського діяча, науковця Михайла Грушевського. Зокрема, «На гостину до Грушевських» запрошують у його садибу.

Важливі дати у житті Михайла Грушевського

• 29 вересня 1866 року – народився Михайло Грушевський у місті Холм (нині Польща) у родині викладача гімназії Сергія Грушевського і Глафіри з Опокових. Його рід походить із Чигиринщини;

• 28 жовтня 1866 року – Михайла Грушевського охрестили у церкві Іоанна Богослови в Холмі;

• 31 січня 1869 року – родина Грушевських переїхала в село Сестринівку Бердичівського повіту до бабусі і дідуся Михайла Грушевського;

• 1870 рік – Грушевські переїхали у Ставропіль, де Сергій Грушевський отримав посаду інспектора, згодом директора народних шкіл;

• 1879 рік – Грушевські переїхали у Владикавказ, де батько отримав посаду директора народних шкіл Терської області;

• 1880–1886 роки – Михайло Грушевський навчався у Тифліській гімназії;

• 1886 рік – Михайло Грушевський студент історико-філологічного Київського університету Святого Володимира;

• 1893 рік – Михайло Грушевський обраний членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (НТШ);

• квітень 1894 року – Михайло Грушевський затверджений на посаду професора кафедри «Всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи» у Львівському університеті;

• вересень 1894 року – переїзд у Львів;

• травень 1896 року – одружився з Іванною-Марією Вояковською, донькою греко-католицького священника, вчителькою. 26 травня пара повінчалась у місті Скала Борщівського повіту, Тернопілля;

• лютий 1897 року – Михайла Грушевського обрано головою НТШ;

• лютий 1898 рік – у місячнику «Літературно-науковий вісник» виходить І том «Історії України-Руси» Грушевського (праця у 10 томах, а це 12 книг);

• 21 червня 1900 року – народилась донька Грушевських – Катерина, майбутня етнологиня;

• квітень 1907 року – Михайло Грушевський обраний головою Українського наукового товариства;

• вересень–до кінця 1914 року – початок Першої світової війни. Родина Грушевських виїхала у Відень, згодом в Італію. Повернулась у Київ, де Грушевський був арештований російською владою і засланий до Симбірська;

• 1915 рік – сім’я переїздить у Казань, в університетське містечко. Михайло Грушевський займається історією;

• кінець вересня 1916 року – Грушевські переїздять до Москви;

• 20 березня 1917 року – Михайло Грушевський заочно обраний головою Української Центральної Ради (УЦР);

• 26 березня 1917 року – повернення у Київ;

• 20 листопада 1917 року – під головуванням Михайла Грушевського відбулося засідання ради і ухвалено ІІІ Універсал УЦР, яким проголосили Українську Народну Республіку (УНР);

22 січня 1918 року – ІV Універсалом УЦР проголошувалося УНР «самостійною», вільною, суверенною державою українського народу;

•28 квітня 1918 року – УЦР припинила існування;

• лютий-березень 1919 року – Грушевські покинули Київ. Мешкали у Кам’янці-Подільському, Івано-Франківську, ув квітні переїхали у Прагу, в червні – в Париж;

2–7 березня 1924 року – повернення з еміграції, з Відня у Київ. Сім’я оселилась у своєму будинку на вулиці Паньківській, 9;

• жовтень 1926 року – у Києві святкували 60-річчя Михайла Грушевського;

• березень 1931 року – Михайло Грушевський із донькою, яка йому допомагала, виїхав у Москву. Арешт, перебування у слідчому ізоляторі. Михайла Грушевського звинуватили « у діяльності української націоналістичної контрреволюційної організації «УНР»». 4 квітня – Михайла Грушевського звільнили з-під арешту;

• 1932–1933 роки – їздив відпочивати у Кисловодськ, допоки не потрапив у руки нефахового хірурга Хургіна;

• 25 листопада 1934 року – Михайло Грушевський раптово помер. Донька Катерина, щоб врятувати життя тата, дає йому для переливання свою кров;

1936 рік – вихід 10-го тому «Історії України-Руси» завдяки старанням дочки Катерини, яку в ніч із 10 на 11 липня 1938 року НКВС арештувало і кинуло у в’язницю. Вона померла на засланні 30 березня 1943 року, згідно з інфрмацією в архівах СБУ. Марія Грушевська отримала від доньки останній лист у червні 1941 року. Марія Грушевська померла в Києві у 1948 році, нічого не знаючи про долю своєї єдиної дитини.