Вже два роки Україна відбиває російське повномасштабне вторгнення на фронті протяжністю у сотні кілометрів. Цього разу журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» розбираються у тому, як сильно змінився масштаб війни, починаючи з 2022 року. Які ресурси залучені у протистояння України і Росії зараз та із чим ще доведеться зіткнутися українським військовим?
В одній із сотень прифронтових лісосмуг Донеччини розноситься гул генератора. Він безперервно заряджає батареї для безпілотника, який якраз готують до польоту, кількість яких вже ніхто і не рахує. Крило із зусиллям відтягує на себе оператор БПЛА Владислав. В якусь мить він підкидає його вгору і гумовий трос «вистрілює» «Фурію» в небо. Інший оператор, Ростислав, за кілька хвилин зосереджено вдивляється в небо.
«Димка лежить – це нормально. До цього летіли – взагалі не видно [нічого]. Просто долітаєш, а там туман. Але бувало і в дощ, бувало і в сніг. Сьогодні взагалі погода чудова», – каже аеророзвідник 93 окремої механізованої бригади.
Безпілотник військових кружляє над селом Зайцеве – до 2022 року воно було цілим і його контролювала влада України. Зараз серед руїн тут залишаються хіба що російські військові, пояснює Ростислав.
«Думаю, підвали є. В підвалах і живуть, – каже він. – Ми тут літали раніше, то тут таке село було! Сюди залетіти – за щастя. В сенсі, що тут і техніки о-о-о-так. Ну, прямо... А зараз трошечки наші тут дають піз***у, так що…»
Читайте також: Від танків «з воєнторгу» до наступу на Київ: чому Захід 10 років боявся назвати РФ агресором
У польоті помічають одразу кілька МТ-12 – це 100 мм протитанкова гармата. Принаймні одна з них – точно макет. Щоб скорегувати вогонь по цілях БПЛА повертають на заміну батарей. Владислав зустрічає борт тепер вже на посадці – він на війні рік та три місяці. Хотів піти одразу після її початку, але морально готував до цього рішення батьків.
«Ну як… Казав постійно, що я піду. Мені не вірили і так далі. Переживали, нервували. Заспокоював. Я сказав, що у будь-якому випадку піду воювати. І так все і відбулося. Пішов у військкомат, повернувся і кажу: я уже був. Вона (матір – ред. ) усміхається, каже: я так і зрозуміла з твоєї посмішки».
Ростислав в армії вже 4 роки. Він не одразу згадує, що, окрім Донеччини, його підрозділ на початку 2022-го воював і на Сумщині, і на Харківщині. Сміючись, відказує: «Уже стільки тут перебуваємо, що я і не пам’ятаю».
Я з Донецької області. Хто буде, якщо не ми, це захищати? Чого це ми повинні віддавати свої землі різним ідіотам?Аеророзвідник 93 ОМБр Ростислав
Коригування вогню доводиться відмінити – камера перестає слухатися оператора. Зі складнощами, але борт вдалося повернути. Втім, після його перевірки польоти знову збирається відновити. На третій рік повномасштабної війни мотивація у Ростислава незмінна.
«Бо це наша земля. Я тут живу, я тут народився. Я в принципі з Донецької області, – зазначає боєць. – Хто буде, якщо не ми, це захищати? Чого це ми повинні віддавати свої землі різним ідіотам? Я вивіз свою сім’ю з цієї області для чого? Щоб не вбили. Захистити себе, своїх рідних людей. Під росіянами ніколи не були і не хочеться бути».
На початок 2024-го Росією окуповано близько 18% української території (дані проєкту DeepState), а активна лінія фронту тягнеться на півтори тисячі кілометрів – про це на початку року заявляв тепер уже колишній головком ЗСУ Валерій Залужний. Для порівняння, лінія розмежування на Донбасі до великої війни була понад 400 кілометрів. Фронт розширився, передовсім, за рахунок вторгнення російських військ з окупованого Криму.
«Центр тяжіння цієї війни – це Крим. На Донбасі – центр тяжіння для Росії. Стратегічне завдання, з яким, як вони вважають, впоралися у 2023 році – не допустили прориву українських військ на півдні і мають, як вони вважають, успіх на Донбасі. Хоча, насправді, якщо згадати, чим вони займалися рік тому, то вони займалися тим самим. Вони намагалися метр за метром зруйнувати одне з донецьких міст. Тоді вони займалися руйнацією Бахмуту. Зараз – руйнування Авдіївку. [...] Але якщо подивитися на карту, то, незважаючи на величезні ресурси, які вони вкладають, результати, я б сказав, мінімальні. І не факт, що ця тенденція збережеться», – каже директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
У 2022-му українськими військами на Донбасі керував генерал-лейтенант Олександр Павлюк. Довелося протистояти і російським військам, які зайшли через державний кордон, і підрозділам 1-го та 2-го армійських корпусів угруповань «ЛДНР». Лише останні два – це близько 70 тисяч осіб, з урахуванням мобілізованих на окупованих територіях.
«На папері ми розіграли дуже багато ситуацій. Найнебезпечніше для нас було те, що ми могли потрапити в оточення. Тому ми все робили, щоб не допустити [цього]: щоб ми мали коридор, по якому би постачалися боєприпаси, ресурси, евакуювалися поранені, і нам це вдалося. Ми не дали раптово противнику вийти на рубіж, який не дав би нам маневру. Я скажу, противник не очікував такої зустрічі, тому російські підрозділи, які йшли через Луганську область, зіткнувшись з нашими резервами – вони стояли тільки на основних напрямках, але це дало час. Вони (російські військові – ред.) були зупинені, вони зайнялися тим, що переплановували свої дії, обходили наші підрозділи, намагалися їх брати в оточення».
На командному пункті світиться декілька великих моніторів. Більшість – із кадрами з БПЛА, які стежать за обстановкою на землі. За головного тут Василь. Йому ще немає 30 років, а він вже командир батальйону у 24 ОМБр – тобто керує кількома сотнями людей в районі Торецька. Це чи не єдина ділянка фронту, яка залишається незмінною з часів позиційної війни на Донбасі.
«Я думаю, що мені треба було хоча б заступником командира батальйону [побути] хоча б рік, відчути повністю роботу командира батальйону, роботу начальника штабу. Безпосередньо коли ти вже командир батальйону, ти маєш знати не тільки свою роботу, а й роботу всіх своїх заступників. По всіх напрямках. Я не встиг повністю це зрозуміти – як кожен заступник має правильно працювати. Я прийшов у бригаду і став заступником. Пробув 4 місяці заступником і став командиром батальйону. Трошки зашвидко, як на мене», – розповідає комбат ЗСУ.
Масштабне вторгнення РФ Василь зустрічав як взводний на Луганщині – в районі Кремінної мав зупиняти російську бронеколону, яка рухалася від держкордону. У першому контакті знищили дві БМП.
Ми мали на початок війни десь 22 бригади. Половина виконувала задачі на лінії зіткнення, а половина – відновлювала боєздатністьОлександр Павлюк
«Таку колону велику я ще ніколи не бачив, – розповідає він. – Тільки по телевізору, це ж тільки початок відбувався. Я як старший стояв цієї групи. Нас було 4 людини. Ми в пікап, з собою дві ракети взяли до «Корсара» кумулятивні. І наша задача була хоча б якось зупинити цю колону. Ми знищуємо другу БМП. Дивимося – люди порозліталися, башня злетіла. Ми такі раді – ура-а-а!»
Таке швидке зростання офіцерів в українській армії пов'язане з формуванням нових бригад та батальйонів, а також із втратами. До середини 2022 року ЗСУ зросли до 700 тисяч осіб, тоді як до початку активних боїв, фактично, у війську було близько 200 тисяч. Кожен п'ятий, за даними Міноборони, перебував на Донбасі, де Росія завдала одразу кількох ударів, розповідає теперішній командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Павлюк.
«Це половина Збройних сил, яка була сконцентрована тут, – каже він. – Ми мали десь на початок війни 22 бригади. Половина виконувала задачі на лінії зіткнення, а половина – відновлювала боєздатність. [...] Напрямки їхніх головних ударів, це було в Луганській області. По рубежу Щастя і Трьохізбенка, щоб вийти на Сєвєродонецьк, Лисичанськ і зайти в тил наших військ. І другий удар по рубежу проходив Волноваха-Маріуполь для того, щоб відрізати, оточити Маріуполь і також вийти в тил нашим військам. Крім того, додаткових декілька ударів було по напрямку на Попасну, Старобільськ, удар був на напрямку Горлівки».
«Якщо подивитися на карту, то вони планували, звісно, не лише Донбас окупувати. Вони створювали умови для швидкого проходження Донбасу і далі вже, в більш системній роботі на стратегічному рівні об'єднати операції, які проводилися на півдні, півночі, на Донбасі і, фактично, завершити окупацію України за кілька тижнів. Північ [України] було зачищено, в тому числі через те, що на Донбасі не вдалося прорватися. Це ж очевидно», – пояснює значущість успішної оборони на сході у перші тижні великої війни Михайло Самусь.
У той же час із прикладу служби офіцера Василя можна простежити масштаб війни. Тим самим людям доводиться воювати на максимально широкому фронті. Він сам каже, що побував уже скрізь і навіть не береться згадувати усіх сіл, але це гарячі точки і Луганської, і Донецької областей, де доводилося оборонятися. А також брав участь у наступі на півдні, на Херсонщині. Василеві наступ добре запам’ятався.
«33 кілометри – ми думали, що це нереально. Але в нас вийшло, – розповідає він. – Ми наступали в напрямку Осокорівки. Ми прорвали передню лінію, противник просто біг. Тоді дійсно грамотно було сплановано. В наступі ти свою музику сам граєш. А в обороні ти просто змушений терпіти».
Читайте також: Коли закінчиться війна? Що варто розуміти кожному
Була панічна втеча з нашої територіїОлександр Павлюк
За оцінками української розвідки, на початок цього року угруповання російських військ в Україні становило понад 460 тисяч осіб. Тоді як на початку повномасштабного вторгнення йшлося про 180 тисяч осіб із технікою. До того ж вони були розосереджені на більшій території – утримували під окупацією північ України та намагалися захопити Київ.
«Була панічна втеча з нашої території. На мою думку, просто проаналізувавши сили і засоби, які в них були на той момент, їм потрібно було обирати, що робити: чи закінчувати операцію на сході, чи концентрувати все на Києві. Так як схід вони не могли закінчити, тому що це була основна ціль, яка була заявлена – це «звільнення», як вони називають, Луганської і Донецької областей. Тому і всі ресурси кинуті були туди, і ті підрозділи, які вивели з Київської області, після перегрупування, до доукомплектації також пішли туди. А деякі з ходу пішли туди. Хто був більш-менш боєздатний», – зазначає Олександр Павлюк.
Незважаючи на втрати, російське угруповання військ в Україні, за даними британського Королівського інституту оборонних досліджень, складається з більш ніж 2 тисяч танків, понад 6 тисяч одиниць ствольної та реактивної артилерії за підтримки кількох сотень вертольотів та літаків. Тому найскладніший виклик – ведення війни з переважаючим противником, нікуди не зник.
Залужний виконав свою функцію, наприклад, в 2022 році. Зараз побачимо, як з цим впорається головнокомандувач Сирський і його командаМихайло Самусь
«Росія може забезпечити локальну перевагу приблизно 4 до 1 на багатьох ділянках фронту з погляду лише бойових сил, можливо, навіть 6 до 1 або більше – з точки зору боєприпасів та ключових припасів. І, ви знаєте, навіть більше у певних типах систем. Наприклад, у літаках. Навіть незважаючи на те, що вони були менш ніж ефективними і дієвими у своєму використанні. Україні треба реагувати на загрози великих проривів, намагаючись зберігати цілісність оборонної лінії, перебуваючи під постійним тиском», – аналізує генерал-майор армії США у відставці Гордон Девіс (молодший).
Подальшим плануванням операцій та протистоянням Росії займатиметься вже нова команда військових – Олександр Сирський указом президента Володимира Зеленського замінив на посаді головкома Валерія Залужного і, разом з цим, змінено значну частину команди на найвищих посадах.
«Звичайно ж, у тривалих конфліктах зміни майже необхідні, бо командири можуть втомитися, звикнути оцінювати речі так само, як на початках. Тому зміни можуть принести користь навіть у випадку таких популярних особистостей, як Залужний. Я не даватиму оцінку, але, знаєте, я думаю, будуть коригування, а можливо навіть прискорені зміни, які були або розглядалися при Залужному. Він зробив хорошу роботу з оцінки на стратегічному рівні», – каже старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Гордон Девіс (молодший).
«Звісно, що Залужний виконав свою функцію, наприклад, в 2022 році. В 2023 році. Зараз побачимо, як з цим впорається головнокомандувач Сирський і його команда, яка зараз швидко оновлюється. Це дає можливість запустити освіжаючі, оновлюючі процеси по всій командній вертикалі Збройних сил. А це, як правило, є ефективним, коли треба сконцентруватися і зробити ті кроки, які необхідні: інтенсивні і потужні в досить короткий часовий проміжок, розуміючи, що, можливо, наступного шансу дійсно вже не буде», – ділиться думками Михайло Самусь.
17 лютого 2024 року головком ЗСУ Олександр Сирський оголосив про вихід української армії з Авдіївки – масштабний російський наступ на цей район оборони тривав 4 місяці – з середини жовтня. Володимир Зеленський заявив, що співвідношення втрат у боях за місто – 1 до 7 на користь оборонців.
Якщо ж говорити лише про знищену техніку в битві за Авдіївку, то, за даними користувача Naalsio, із соцмережі X, який систематично веде такий підрахунок на основі фото та відео, Росія втратила понад 440 одиниць техніки – від танків до вантажівок, а Україна – майже чотири десятки. В основному це танки та бронемашини.
«У гіршому випадку будуть наступи та відступи. Я не знаю, чи їх результати будуть постійними. Якщо підтримка США продовжуватиме слабшати – це збільшує ймовірність просування Росії. Я не думаю, що великомасштабний прорив можливий, тому що Україна зараз робить кроки, щоб скоригувати свою стратегію для оборони, глибокоешелонованої оборони, продовжуючи при цьому концентруватися на виснаженні фронту, щоб зменшити здатність Росії підтримувати свої сили і битися. І, щиро кажучи, ви знаєте, наскільки дорого російському народу доводиться платити за постійну підтримку агресії», – обережно коментує подальший розвиток подій Гордон Девіс (молодший).
Загальна кількість переданої Україні техніки і найрізноманітніших ресурсів суттєво поступається російській стороні. Обладнання, що вже побувало у боях, вимагає ремонту, а це потербує часу. Заміщення втрат, разом із зупинкою допомоги від США, ускладнюється, і все це разом створює передумови для чергового витка агресії і її повторного розширення, вважає Михайло Самусь.
«Чому би їм не створити ще угруповання у 100-200-300 тисяч, наростити і в західній області України спробувати прорватися? Вони могли б перерізати шляхи логістики, про це вони давно говорять. Знову ж таки, північні області, столиця і так далі. Тому якщо вони, наприклад, розглядають, що в України закінчуються боєприпаси, в України закінчується мобресурс, в України закінчується зброя, а Захід припиняє допомогу, то чому б їм не спробувати ще раз провести таку операцію з півночі? Для того, щоб вони навіть про це не думали, треба дійсно північ нашу перетворити на неприступну фортифікаційну зону, приблизно як росіяни перетворили Запорізьку область. Треба там створити такі самі мінні поля, наситити ППО, наситити контрдиверсійними лініями», – зазначає Михайло Самусь.
Ось уже два роки, перебуваючи у зоні бойових дій, 26-річний командир батальйону Василь визнає: коли все починалося, всіх цих моніторів та технологій на полі бою не було. Але знову і знову говорить, перш за все, про людей.
«Сумую за тими людьми, які були, дійсно. Тут є своя сім’я, тут є свій колектив. Саме особовий склад уже не той просто. Сумую за тими днями, коли була моя така сім’я. Це, безпосередньо, 15 батальйон. Це історія, яка назавжди залишиться в серці. Дійсно, у перші дні війна забрала найкращих. Ті, які би могли зараз зробити великий вклад у державу. І так є кому вносити, але це були найкращі», – каже командир батальйону.
У війні Росії проти України зараз багато що невідомо – які кроки робитиме Росія на Донбасі після захоплення Авдіївки? Коли в Україні активізується мобілізація і чи буде цей же процес у Росії після проведення виборів там? Що буде із американською військовою допомогою Києву і чи буде цьогоріч великий український наступ? Враховуючи усе перераховане, війна Росії проти України зараз, як і два роки тому, може розвиватися за найбільш непередбачуваним сценарієм.
Форум