Старший аналітик Благодійного фонду «Повернись Живим» та аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії розповів про підсумки бойових дій у 2023 році, очікування від воєнної кампанії-2024 та перепони, з якими може зіштовхнутися Україна у війні проти Росії.
– Якщо оцінювати наступ з точки зору очікування – результат, як можна охарактеризувати те, що ми побачили? Хто на цьому проміжному етапі переміг?
– Оцінку наступу, в принципі, чітко дав і Головнокомандувач Збройних сил [України], і Верховний головнокомандувач в своїх заявах і статтях. Основний висновок, що на поточному етапі для Сил оборони є викликом проведення наступальної операції проти противника, позиції якого добре підготовлені в інженерному відношенні – це класична ешелонована оборона.
Ті очікування, які були, їх виявилось дуже важко реалізувати – незважаючи на шалену відданість українських бійців, готовність приносити себе в жертву фактично, виконувати завдання із ризиками супутніми. Цей український вже наступ, спроба проводити наступальні дії, чітко показали, що з тими технологіями і тими тактиками, які застосовуються, оборона є домінуючою. Наступ проводити – це виклик, оборона є домінуючою.
Тобто виявити і знищити скупчення сил і засобів набагато легше, ніж самому створити відповідне скупчення сил і засобів, певну перевагу, і проводити класичну наступальну операцію. Десь це працювало на нас дуже довгий час, десь, на жаль, це працює на нашого противника. А стратегічно, оскільки перед Україною стоїть завдання визволяти свої території, визволяти своїх людей – звичайно, такий розвиток подій не грає на нас.
Тому що якщо ми цього не зробимо, на Україну буде збільшуватися тиск: сідати за стіл переговорів, фіксувати лінію фронту фактичну. А це зовсім не той сценарій, який влаштовує українське військово-політичне керівництво і, відповідно, українське суспільство, якщо орієнтуватися на соціологічні опитування.
– Чи варто вважати ті зусилля, які Україна прикладала для зменшення російського контролю над морем, частиною стратегічної наступальної операції? Чи були успіхи тут?
На поточному етапі для Сил оборони є викликом проведення наступальної операції
– Тут все-таки картинка більш нюансована, тому що ті заходи, які ми здійснюємо відносно тимчасово окупованого Криму, вони переслідують дві цілі, і це дві різних цілі. Наше перше завдання – це гарантувати свободу судноплавства.
Щоб той коридор, який ми самі створили і самі підтримуємо, щоб він функціонував. Щоб через нього вивозилася продукція. Удари, які завдавались по військових об'єктах противника в тимчасово окупованому Криму, в першу чергу переслідують цю ціль – змусити противника фактично евакуюватися і не здійснювати відповідні заходи в західній частині Чорного моря. Аби розуміючи рівень ризиків, [противник] не створював для нас перешкод для свободи судноплавства.
Чи здійснювалися заходи, які пов'язані зі здатністю росіян тримати лінію фронту, тримати і застосовувати угруповання на материковому півдні, – я маю на увазі ті, що стосувалися об'єктів в тимчасово окупованому Криму? Так, вони здійснювалися, звичайно.
Протягом літа 2023 року ми бачили неодноразово удари, об'єктами яких були логістика, система забезпечення. Єдина проблема, що цього виявилось недостатньо для виконання комплексу заходів, який пов'язаний з ізоляцією району, проведення наступальної операції, порушення системи управління, забезпечення, вибивання ключових елементів бойової побудови.
Тому я б все-таки розділяв удари, які наносились по військових об'єктах у тимчасово окупованому Криму. Частина цих ударів пов'язана була зі свободою судноплавства, частина – зі спробами проводити наступальну операцію. У другому випадку проблема, що частоти і якості цих ударів виявилося недостатньо для такої критичної маси, яка б унеможливила для Росії системну оборону на лінії фронту і створила умови для прориву цієї лінії фронту українськими Силами оборони.
Читайте також: Якої зброї потребує Україна від Заходу у 2024 році? Пояснює Сергій Згурець
– У підтримці України західними партнерами є дві крайнощі – з одного боку, частина країн забезпечують ЗСУ з огляду на свої виробничі потужності, інші ж – з огляду на своєрідний «контроль ескалації». Ми знаємо, що підтримка зростає, коли є успіх, і дещо спадає, коли його немає. Враховуючи неуспіх українських сил у цьому році під час проведення наступальних дій, чи буде зміна цього сценарію, коли західна техніка і озброєння дається в певних лімітах? Чого варто очікувати?
– Основний і визначальний фактор, який обмежує постачання – це вже навіть не управління ескалацією, тому що більшу частину спроможностей [протягом 2023 року] ми відкрили для себе. Це не ситуація 2022 року, коли треба досягати принципової згоди наших партнерів передавати ті чи інші спроможності. Основна проблема, основний обмежуючий чинник – це не стільки готовність передавати ті чи інші спроможності, виходячи з ризиків, а виробничі потужності, виробничі потенціали.
Навіть цей наступ, який ми намагалися проводити на Півдні, він був можливий, зокрема, за рахунок дуже цікавої угоди між Республікою Корея і США – Республіка Корея давала США свої снаряди в лізинг, а США вже виділяли нам свої для проведення операції. Однак навіть цього виявилось недостатньо, тому поряд з осколково-фугасними снарядами було прийнято рішення про передачу касетних боєприпасів калібру 155 мм.
Протягом того часу, який виграли Сили оборони України, – а це майже два роки, – оборонно-промисловий комплекс наших партнерів збільшує виробництво, але поки що не збільшує його тими темпами, які дозволили б щонайменше встановити знак рівняння між тим, скільки Україна щомісяця витрачає (наприклад, в артилерійських боєприпасах, тому що це артилерійська війна в першу чергу), і тим, що виробляється.
Так, наші партнери здійснили значний прогрес. До 24 лютого 2022 року США щомісячно виробляли 14-14,5 тисяч осколкових фугасних боєприпасів 155 мм, а зараз вони виробляють вдвічі більше. Це прогрес? Прогрес, та цього все одно недостатньо, тому що Україні треба щонайменше 90 тисяч снарядів відповідного типу на місяць.
Читайте також: Як Україні здолати Росію та якою може бути перемога? Розмова з полковником армії США у відставці
Тобто основна проблема не політична, основна проблема – це виробничі потужності. Треба більше часу, щоб наростити виробництво. Хоча, звичайно, і політичні ризики для нас наростають, тому що дуже важко дійсно утримувати так званий позитивний цикл, коли є певні успіхи на фронті і далі залучається допомога, і знову успіхи на фронті.
Коли успіхи менш масштабні, зрозуміло, що важче підтримувати цей позитивний цикл. І легше противникам довгострокової підтримки України говорити «ми не готові інвестувати в статус-кво», «ми не готові інвестувати в те, що лінія фронту не зміниться». Це додатковий ризик.
– Генерал армії Віктор Муженко у нещодавньому інтерв’ю BBC говорив про необхідність переходу до стратегічної оборони. У цьому контексті, як ви думаєте, наскільки вірогідним є те, що результат наступальної кампанії в цьому році зумовить відсутність великої наступальної операції вже в 2024-му?
– Коли генерал Муженко говорить відповідні речі, він базується на тих обмеженнях, які є. Одне з обмежень – це брак боєприпасів ракетних військ і артилерії. Зрозуміло, що в таких умовах планувати і проводити будь-які наступальні операції дуже важко, хоча проводити такі операції – це не лише забезпечити боєприпасами, як показала практика. Тому ця думка, це, в принципі, логічна: коли роблять оцінку, роблять рекомендації, виходячи з обмежень, перед якими стоять Сили оборони України, ті реалії, з якими ми стикаємося.
В таких умовах планувати і проводити будь-які наступальні операції дуже важко
Як людина, не обтяжена політичною складовою, він керується виключно воєнними розрахунками: співвідношення сил, засобів, боєприпаси, мобілізація. Він каже речі, які є здоровим глуздом. І до цього нас підштовхує об'єктивна ситуація – проблема основна в тому, що вигідніше воювати від оборони. Ми це побачили в 2022 році, коли росіяни робили численні помилки, ми їх потім використовували і проводили контрнаступальні операції доволі успішні.
Але поряд з воєнними розрахунками є політичні розрахунки. Основна проблема в тому, що між цими політичними і воєнними розрахунками конфлікт. І цей конфлікт визнав Валерій Федорович Залужний. Він так само, констатуючи факт, що оборона домінує над наступом, визнав, що нам потрібно звільняти своїх людей, свої території. Інакше починає з'являтися привид заморозки і того всього, що ми вже проходили в 2014-2015 роках.
Тому, чи має сенс те, що говорить начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗСУ в 2014-2019 роках Віктор Муженко? Так, має сенс. Проблема в тому, що крім воєнних розрахунків, є ще політичні розрахунки. І тут є конфлікт.
Другий момент: ми, наприклад, досягнемо моменту, коли є згода політиків і воєнних всередині України [щодо того], яку воєнну стратегію на наступну кампанію обирати – і це буде дійсно активна оборона на суші. Поряд з комбінуванням ударів по тимчасово окупованому Криму і об'єктах військових. Однак треба ще це партнерам не просто донести, а й переконати їх, досягнути консенсусу, що українська воєнна стратегія на 2024 рік повинна будуватись від активної оборони.
Тому що знову ж таки від нас очікується, що ми будемо звільняти свої території. І тому тут є деякі нюанси і багато треба зусиль для того, щоб в 2024 році Україна могла дійсно спокійно грати від активної оборони. Тут питання і ресурсного забезпечення – ми бачимо, як важко дається голосування в Конгресі, а для активної оборони нам потрібно, по-перше, нейтралізувати повітряні сили російські, щоб вони не могли використати свою чисельну перевагу. І для цього потрібні дорогі перехоплювачі для різних систем ППО.
Ну і для активної оборони повинні бути ударні системи, які забезпечуються ракетними військами і артилерією – це теж дорогі системи, тому питання $60 млрд доларів, які вніс [президент США Джо] Байден, чи схвалять їх. Тут ще додаткові ризики є. Але, в принципі, оцінка вірна. Єдине що вона базується на повністю воєнних розрахунках, не враховуючи складну політичну складову.
– Неодноразово протягом цього року, зокрема після боїв за Бахмут і інших спроб російських військ наступати, говорилося про те, що нібито у російських окупаційних сил вичерпалися резерви. Тим не менш, ми зараз бачимо, що фронт «ожив» від півночі і до півдня лише за рахунок прихований мобілізації в Росії. Чи означає це, що навіть таких неактивних спроб мобілізувати населення Росії достатньо, щоб тривалий час тримати в напрузі значну частину фронту в Україні?
– Протягом усього часу, з 24 лютого, Росія продемонструвала готовність залучати додаткові ресурси. Так, поки що темпів залучення ресурсів не вистачає для того, щоб отримати перевагу тотальну, щоб захопити і використовувати стратегічну ініціативу.
Тим не менш, за результатами кампанії 2023 року, ми можемо з впевненістю говорити, що прихованої часткової мобілізації Російській Федерації вистачає не лише для того, аби тримати лінію фронту довжиною 850 кілометрів, де здійснюється найбільш активний обмін ударами, найбільш інтенсивність бойових дій, а також щоб точково переходити до якихось локальних наступальних дій, вірніше спроб проводити, тому що результатів-то особливих немає.
Для активної оборони повинні бути ударні системи, які забезпечуються ракетними військами і артилерією
Проте прихована часткова мобілізація дає достатній ресурс як для оборони, так і для якихось локальних наступальних спроб. І знову ж таки тут цікава ситуація насправді виходить – це стосується не лише мобілізації.
Поки наші партнери розповідали про стратегічний провал Росії, Росія в цей час ухвалювала принципові рішення щодо збільшення виробництва, залучення додаткових ресурсів з третіх країн: Північна Корея, Іран. І в умовах вичерпання вже у Заходу припасів та боєприпасів, накопичених до 24 лютого, дійсно виникає ситуація, коли це ще не тотальна перевага, – але з точки зору виробництва, Росія набагато більше зараз має в своєму розпорядженні.
І виникла парадоксальна ситуація, коли Захід номінально має в декілька разів більший фінансовий, технологічний, економічний потенціал, однак не зміг його повною мірою перетворити на тотальну воєнну перевагу і забезпечити Україну. Тому ми зараз вступаємо в доволі важкий період, коли вже покладаються виключно на те, що було вироблено на мобілізацію після 24 лютого.
Тут треба визнати, що наш противник здійснив більш систематичні спроби, що ще не дають йому тотальної переваги, проте дають можливість, як ми бачимо, не лише тримати оборону, але і точково постійно тиснути на відразу декількох напрямках.
Ми бачимо, що зараз це і Куп’янський напрямок, і Лиманський напрямок, і навколо Бахмуту вони перейшли до контратак певних. Ну і Авдіївка вже два місяці активних спроб просуватися вперед, попри втрати. Тому зараз така ситуація, коли Росія буде тиснути, тому що були прийняті відповідні рішення, в той час як наші партнери розповідали про стратегічний промах Російської Федерації і як би втішалися цим.
– Є тренд, в якому російська армія протягом останніх майже двох років постійно наздоганяла ЗСУ у впровадженні різноманітних інновацій – від дронів до тактики дій на тактичному рівні. Чи можливо, що в якийсь момент Росія перетвориться з країни, що наздоганяє, на ту, що випереджає, а асиметричні варіанти для відповіді, умовно кажучи, закінчаться?
– Ситуації можуть бути різними – ми в стані війни перебуваємо. Ми повинні визнати, що росіяни швидко вчаться, вони адаптуються. Ми багато в цьому році побачили адаптації і здатності росіян пристосовуватися в різних вимірах бойових дій. Інша справа, що поки це радше про оборонні дії.
Ми повинні визнати, що росіяни швидко вчаться, вони адаптуються
Все-таки, незважаючи на швидку адаптацію технологічну, на те, що вони (Росія – ред.) в нас вчаться, – і це, в принципі, очікувано було, що вони будуть повторювати ті наші успішні кейси, – все одно якість особового складу, командного складу, не дозволяє, навіть якщо вони отримають технічну перевагу, реалізувати її повною мірою в наступальних операціях.
Чи треба впадати у самозаспокоєння? Ні, не треба – навіть підтримання певного паритету коштуватиме зусиль. Маючи певні обмеження, Росії буде важко цілком реалізувати ті адаптації, особливо з точки зору переходу до масштабних наступальних дій. Хоча так, противник постійно адаптується, і це треба визнати, це треба пам'ятати, і тому навіть щоб тримати цю лінію фронту, яку ми маємо, темп адаптації, темп технічних рішень, він повинен бути доволі значним.
– Ви сказали про те, що зараз важкий період. Враховуючи те, що ситуація настільки напружена, чи взагалі зараз можливо говорити про довгострокову оцінку того, як будуть розвиватися бойові дії і війна загалом?
– Ми можемо говорити про контури кампаній 2024-го року: як будуть поводити себе українські сили, російські сили. Україна в такій ситуації, коли ми не повністю контролюємо багато моментів – особливо це пов'язане з озброєнням, військовою технікою, фінансовою підтримкою. Тому зрозуміло, що говорити достеменно про якийсь сценарій, який буде найбільш вірогідним – дуже і дуже важко, потрібно прораховувати всі сценарії.
Читайте також: Наміри Путіна, «слабкість» Заходу і план перемоги України: аналіз
У будь-якому випадку зараз горизонт планування – це одна кампанія. Це трошки більше, ніж був горизонт планування в кінці лютого, на початку березня 2022 року. Але, дійсно, така ситуація, що багато факторів починають грати проти України, і найбільша проблема, найбільший виклик – це утримати ту коаліцію, яка сформувалася навесні 2022 року. І утримувати її з точки зору хоча б тої ідеї, що Росія не повинна перемогти, а Україна не повинна програти.
Так, це складне завдання, однак ми розуміємо виклики, розуміємо завдання, які перед нами стоять, і у нас немає іншого варіанту, окрім як потроху їх вирішувати, надаючи нашим партнерам відповідні аргументи, чому будь-які спроби домовлятись з Росією «тут і зараз» позбавлені сенсу, і чому навпаки необхідні додаткові зусилля, щоб посилювати переговорну позицію України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум