Наступ ЗСУ на півдні України влітку та восени не приніс очікуваних проривів, це визнав і президент Володимир Зеленський. Водночас під час своєї пресконференції 19 грудня він наголосив, що Україна не відступає від своєї стратегічної мети, визволення усіх окупованих Росією територій. Про те, якою є зараз ситуація на фронті, чи варто Україні атакувати військові об’єкти в РФ та чи може вона перемогти з обмеженням від партнерів не застосовувати західне озброєння по території Росії – Донбас Реалії поговорили з полковником у відставці, професором Воєнного коледжу армії США Робертом Гамільтоном.
_____________________________________________________
– З вашого розуміння, як би ви могли описати війну в Україні в контексті того, де ми зараз опинились? Тому що український наступ не досягнув своїх цілей і, в той же час, ми бачимо багато російських атак, які тривають. Як би ви могли описати цю ситуацію?
– Я думаю, те, як описав генерал Залужний у своїй статті пару тижнів тому (в The Economist 1 листопада – ред.) назване ним позиційною війною, є, мабуть, найточнішою характеристикою. Це патова ситуація на стратегічному та оперативному рівнях. На тактичному рівні це не патова ситуація, тому що обидві сторони, як ви сказали, намагаються робити тактичні кроки, які, як вони сподіваються, призведуть до тактичних перемог, котрі потім можна використати, щоб досягти оперативних успіхів.
Але зараз, схоже, що на більш масштабному рівні лінії розмежування досить стабільні. З обох боків є гарна оборона. Тому наступальні маневри або великі наступальні прориви складно зробити, особливо з огляду на погоду, яка зараз змінюється. Маневрувати бездоріжжям, коли дуже брудно, стає важко, і це ще більше ускладнює наступальні рухи в майбутньому, принаймні до весни.
– Але, з іншого боку, за кілька тижнів може бути мороз, земля замерзне. Чи очікуєте ви якихось великих змін взимку?
– Ми ще не бачили подібного на цій війні, чи не так? Я маю на увазі, що останні великі територіальні здобутки були у вересні минулого року, коли на півночі і на півдні Україна продемонструвала великі успіхи. Тому не думаю, що ви маєте рацію.
Як на мене, взимку очікується здебільшого війна артилерійських та ракетних атак
Земля замерзне і стане трохи легше маневрувати на дорогах, але навіть взимку іноді трапляються відлиги, замерзання і знову відлиги, і тоді стає дуже важко пересуватися. Це не обов'язково стосується танків та бронетранспортерів, які можуть пересуватися бездоріжжям чи багнюкою, але усіх колісних транспортних засобів, які їх супроводжують. Тому, як на мене, взимку очікується здебільшого війна артилерійських та ракетних атак.
– Як ми можемо припустити, і Україна, і США як партнер України отримали певний досвід після останніх місяців українського наступу. Тож, можливо, у вас є якісь думки щодо того, як може розвиватися стратегія, враховуючи цей досвід не зовсім успішного наступу з українського боку?
– Ми бачили невдалі наступальні операції з обох сторін, вірно? Після початкових етапів війни росіяни не змогли досягти жодних серйозних наступальних успіхів, які б мали оперативне значення.
Захоплення Бахмута навесні і на початку літа було дійсно радше чимось символічним для Росії. Це, безумовно, не мало жодного оперативного чи стратегічного значення. Це не вплинуло на результат або баланс сил на фронті. І я думаю, що російський обмежений наступ навколо Авдіївки зараз є чимось подібним. Хоча Авдіївка, наскільки розумію, є важливішою у військовому та оперативному плані за Бахмут.
Читайте також: Що і коли змусить Росію припинити штурми Авдіївки – пояснює Микола Саламаха
Тому я вважаю, і багато людей дійшли цього висновку досить рано на початку війни, – що поєднання постійної розвідки, спостереження і рекогностування завдяки безпілотникам, супутникам та іншим засобам, які можуть постійно бачити майже все поле бою з повітря, дає змогу постійно спостерігати за пересуванням військових. Іншими словами, вони можуть спостерігати за іншою стороною і пересуванням військових без жодних перепон.
Таке поєднання, а також здатність завдавати високоточних ударів з великої відстані чи то з літаків, чи то з артилерії, призвело до того, що обидві сторони мають багато проблем з проведенням значних, оперативно важливих наступальних маневрів.
Адже велика концентрація бронетехніки або механізованих сил на відкритій місцевості, – яка вам дійсно потрібна, – якщо ви збираєтесь здійснити оперативно важливий маневр, – стає величезною мішенню, тому що інша сторона може її бачити і завдати по ній удару. Ви бачите, як це відбувається з обох сторін у цій війні.
– Так, це зрозуміло. І окремо про безпілотники. Час від часу ми бачимо деякі удари БПЛА по російській території. Можливо, вони будуть більш масованими, оскільки Росія почала наносити удари по українських об'єктах інфраструктури та оборонній промисловості. Але, на вашу думку, чи варто продовжувати ці удари, чи навпаки – це не дуже ефективний метод?
– Чи повинні продовжуватися українські удари по російській інфраструктурі?
– Я перефразую. Як ви вважаєте, чи варто завдавати ці удари з огляду на ефект, який вони мають? Чи вони ефективні?
– Як ви знаєте, Україна кілька разів завдавала ударів по Москві за допомогою безпілотників українського виробництва. Це зробило Крим майже непридатним для використання, що, як на мене, є дуже важливим результатом використання безпілотників, артилерії та морських дронів. Я не думаю, що удари українських безпілотників по російських об'єктах на окупованих територіях і в самій Росії змінять перебіг війни. Але я думаю, що вони є важливими з двох основних причин.
По-перше, вони вагомі з символічної точки зору. Завдаючи ударів по урядових будівлях у Москві, по великих російських військових об'єктах усередині Росії, по Криму та Чорноморському флоту в Криму, Україна здатна зробити дві речі: показати Кремлю і, можливо, російському народу, що Путін почав війну за власним бажанням, та що він не може зараз захистити російський військово-промисловий комплекс.
По-друге, продемонструвати ВМФ Росії та Чорноморському флоту, що їхня присутність у Криму стає все більш неприйнятною. Саме тому, я думаю, ви бачили оголошення місяць чи два тому про те, що Росія планує відкрити базу Чорноморського флоту в Очамчире в Абхазії, окупованій Грузії, тобто на зовсім іншому боці Чорного моря, його східному узбережжі. Тому що це єдиний спосіб зберегти частину кораблів та інфраструктури Чорноморського флоту і забрати їх з-під ударів України.
– Але чи дійсно ви вважаєте, що ці удари здатні зменшити російський оборонний і військовий потенціал, чи, можливо, вони мають бути більш масованими? Чи навіть на цьому рівні вони мають певний ефект?
– Повторюсь – загалом ні, вони не зменшать військово-промисловий потенціал Росії значною мірою. Однак завдяки ним Росії складніше поповнювати свої сили. На мою думку, найкращим військовим застосуванням цих ударів безпілотників є великі логістичні склади і скупчення (техніки та боєприпасів – ред.) в окупованій Україні і в самій Росії, тому що так Росії стає важче поповнювати запаси своїх сил в Україні.
– Продовжуючи цю тему. Ми знаємо, що західні партнери заборонили використовувати західну техніку та зброю для нанесення ударів по російській території. Чи бачите ви якусь логіку в цьому рішенні? Тому що це виглядає досить несправедливо.
Логіка рішення західних партнерів України – запобігти ескалації
– Логіка рішення західних партнерів України – запобігти ескалації. Проблема полягає в тому, що Путін дуже ефективно погрожував ескалацією, змусивши нас самостримуватися або стримувати Україну, тобто забороняти українцям використовувати надане Заходом обладнання для нанесення ударів по самій Росії. Відповідаючи на ваше запитання, так, у рішенні Заходу є логіка, але воно, безумовно, суттєво і, можливо, несправедливо обмежує здатність України бити по законних військових цілях всередині Росії.
– Чи може Україна перемогти із цими обмеженнями?
– Так, це гарне запитання. Так, може. Але для цього буде потрібно набагато більше обладнання західних партнерів. Це можуть бути додаткові типи обладнання, які ми ще не надали. Україна може перемогти, завдавши такої великої шкоди російській армії в Україні, що становище російських військових в Україні стане неможливим, так само, як і перебування російського Чорноморського флоту в Криму стає все більш неприйнятним.
І я думаю, що це можна зробити, не завдаючи ударів по цілях всередині Росії. Але знову ж таки це забере багато часу. Для цього потрібно значно більше обладнання з більшими можливостями, ніж було надано Україні дотепер.
– Так, дякую. І останнє. Зараз ми бачимо, що є певні проблеми з розумінням того, який обсяг і яку саме західну підтримку отримає Україна наступного року. Але, з іншого боку, бачимо, як шалена кількість російських ресурсів йдуть на війну протягом багатьох місяців, і, ймовірно, вони ставатимуть ще більшими. З огляду на ці два фактори, яку перемогу України ви могли б назвати перемогою?
– Це справедливе і гарне запитання – як виглядає перемога для України? Звичайно, позиція українського уряду, як і має бути, полягає в тому, що перемога – це звільнення всієї окупованої української території та відновлення кордонів України до 2014 року, кордонів 1991 року, які вона успадкувала, коли стала незалежною від Радянського Союзу. Такою є і має бути позиція українського уряду.
У якийсь момент обидві сторони, ймовірно, вирішать, що настав час поговорити
Як це зробити? Я думаю, ця війна, як і більшість воєн, закінчиться переговорами. Зараз, як на мене, і українська, і російська сторони вважають, що вони можуть укласти вигіднішу угоду не розмовляючи, а борючись.
У якийсь момент обидві сторони, ймовірно, вирішать, що настав час поговорити, тому що те, що вони можуть отримати, воюючи, вже не здаватиметься кращим, ніж те, що вони можуть отримати, розмовляючи.
Надія України і західних партнерів полягає в тому, що настане час, коли Україна здобуде достатніх успіхів на полі бою, а Росія побачить, що вона не може досягти навіть своїх найменших військових цілей і уникнути військового колапсу всередині України. А отже, настав час говорити.
Але знову ж таки, я думаю, що навіть за цього найбільш оптимістичного сценарію – перемога України і відновлення кордонів України – будуть потрібні певні переговори, щоб втілити це в життя.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум