Під кінець року ситуація на лінії фронту в Україні значно загострилася. Після українського наступу на півдні російські окупаційні сили перехопили ініціативу і намагаються просуватися одразу на кількох напрямках, попри погіршення погоди. Які підсумки боїв у 2023 році і що може вплинути на війну вже у 2024-му?
Співвідношення втрат у техніці на Авдіївському напрямку між сторонами показове. Користувач Naalsio у соцмережі Х веде підрахунок з візуальним підтвердженням. Російської техніки знищено майже дві з половиною сотні. Української - близько двох десятків. Це без урахування кинутих та захоплених машин. Співвідношення втрат, наприклад, у танках – 10:1.
«Я думаю, що вони не надто зважають на втрати. Це просто прийнятна частина війни. Те, як вони розуміють війну. Втрати – її частина, от і все. І, я вважаю, в якомусь сенсі ці втрати мають призначення – це таке собі стратегічне спілкування з боку Росії із Заходом. Що ці прагнення безнадійні – підтримка України та спроби протистояти опоненту, який готовий прийняти такі втрати. Тому, як на мене, певна мета в цих втратах є – це «не баг, а фіча», – каже воєнний аналітик Королівського датського оборонного коледжу Андерс Нільсен.
Окрім Авдіївки, де, ймовірно, російські війська у жовтні зосередили основні сили, вони здійснюють атаки на Куп'янському та Лиманському напрямках на північному сході. Розгорнули контрнаступ на Півдні від Бахмуту і просунулися на півночі від нього, де фронт був статичним. Майже через два роки активних боїв майже захопили зруйноване місто Мар'їнку.
«У принципі, протягом усього часу, з 24 лютого, Росія продемонструвала готовність залучати додаткові ресурси. Тобто так, поки що темпів залучення ресурсів не вистачає для того, щоб отримати перевагу тотальну, щоб захопити і використовувати стратегічну ініціативу, але так, по результатах кампанії 23-го року, ми можемо з впевненістю говорити, що прихованої часткової мобілізації Російській Федерації вистачає не лише для того, щоб тримати лінію фронту довжиною 850 кілометрів, де здійснюється найбільш активний обмін ударами, найбільша інтенсивність бойових дій, а також щоб точково переходити до якихось локальних наступальних дій, вірніше спроб проводити, тому що результатів особливих немає, але так, прихована часткова мобілізація дає достатній ресурс як для оборони, так і для якихось локальних наступальних спроб», – каже старший аналітик благодійного фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков.
«Я не думаю, що це стратегічне спілкування із Заходом спрацює. Як на мене – це контрпродуктивно – спроби показати, що росіяни настільки нещадні, що продовжуватимуть війну вічно. Це грає проти дискусії на Заході, де, як здається, є припущення, що Росія більш-менш задоволена поточною лінією фронту і Україна має знайти якесь мирне рішення. Якщо Росії вдасться донести це повідомлення, що вони готові продовжувати вічно, то це, як на мене, стимулюватиме Захід допомагати Україні більше. Це перше, що росіяни не так зрозуміли. І, як я думаю, друге – Росія помиляється у припущенні, що час на їхньому боці», – вважає Андерс Нільсен.
В цілому російська армія тисне на усіх напрямках, де в українських сил до цього був успіх: на лівобережжі Дніпра на півдні поблизу села Кринки, на півночі намагаються дійти до річки Оскіл – цей район ЗСУ звільнили понад рік тому. Такі дії відбувалися і раніше, але не одночасно.
«Надто довго Захід, НАТО, партнери України готуються до надання найважливіших компонентів для війни, щоб Україна змогла продовжити наступ. Думаю, ми маємо бути стурбовані. Я не маю сумнівів, що українці зможуть стримати росіян, але в якийсь момент, якщо росіяни продовжать нарощувати зусилля, а Україні й надалі доведеться відчувати напругу з артснарядами та подібними речами, поки росіяни посилюватимуть тиск на Україну і, можливо, досягнуть певного успіху на незначній території. Тому Заходу конче необхідно закатати рукави і дати Україні те, що треба. Без підходу «по краплині», який так характерний для західної допомоги», – вважає генерал, заступник головкома військ НАТО у Європі (2011–2014) Річард Ширрефф.
Часткова мобілізація, за даними Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України, – це понад 20 тисяч осіб щомісячно. Ведення війни в Україні – першочергове завдання для російського керівництва, тому разом з мобілізацією розгорнуте масштабне виробництво, яке має безперервно забезпечувати як саму війну, так і тих, хто повинен брати у ній участь.
«Поки наші партнери розповідали про стратегічний промах Росії, стратегічний провал Росії, Росія в цей час здійснювала принципові рішення щодо збільшення виробництва, залучення як би додаткових ресурсів із третіх країн (Північна Корея, Іран), і в умовах вичерпання в принципі вже в Заходу припасів, боєприпасів накопичених до 24 лютого, тобто дійсно виникає та ситуація, коли це ще не тотальна перевага, але з точки зору виробництва, то Росія набагато більше зараз має в своєму розпорядженні і виникає парадоксальна ситуація, коли Захід номінально має в декілька разів більший фінансовий, технологічний, економічний потенціал, але, на жаль, не зміг його повною мірою перетворити у певну таку тотальну воєнну перевагу і забезпечити Україну», – каже Микола Бєлєсков.
Бійці екіпажу операторів БПЛА, з якими спілкувалися журналісти «Донбас Реалії», воюють у складі 117 механізованої бригади – вони перебувають у районі Роботиного вже пів року.
«Ми, можна сказати, в контрнаступі з самого початку. Ще з червня місяця. Наш взвод, наш підрозділ. Ми спочатку, здебільшого, займалися розвідувальними задачами: коригування артилерії, виявлення противника, ситуаційна обізнаність і все, що з цим пов’язано. І ударними вже почали займатися з вересня місяця», – каже оператор БПЛА 117-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Андрій.
«Було багато снарядів, по-перше, тоді. Зараз їх стільки немає. І ми, буквально, чесали посадки через кожні 50 метрів. Тоді все горіло і російські військові сиділи в обороні. А зараз вони наступають просто м’ясом, як вони це люблять. Зараз все по-іншому, снарядів значно менше, наскільки я знаю, і ми працюємо трошки іншими засобами, тобто це вже не Мавіки, це вже ударні дрони», – додає його побратим, оператор FPV-дрона Віктор.
За ці кілька місяців у бійців вже десятки відео, де вони спостерігають за противником, а потім завдають ударів. Як і по всій лінії фронту дрони і, особливо FPV, тут відіграють дуже важливу роль. Але суттєва різниця в порівнянні з іншими напрямками в тому, що російської техніки на таких відео немає.
«Піхота, яка заходить за «зуби» – це наша основна ціль. Вся техніка їздить за умовними «зубами», як їх називають. А в наш оцей от виступ «Роботинський» дуже рідко заїжджають, і тому це така дефіцитна історія. Тому, в основному, працюємо по піхоті, по бліндажах, по окопах. По різних засобах, ПТРК різні», – продовжує Віктор.
Але вже не перший місяць ударні БПЛА – один із основних засобів ураження в районі села Роботиного та того виступу, який утворився на південній ділянці передової у Запорізькій області.
«При заїздах-виїздах ти тримаєш в голові думку, що тебе спалили. Ти просто намагаєшся тактичними діями нівелювати можливість враження тебе. А так – ти завжди думаєш: ну тебе точно спалили. І як в статті Валерій Федорович написав: поле бою транспарентне. Всі всіх бачать», – каже Андрій.
Українські підрозділи ще ведуть штурмові бої в районі Роботиного. Після закінчення основного наступу українські війська вклинилися на глибину 9 км і приблизно на аналогічну ширину. Бої ускладнює рельєф – російські війська залишаються на висотах. До Токмака, першого великого міста на шляху наступу, близько 19 кілометрів.
«Моя повага піхотинцям за те, що вони роблять на передньому краї. Фронт, насправді, тримає піхота. Ми їм тільки допомагаємо. Всім хотілося б на DeepState побачити завтра зранку +5 км. Але якою ціною пройдене кожне поле від посадки до посадки Зокрема у червні-липні, коли був, можна сказати, основний прогрес. Воно дуже значне. У нас буквально вчора побратим підірвався явно на міні, яка була переднім краєм мабуть ще всередині червня», – продовжує Андрій.
За допомогою даних проєкту DeepState, який відстежує зміни на лінії фронту, можна побачити, що площа окупованої території з 1 січня до середини грудня 23-го року зменшилася десь на 200 квадратних кілометрів. На одних ділянках українська армія здійснила локальні поступи. А на інших ЗСУ довелося відійти.
«Перша світова тривала багато років, Друга світова тривала багато років. На початку цього конфлікту я казав, що він затягнеться на багато років. Принаймні я цього очікував. І це те, що ми бачимо. Жодна зі сторін не може зараз продавити іншу. Я б не назвав це патовою ситуацією, але можна дивитися на 2023-й як на нічию – жодна зі сторін не змогла значно зрушити лінію фронту. Україна мала невеликі досягнення, Росія також незначні, співвідносні досягнення. Знову ж таки, Україна набагато менша і з цієї точки зору – це свого роду нічия. Але, знову ж таки, Україна значно менша за Росію, суттєво менша, як оборонна сила», – каже полковник армії США у відставці Ліам Коллінз.
Під кінець року Сили оборони України відчувають труднощі з отриманням допомоги від західних партнерів – у тому числі від найбільшого із них – США, через політичні процеси всередині країни. Це безпосередньо впливає на кількість пострілів артилерії, поставку техніки і всього того, що потрібно для війни, як прямо зараз, так і в довгостроковій перспективі.
«Те, що ми бачимо зараз, це рішення на 50-60% від необхідного. А маємо бачити 80-90 або 95-99% у можливостях від Заходу. Для цього треба копати дуже глибоко, а я цього не бачу. Я не бачу ймовірності, в якій Україну покинуть, що вона залишиться сама. Захід та НАТО продовжать підтримку України. Питання – скільки і чим? І саме це мене непокоїть. Тому що поки Захід і західні лідери не визнають, що це не тільки війна Росії проти України, а й проти Заходу, НАТО... Війна проти приєднання України до НАТО та Заходу», – каже Річард Ширрефф.
Після наступу у 2023 році значна частина техніки, яку ЗСУ отримали від Заходу, залишається в строю. Але втрати, поломки, поява нових підрозділів вимагають ще більших зусиль західної промисловості – вона усе ще далека від об’ємів, необхідних Україні, навіть після двох років активних боїв. У той же час досвід українського наступу показав – підготовка бійців повинна бути ще ретельнішою.
«Їм дуже необхідна підготовка сил для проведення комплексних наступальних операцій. Відносно непідготовлений, недосвідчений боєць може обороняти перешкоду. Це набагато легше, ніж пробитися крізь неї. І це той виклик, який стоїть перед українцями. Їм необхідно більше допомоги у підготовці та, в ідеалі, це має відбуватися в Україні, щоб не доводилося відтягувати сили до Польщі чи ще кудись, а настільки близько до лінії фронту, наскільки це можливо. Радники та інструктори, які проводять підготовку в Україні – це те, що їм необхідно», – каже Ліам Коллінз.
Колишній голова Генштабу і головком ЗСУ Віктор Муженко у нещодавньому інтерв’ю ВВС заявив, що вважає необхідним поставити питання про перехід до стратегічної оборони, з концентрацією на контрударах. У той же час рівень і об’єм підтримки принаймні частини західних партнерів залежить від успіхів на полі бою, а перехід в оборони може такі потенційні успіхи обмежити.
«Окей, ми там, наприклад, досягнемо моменту, коли є згода політиків і воєнних всередині України, яку воєнну стратегію на наступну кампанію обирати. І це буде дійсно активна оборона на суші. Поряд з комбінуванням ударів по тимчасово окупованому Криму, об'єктах воєнних, відповідно. Але треба ще це партнерам, якби не просто донести, але й переконати їх, тобто досягнути консенсусу, що українська воєнна стратегія на 2024 рік повинна будуватись від активної оборони. Поряд з воєнними розрахунками є політичні розрахунки. Основна проблема в тому, що між цими політичними воєнними розрахунками конфлікт. І цей конфлікт визнав Валерій Залужний. Він так само, констатуючи факт, що оборона домінує над наступом, він визнав, що нам потрібно звільняти своїх людей, свої території. В іншому випадку, починає з'являтися привид заморозки і того всього, що ми вже проходили в 2014–2015 році», – каже Микола Бєлєсков.
«Це можливо, але Україні доведеться пояснити, що вона робить і чому. Стримати обіцянку більших можливостей, більшого успіху у майбутньому в разі, якщо необхідна допомога буде надана. Думаю, Україна справді має бути чесною, і я впевнений, що так і є. У цьому сенсі есе генерала Залужного дуже чітко виклало проблему. Так, це не глухий кут, але чарівних рішень не буде доти, доки не буде розроблена технічна та технологічна можливість, щоб компенсувати силу оборони. І це має насторожити Захід, щоб по-справжньому підтримати Україну», – додає Ричард Ширрефф.
Якщо на початку 2023 року була очевидною підготовка українських сил оборони до наступу, то зараз про це говорити складно – занадто багато факторів, які можуть на це вплинути.
«Особливо це пов'язане з озброєнням, військовою технікою, фінансовою підтримкою, тому зрозуміло, що говорити достеменно якийсь сценарій буде найбільш вірогідним дуже важко, але потрібно прораховувати всі сценарії. У будь-якому випадку, зараз горизонт планування – це одна кампанія, це трошки більше, ніж був горизонт планування в кінці лютого, на початку березня 2022 року. Але, на жаль, дійсно, така ситуація, що багато факторів починають грати проти України, і найбільша проблема, найбільший виклик – це утримати ту коаліцію, яка сформувалася навесні 2022 року, і утримувати її з точки зору хоча б тої ідеї, що Росія не повинна перемогти, Україна не повинна програти. Так, це складне завдання, але ми розуміємо виклики, розуміємо завдання, які перед нами стоять, і в нас немає іншого варіанту, окрім як потроху їх вирішувати, надаючи нашим партнерам відповідні аргументи, чому будь-які спроби домовлятись з Росією тут і зараз позбавлені сенсу, і чому, навпаки, необхідні додаткові зусилля, щоб посилити переговорну позицію України», – пояснює Микола Бєлєсков.
«Що ми зараз бачимо, так це те, що Україна визнала ситуацію і вирішила: якщо 2024-й буде перехідним роком, де йдеться про приведення в дію збройової промисловості, отримання нових технологій, провідних технологій для дронів, наприклад, й інших подібних речей, то розумно буде піти в оборону, тому що там ви матимете перевагу з діючими технологіями та ситуацією на фронті. А Росія, як здається, рухається розрахунками та бажанням Путіна здобути символічні перемоги, а не те, що мало б сенс з військової точки зору», – каже Андерс Нільсен.
Бойові дії у 2023 році були перегріті передчасними політичними заявами про майбутній успішний український наступ. В реальності результат не виправдав очікувань суспільства у широкому сенсі цього слова – як в Україні, так і за її межами. Зараз публічно про подальший хід війни майже не говорять, а успішність боїв із кожним наступним місяцем все більше залежить від використання нових технологій кожною зі сторін.
Форум