Коли прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе припустив, що колишній депутат Георгій Канделакі, який став співавтором доповіді про іранський вплив у його країні, може зіткнутися з юридичними наслідками, він подав це як питання для «відповідного державного органу».
Президент американського аналітичного центру, Гудзонівського інституту (Hudson Institute), Джон Волтерс, який опублікував доповідь, сформулював це інакше: «Факти неможливо змінити погрозами та залякуванням. Ви – не «Грузинська мрія», ви – руйнівник грузинських мрій».
Цей обмін репліками є показовим свідченням того, наскільки погіршилися відносини між Грузією та Вашингтоном і як правляча партія «Грузинська мрія», схоже, або не здатна, або не бажає зупинити це погіршення.
Доповідь, яка стала предметом суперечки й була оприлюднена в березні 2026 року, описувала те, що її автори назвали систематичним розширенням політичного, релігійного та економічного впливу Ірану в Грузії. У ній стверджувалося, що Тбілісі не просто терпів проникнення Ірану, а й активно сприяв йому, щоб «виховати наступне покоління грузинських шиїтських лідерів, зміцнити їхню відданість політичній теології Ірану та нормалізувати антиамериканські наративи».
Консалтингові компанії відкрито заохочують іранських бізнесменів реєструвати компанії в Грузії, особливо поблизу портів країни, як-от Поті.
«Ця діяльність становить пряму загрозу інтересам національної безпеки США на Південному Кавказі, підриває західний вплив і зміцнює режим, який прагне експортувати ідеологію Ісламської революції 1979 року», – йдеться в доповіді.
Для обґрунтування своїх висновків автори використали дані Національної служби статистики Грузії та інших джерел, зокрема показники економічної експансії Ірану в країні.
Окреме розслідування Грузинської служби Радіо Свобода, опубліковане у жовтні 2025 року, виявило, що в Грузії зареєстровані майже 13 тисяч іранських компаній. Багато з них прив’язані до невеликої кількості адрес: сотні компаній зареєстровані в одних і тих самих житлових будинках або віддалених селах, де немає жодних фізичних ознак ведення бізнесу. Водночас імпорт іранської нафти та нафтохімічної продукції до Грузії майже потроївся між 2020 та 2024 роками.
Іранські торговельні консалтингові компанії відкрито описують схеми, за якими іранські товари отримують маркування «Зроблено в Грузії», після чого відправляються на західні ринки. Такий підхід дозволяє обходити міжнародні санкції, запроваджені проти Тегерана через його ядерну програму та порушення прав людини.
Тема обходу санкцій не є новою, але останнім часом вона значно загострилася як предмет занепокоєння Вашингтона.
У травні 2025 року президент США Дональд Трамп попередив, що будь-яка країна, яка торгує іранською нафтою, може потрапити під вторинні санкції. Грузія, схоже, не надала цьому значення. Імпорт іранської нафти продовжився без ознак уповільнення.
Тим часом компанії, що належать іранським власникам, отримували державні контракти в Грузії, постачаючи системи відеоспостереження для Національного банку Грузії та мерії Тбілісі, а також гігієнічну продукцію для Міністерства оборони Грузії.
Питання обходу санкцій привернуло ще більше уваги після того, як наприкінці лютого американські та ізраїльські удари спричинили війну з Іраном, яка нині перебуває на паузі завдяки крихкому режиму припинення вогню.
Реакція Тбілісі
Відповідь «Грузинської мрії» на цю критику полягала не в спростуванні висновків. Натомість партія вдалася до використання державного апарату.
Після публікації Гудзонівського інституту грузинська служба внутрішньої безпеки розпочала розслідування. Представників опозиції та аналітиків викликали на допити. Тепер прем’єр-міністр заговорив про можливі юридичні кроки.
Ця схема добре знайома. Протягом багатьох років «Грузинська мрія» застосовувала подібний підхід щодо внутрішніх критиків, представляючи інакомислення як інспіровану з-за кордону диверсію та перекладаючи «брудну роботу» на формально незалежні державні структури.
Той факт, що тепер той самий сценарій застосовується щодо американського аналітичного центру та його грузинського співавтора, свідчить про те, що партія або не відчуває жодних обмежень через погіршення відносин зі США, або вважає, що Вашингтон має важливіші пріоритети.
Однак така ставка може виявитися хибною, оскільки відносини вже серйозно постраждали.
Як це бачать у Вашингтоні
У грудні 2024 року Вашингтон призупинив дію Хартії стратегічного партнерства США та Грузії й запровадив санкції проти засновника та фактичного лідера «Грузинської мрії» Бідзіни Іванішвілі.
На заході Гудзонівського інституту 28 травня конгресмен-республіканець Джо Вілсон, один із найпослідовніших критиків «Грузинської мрії», звинуватив те, що він назвав «грузинським кошмаром», у підтримці «терористичного режиму в Тегерані» – маючи на увазі Ісламську Республіку Іран.
Колись найближчий партнер Вашингтона на Південному Кавказі, Грузія нині опинилася на узбіччі американської регіональної дипломатії, тоді як увага дедалі більше зміщується до Азербайджану та Вірменії.
Ніде це не було настільки очевидним, як під час нещодавнього запуску ініціативи президента США Дональда Трампа під назвою «Рада миру». Азербайджан і Вірменія отримали запрошення до того, що американський лідер називає «одним із найважливіших органів, коли-небудь створених». Грузія залишилася за бортом.
Потім, у лютому, до регіону прибув віцепрезидент Джей Ді Венс – найвищий за рангом американський посадовець, який відвідав Кавказ із часу поїздки Джо Байдена як віцепрезидента у 2009 році. Тбілісі залишалося лише спостерігати збоку, поки він відвідував Баку та Єреван.
Незалежно від того, чи підтвердяться всі звинувачення, висловлені Вілсоном, вони відображають те, в яких категоріях сьогодні у Вашингтоні говорять про «Грузинську мрію» – не як про складного партнера, з яким треба працювати, а як про проблему, якій потрібно протистояти.
Для держави, яка колись направляла війська до очолюваних США місій в Іраку та Афганістані й розглядалася як зразок демократичної трансформації на пострадянському просторі, зміни виглядають вражаючими.
Форум