Приблизно наприкінці травня, коли від початку повномасштабного вторгнення Росії минуло майже чотири з половиною роки, а літній сезон бойових дій набирав обертів, українське командування непомітно перекинуло частину найбільш загартованих у боях підрозділів на позиції приблизно за 50 кілометрів на північ від Слов’янська Донецької області.
Ці підрозділи, переважно зі складу Третього армійського корпусу, зіткнулися з російським виступом на 1100-кілометровій лінії фронту, де 20-та загальновійськова армія РФ поступово просувалася на захід від плацдарму на західному березі річки Жеребець – через села, сільськогосподарські угіддя та пагорби. Мета Росії полягала в тому, щоб перерізати шляхи постачання українських сил у Слов’янську – одному з двох головних міст Донецької області, які залишаються під контролем України.
Упродовж літніх місяців українські сили вели бої, просуваючись на північ від міста Лиман, а також на південь – у напрямку сіл Рідкодуб, Катеринівка та Нове.
За даними дослідників відкритих джерел, експертів, які відвідували район бойових дій, а також українських і російських воєнних блогерів, ці зусилля наближаються до значного успіху українських сил: більшу частину російського угруповання в цьому районі відкинули до річки Жеребець, а невеликі групи військових опинилися в оточенні й, імовірно, найближчими днями будуть захоплені в полон або загинуть.
За більшістю оцінок, це може стати однією з найбільших змін на полі бою за останні місяці, а можливо, й за рік.
Наразі цей успіх дещо послаблює тиск на українську оборону, яка намагається утримувати лінію міст, селищ і доріг, що простягається з півночі на південь і охоплює Слов’янськ та Краматорськ – територію, відому як «агломерація».
Слов’янськ і Краматорськ є ядром українського оборонного поясу на півночі Донеччини. Американський Інститут вивчення війни оцінює, що одним із російських задумів було захоплення Лиману і вихід через Сіверський Донець для широкого охоплення цього поясу з північного заходу. Контрнаступ біля Лиману, за оцінкою аналітиків, порушив реалізацію цього задуму.
Ба більше, майже чотиримісячний наступ відбувався в незвичному інформаційному вакуумі: до останніх днів практично жодної інформації про нього не потрапляло до воєнних блогерів у Telegram ані в Україні, ані в Росії.
«Українці повернули частину території. Росія втратила ще більше території, – сказав Радіо Свобода військовий експерт Конрад Музика, який працює в Польщі й провів багато часу на українській лінії фронту. – Це важливо не через те, що відбувається навколо Лиману, а тому, що, на мою думку, це зірвало великий російський план, спрямований на охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації з півночі та півдня».
«Росіяни продовжують намагатися здійснити це охоплення» всієї Донецької області, сказала Дара Массікот, експертка з російських збройних сил Фонду Карнегі за міжнародний мир, аналітичного центру у Вашингтоні. «Наразі схоже, що спробу просунутися з півночі вдалося звести нанівець».
Тим часом низка російських воєнних каналів у телеграмі також повідомила про значні українські успіхи.
«Розгром на Лиманському фронті», – написав відомий телеграм-блогер Анатолій Шарій (заочно засуджений в Україні до 15 років ув’язнення за державну зраду).
«Ситуація під Лиманом тривожна», – написав телеграм-канал «Рыбарь», який раніше був пов’язаний із Міністерством оборони Росії.
«Ми зазнали неприємної тактичної поразки, – заявив інший канал, «Дневник Десантника». – Однак оточення не відбулося; більшу частину наших сил вивели, і тепер усе залежить від того, чи зможуть [українські] сили розвинути цей успіх на схід від річки Жеребець».
Щонайменше один проросійський блогер, Юрій Котьонок, окремо поскаржився на відсутність інформації з українських джерел.
«Україна проводить наступ біля Лиману в умовах інформаційної тиші, – написав він. – Мовчання з нашого боку вже стало звичним, але з боку противника це виглядає дещо незвично, що викликає тривогу. Тут ми маємо навмисний, цілеспрямований режим тиші».
Операція отримала назву «Вівальді». Після того як її існування було офіційно підтверджене, Третій армійський корпус повідомив, що українські сили зачистили від російських груп Новоселівку, Олександрівку, Ярову й околиці Корового Яру та звільнили Середнє. За заявою корпусу, від російської інфільтрації зачистили 75 квадратних кілометрів, а ще 10 квадратних кілометрів деокупували. Незалежно перевірити всі ці дані в умовах бойових дій складно.
Пресслужба українських військових відмовилася від коментарів, пославшись на продовження операції. Однак у заяві, оприлюдненій 15 вересня, командувач Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький загалом підтвердив проведення контрнаступу.
«Підтверджуємо інформацію про наступ української армії на півночі Донецької області. Дотримуючись режиму інформаційної тиші, підрозділи ліквідували осередки ворожої інфільтрації, – цитують його слова. – Зараз у відкритих джерелах багато інформації про те, що кінцева мета наших наступальних дій – вийти на береги річки Жеребець... Будуть хороші новини».
Міністерство оборони Росії не відповіло на запит про коментар.
За словами Білецького, це лише перший етап «Вівальді». Третій корпус також заявив, що українські безпілотні системи завдавали ударів по російській логістиці на глибині спочатку до 50, а згодом до 120 кілометрів. Американський Інститут вивчення війни зазначає, що ці удари змусили російські сили розосереджувати склади, командні пункти й транспорт та ускладнили постачання підрозділів на Лиманському і сусідніх напрямках.
За словами військових експертів, успіх на полі бою навряд чи призведе до ширшого стратегічного перелому для України. Загалом Київ залишається в невигідному становищі: Росія має чисельну перевагу, а на багатьох ділянках – і перевагу у вогневій потужності.
Попри величезні втрати й відступ на окремих ділянках, Росія продовжує повільно просуватися на частинах лінії фронту.
Військове командування визначило пріоритетом спробу захопити Слов’янськ і Краматорськ, що дало б Росії контроль над усією Донецькою областю – і всім Донбасом.
Це один із головних пріоритетів російського керманича Володимира Путіна. Росія заявляє, що захопить увесь Донбас силою, якщо Україна відмовиться поступитися територіями, які досі контролює, – Київ категорично відкидає такий крок. Питання територіального контролю над Донбасом залишається одним із головних каменів спотикання у мирних зусиллях під проводом США, які то активізуються, то знову заходять у глухий кут.
Україна неодноразово відкидала вимогу віддати Росії неокуповану частину Донеччини в обмін на припинення бойових дій. Москва, зі свого боку, продовжує наполягати на контролі над усією Донецькою областю. Через це оборона Слов’янська і Краматорська має не лише військове, а й безпосереднє політичне значення для будь-яких майбутніх переговорів.
Утім, 2026 рік був відносно стабільним для українських військ на фронті; на деяких ділянках Київ повернув більше території, ніж захопила Росія.
Успіх контрнаступу біля Лиману також демонструє бойові можливості деяких із найкращих українських підрозділів – зокрема Третього армійського корпусу – і водночас деякі з проблем, з якими Росія продовжує стикатися на полі бою, особливо коли відправляє на фронт нових добровольців із мінімальною підготовкою.
«Я думаю, це показує, що росіяни можуть концентрувати [сили] лише на одному головному напрямку одночасно, яким зараз є південь Донецької області. Через це час від часу в інших місцях з’являються слабші ділянки, якими можна скористатися», – сказала Массікот.
«У мене складається враження, що 20-та загальновійськова армія була не найсильнішою, тож це могло бути вдалим місцем [для України], щоб натиснути», – сказала вона.
«Україна тепер фактично усунула загрозу оточення [Лиману] і сама створює загрозу російському виступу на північ від міста», – заявила Black Bird Group, дослідницька організація, що базується у Фінляндії.
«Російську літню кампанію 2026-го можна вважати провальною», – сказав співзасновник групи Еміль Кастехельмі.
