Доступність посилання

ТОП новини

Козаки і кримські татари перед Хмельниччиною. Нещаслива експедиція 1629 року


Микола Самокиш, «Похід запорожців на Крим» (1934)
Микола Самокиш, «Похід запорожців на Крим» (1934)

(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)

Врятувавшись та здобувши підтримку старих і нових союзників, колишні правителі Криму вирушили відвойовувати свої володіння. Перша війна 1624 року закінчилася для них перемогою, друга – влітку 1628 року – поразкою. Чим же закінчиться третя?

Продовження, попередню частину циклу читайте тут.

Поява на Дніпрі хай і усуненого від влади, але справжнього хана Мехмеда ІІІ, значно спрощувала майбутню боротьбу всіх вигнанців за Крим. Однак питання союзу з Річчю Посполитою та козаками досі не було вирішене. Тоді хан і калга Шахін відправили до короля Сигізмунда ІІІ ще одне посольство (прибуло до Варшави 28(18) серпня 1628 року) із новою, ще більш спокусливою пропозицією. Брати обіцяли не тільки визнати васальну залежність і припинити напади, але й очистити від ногайців Буджак та передати полякам турецькі землі Причорномор’я. Просили ж вони лише дозволити запорожцям здійснити ще одну експедицію в Крим.

Сигізмунд, втім, досі боявся війни з Туреччиною, допоки не буде укладене перемир’я зі Швецією (а до цього залишався ще рік). Тож в офіційній відповіді канцлера посольству було зазначено, що Річ Посполита не потребує підпорядкування Криму, бо начебто її витрати за день більші, ніж кримські доходи за рік (що було явною неправдою), що брати мають перед походом спробувати мирно залагодити суперечку із султаном та що у разі їхньої перемоги Варшава розраховує на добросусідські відносини. Козакам же було дозволено підтримати братів, однак лише тією кількістю, яка була записана у реєстрах – збільшувати військо без дозволу короля заборонялося. Втім, якщо б Мехмед із Шахіном набрали додаткових людей своїм коштом на один раз – канцлер заплющив би на це очі та не сповістив Сигізмунда.

Новий кримський хан Джанібек теж не марнував часу. В серпні його посол дістався Москви і виборов у царя заборону донським козакам нападати на півострів. На початку жовтня кілька послів прибули і до Варшави – вимагати поминок та погрожувати нападом за підтримку старого хана. Король відправив стандартну відповідь із привітаннями та запереченням свого зв’язку з братами вже тоді, коли козаки вирушили на Крим. Султанському ж чаушу Сигізмунд ще влітку заявив, що він у справи кримські не втручається, і де перебуває Шахін – не знає.

У жовтні невеличка група запорожців здійснила морський похід на Очаків, а калга короткими набігами в степу біля Перекопу розжився двома табунами коней на 2,5 тисячі голів.

1 листопада нового стилю 1628 року повернулися з моря запорожці – і негайно по тому на Січі була скликана загальна рада. На ній були присутні козацький гетьман Грицько Чорний зі старшиною, Мехмед та Шахін, а від польського короля – спеціальний посланець Лущинський, який перебував на Січі з літа. Там був укладений тристоронній договір між претендентами на кримський престол, козацтвом та Річчю Посполитою (повний текст, на жаль, не зберігся). У випадку успіху хан і калга обіцяли пильнувати сусідню державу від нападів, а свавільників карати, всіх польських бранців випустити з Криму, а на ворогів короля ходити у походи без жодних подарунків. Козакам виплачувалося на шаблю по 10 червінців та кожуху (актуально в осінньому поході), їм передавалися у володіння ногайські землі, а Мехмед і Шахін у випадку неуспіху разом із запорожцями мали повернутися на Січ.

8 листопада нового стилю перші загони союзників перейшли Дніпро і рушили на південь до щойно зруйнованого Іслам-Кермена, куди мали підвезти й артилерію. Козацького війська нараховувалося 6 тисяч, кримців же було за одним джерелом 8 тисяч, за іншим – це разом кримсько-українське військо налічувало 8 тисяч (що ймовірніше). Однак уже на переправі 2 тисячі козаків під приводом скорої зими відмовилися від походу і залишилися на Запоріжжі – вочевидь, противники гетьмана Чорного на минулих виборах. Втім, експедиція продовжилася.

Шахін вмовляв союзників поспішити, щоб встигнути до Перекопу першими, однак козаки зволікали і прибули на місце 14 листопада незадовго до опівночі. А там на них уже чекали хан Джанібек та Кан-Темір – за стінами фортеці Ор-Капу.

Але перед тим запорізькі розвідники натрапили на величезний, у кільканадцять тисяч голів, табун коней. І хоча Шахін умовляв козаків взяти ворожі стіни і йти до самого Бахчисарая, де вони отримають компенсацію за все, запорожці захопили табун… і, звичайно, втратили мобільність і жагу перемоги. Наступного дня козаки захопили ще 5 тисяч коней, але на штурм Ор-Капу не пішли. Ще день минув у герцях та невеличких сутичках, аж поки запорожці на раді не вирішили відступати назад. Хоч як цьому противилися калга і гетьман, табір посунув до Дніпра.

Не знехтувавши можливістю, Джанібек та Кан-Темір з 10 тисячами кримців і з яничарами погналися за союзниками й кілька разів намагалися атакувати, але безуспішно – вогнева перевага була на боці козаків. 20 листопада військо повернулося на Запоріжжя. Невдовзі Чорного, який явно «не доріс» до булави, було усунено з гетьманства, а на його місце обрано пізніше прославленого Івана Сулиму. Однак невдовзі завдяки втручанню Стефана Хмелецького Чорний повернувся на свою посаду.

І в цей самий момент, здавалося б, провалу всього задуму, до хана прибув посланець від кубанських ногайців із пропозицією допомоги – їхній правитель Касим-бей перебував у поганих стосунках із Джанібеком. Не гаючи часу, Мехмед через Азов виїхав на схід, а Шахін залишився на зиму на Січі, листуючись із польською владою і турбуючи Крим безперервними набігами.

Навесні 1629 року все було готове для нового походу. Хоча Варшава дещо розчарувалася результатами минулої експедиції, все одно атака на Крим виглядала привабливішою, ніж альтернативний їй морський похід. 16 травня нового стилю на Січ прибув черговий королівський посланець – Яцек Шемберг – і за два дні в його присутності кримсько-польсько-українська угода була підтверджена ще раз на тих самих умовах (тільки по коню замість каптану запорожцям). Цього разу козаків зібралося безліч: чи то 25 тисяч (що ймовірніше), чи то аж 40 тисяч. Кримсько-ногайські загони налічували 2 тисячі.

Щоб запобігти фактору раптовості, який мав місце торік влітку, Кан-Темір ще з березня пильнував Перекоп, а 30(20) квітня туди з головними силами вирушив Джанібек. Така концентрація сил залишила Крим беззахисним перед нападами з моря. Не встиг новий хан піти, як на Керч налетіли донські та запорізькі козаки, а 1 травня нового стилю 2 тисячці донців захопили і спалили Карасу-Базар, і, взявши полонених, відійшли. Певно, ця атака була невипадковою, тому що вже 20(10) травня понад 700 запорожців із «чайок» висадилися на південно-західному узбережжі та швидким маршем оволоділи Мангупом – фортецею, в якій зберігалася ханська скарбниця. В паніці родина правителя втекла з Бахчисарая. Довелося мобілізувати 5 тисяч місцевих селян, щоб відігнати козаків, але ті за два-три дні продовжили здійснювати нальоти з моря на прибережні села. Однак Джанібек не повівся на провокацію, залишившись під Перекопом.

Тим часом 22 травня нового стилю головні козацькі сили рушили з Січі, а Мехмед із Шахіном дещо затрималися, очікуючи на закінчення рамадану. Тиждень військо переправлялося через Дніпро, чекало на кримців і безперервно дискутувало щодо шляху наступу на Крим. Одні прагнули іти довшим, але багатим на воду шляхом, інші – ударити прямо на Перекоп. Не дійшовши згоди, козаки розділилися, і «відчайдухи» обрали собі гетьманом Тараса Федоровича – пізніше відомого як Трясилу. Нарешті 29 травня союзники рушили далі – запорожці з двома лідерами і Шахіном, та Мехмед зі своїми кримцями й ногайцями.

За три милі до Перекопу на старих курганах на них уже чекали Джанібек і Кан-Темір. Після низки герців новий хан усіма силами атакував козацький табір, але не зумів захопити. Запорожці втратили в бою 1000 людей, але їхні противники – ще більше, тож мусили відступити у фортецю Ор-Капи.

Наступного дня, 30 травня нового стилю, відбулася вирішальна битва. Джанібек і Кан-Темір з чотирьох боків атакували табір козаків. Запекла січа не виявила переможця, однак буджакський бей перерізав шлях постачання запорожців, захопивши в полон 400 водовозів. Мехмед розраховував на допомогу своїх прихильників із Криму, втім Кан-Темір передбачив це і розставив своїх людей так, щоб ніхто не міг непомітно перейти Перекоп. Зневоднений табір мусив або якнайскоріше перемогти, або відступити. Частина вершників Мехмеда та Шахіна перебігли до Джанібека. Між союзниками спалахнула недовіра – і запорожці зажадали, щоб кримці зійшли з коней і билися у пішому строю, але ті відмовилися.

А вночі сталося лихо. Московський тлумач Василь Гризлов переказував, що Мехмед втратив надію на перемогу й особисто приїхав до стану Джанібека просити пощади в обмін на зраду союзників, а отримавши згоду, повернувся до козацького табору. Натомість Еміддіо д'Асколі, очільник домініканської місії в Кефе, стверджував, що це Кан-Темір обдурив Мехмеда, підіславши йому своїх буджакців під виглядом вірних старому хану військ. Хай там як, Мехмед, всупереч волі козаків, наказав впустити їх.

І тут уже стало неважливо, чи був старий хан зрадником чи, навпаки, його ошукали. Ногайці кинулися рубати всіх направо і наліво, а головні сили наспілого Кан-Теміра ударили ззовні та увірвалися до табору. Мехмеда або зарубали козаки, як то випливає з польсько-українських джерел (і тоді він дійсно був зрадником), або ж у нього влучила випадкова куля (за турецько-татарськими джерелами, які не згадують про його капітуляцію перед Джанібеком). Поранений Шахін із 30 супутниками вирвався і кинувся на схід – за Дон.

Козаки (і сотня кримців, досі вірних угоді) неймовірними зусиллями відкинули ворогів і почали організований відступ до Дніпра. Чотири дні вони йшли, відбиваючи ар’єргардні атаки, допоки Кан-Темір не відстав, і навіть в один день повернулися за кинутою було гарматою.

Втрати козаків у битвах і внаслідок спраги були величезні – понад 5 тисяч людей. Втім, і Джанібек із Кан-Теміром недорахувалися 6 тисяч. 3 червня (24 травня) 1629 року беззаперечний тепер володар Криму повернувся до Бахчисарая, везучи із собою тіло Мехмеда для урочистого поховання.

Зрештою, перший кримсько-український союз виявився не надто ефективним. З чотирьох воєн за владу в Криму козаки допомогли виграти своїм партнерам лише одну, натомість кримці не врятували запорожців під час повстання Марка Жмайла. Однак сам факт тривалого, офіційно оформленого та хоч іноді успішного співробітництва – уже неабияке досягнення на тлі попередньої конфронтації. А найголовніше – взаємні козацько-татарські присяги та спільно пролита кров відкривали шлях до наступних угод, одна з яких повністю змінила мапу Європи. Але до Хмельниччини було ще далеко.

Повертаючись із нещасливої експедиції 1629 року запорожці не лише відпустили своїх колишніх кримських союзників з миром, але й переказували, що вбили хана не з умислу, і пропонували Шахінові вдруге й втретє спробувати заволодіти Кримом, якщо той приїде на Січ.

І одного разу той таки відгукнувся.

Далі буде.

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG