80-річчя Курської битви. Як наступ німців перетворився на відступ і якою була роль ленд-лізу США?

80 років тому, в липні-серпні 1943 року, тривала Курська битва. Вона почалася з німецького наступу з наміром оточити велике угруповання радянських військ, але невдовзі радянські війська перейшла у контрнаступ. І в підсумку все закінчилося великим відступом німців, які намагалися закріпитися на Дніпрі. Але їм це не вдалося. Чому? І яку роль відіграв ленд-ліз США?

Про Курську битву у проєкті Радіо Свобода «Історична Свобода» говорили з дослідником воєнної історії Василем Павловим.

– Німці дуже довго зволікали з цим наступом – десь з кінця квітня і до початку липня. Більше ніж два місяці вони вагалися, відтягували свій наступ. І в принципі було чого. Вони бачили, що проти них велике угруповання радянських військ, що в Москві розгадали наміри німецького командування і дуже добре підготувалися до оборони. Деякі досвідчені генерали взагалі відмовляли Гітлера, але все-таки в підсумку наступ під Курськом відбувся. Чому німці за несприятливих передумов все-таки наважилися на цей наступ, який у підсумку став останнім великим наступом німців на Східному фронті?

– Німці не вагалися, а готувалися до цього наступу. Ніхто його у квітні місяці і не планував розпочинати, тому що це було неможливо. Бо лише наприкінці березня завершилася велика німецька наступальна операція на півдні, коли радянські війська були розгромлені під Харковом і відкинуті на Донбасі. Також завершилася велика битва в передгір’ях Північного Кавказу, у міжріччі Дону та Кубані.

Тобто дуже багато подій відбувалося і зосередити необхідні війська навколо Курської дуги на той момент не було жодної можливості.

– Усе-таки Гітлер з генералами збиралися на нараду наприкінці квітня. І якщо попервах вони планували наступ на початок травня, то в підсумку відкладали його аж до початку липня.

– По-перше, є кліматичні умови. По-друге, німецькі танкові війська, які мали стати головним тараном, не були готові. Нові танки «Тигри» і «Пантери» та самохідні артилерійські установки «Елефанти» тільки підтягувалися. Ті ж самі «Пантери» так і не встигли доробити.

Тобто не треба інтерпретувати ситуацію так, що в усьому винен Гітлер, а натомість у Німеччини були добрі генерали. Просто у тій ситуації маса об’єктивних факторів, які певною мірою грали на руку СРСР і проти німців

Наступ на Курські дузі стався тоді, коли стався, бо німецьке командування визнало, з одного боку, що вони готові, а з іншого – далі вже немає куди відтягувати. Якщо казати об’єктивно, то Німеччина ніколи не була готова до наступу на Курській дузі, тому що не змогла створити необхідну трикратну перевагу над радянськими військами. Упродовж всієї Курської битви радянські війська чисельно переважали німецькі війська у декілька разів.

– То що ж примушувало німців у такій ситуації наступати? Сиділи б в обороні. До речі, багато хто казав з німців після війни, так і написали, що влітку 1943-го взагалі не треба було йти в наступ, а натомість тримати оборону.

– Таким чином можна казати, що не треба було взагалі починати Другу світову війну – сиділи би собі у Німеччині і нічого не робили б. Це така вже доволі хибна логіка. Коли вже йде війна, то починає працювати логіка війни. І логіка ухвалення рішень під час війни не завжди співпадає з логікою ухвалення рішень в мирний або в умовно мирний час.

– Якщо казати про логіку війни, то в німців, як альтернатива, тоді озвучувалася така думка: дочекаємося радянського наступу – а німці теж прорахували плани ворога – і вдало контратакуємо. Як відомо, якби не почався німецький наступ, то радянський наступ мав би початися через 10-15 днів. Чому ж німцям першим треба було почати?

– Тому що в них просто не було іншого виходу.

Склалася така сама ситуація, тільки в значно меншому масштабі, яка склалася на тоді ще радянсько-німецькому кордоні в червні 1941 року, коли і німецькі, і радянські війська готові були напасти одне на одного. І так само німецькі війська здійснили напад раніше. Ситуація повторилася, просто у значно менших розмірах.

– Тобто, ви вважаєте, що для німців чекати радянського наступу – це була би хибна тоді перспектива?

– Німці і так дочекалися радянського наступу. Вони його в будь-якому разі дочекалися б.

У даній ситуації не слід виривати події з контексту. Бо фоном Курської дуги стала висадка в Сицилії англо-американських військ, яка сталася через 4 дні після німецького наступу і кардинально змінила ситуацію.

Радянське командування знало про плани цієї висадки і просто чекало, коли це станеться. А німецькі війська просто опинилися на розтяжці.

– Якщо дивитися з нашого часу на ті події, знаючи про співвідношення сил і висадку в Сицилії, то чи в німців взагалі були шанси на успіх влітку 1943-го під Курськом?

– Не можна оцінювати історичні події, знаючи результат. Тому що ті люди, які ухвалювали рішення, робили це у вирі подій.

І дуже багато моментів у тій самій Курській битві вирішувалися на полі бою, де рішення ухвалювалися, не скажу, що в секунди, але в лічені години.

Так, німці мали прекрасні танки «Пантера», які стали прекрасними в 1944–1945 роках. А в 1943-му вони виявилася неготовими до битви на Курській дузі. Переважна їх більшість просто не доїхала до лінії фронту. Був шанс? Теоретично був. Практично не сталося.

Так само німці мали надпотужні «Елефанти», які пробивали будь-який радянський танк з будь-якої дієвої відстані, але радянська піхота винищувала ці «Елефанти» просто ручними протитанковими гранатами, бо німецькі конструктори забули встановити на «Елефанти» звичайний танковий кулемет, який відганяв би піхотинців. І так далі.

З одного боку, такі випадковості, а з іншого – планомірна робота радянської сторони, яка створила глибокоешелоновану оборону, мінні поля, рухомі протитанкові позиції. Все це вказувало на те, що німці могли прорвати радянську оборону, але розвинути успіх і оточити все радянське угруповання під Курськом шансів не мали.

Особливо слід вважати, що на той момент ВПК СРСР і західних союзників вийшов на дуже великі темпи виробництва техніки. Наприклад, катастрофічні втрати радянських танкових військ у бою під Прохорівкою, близько 400 машин, для СРСР не були проблемою. Тому що на той момент радянська танкова промисловість виробляла трохи менше від 4 тисяч танків на рік. Тобто у Битві під Прохорівкою радянські війська втратили близько 10% від річного виробництва. А німці такого виробництва танків ніколи не могли досягнути.

Отже, будь-які німецькі шанси на успіх, які були в якості техніки та в якості командування, нівелювалися величезною промисловою потугою союзників.

– Битва під Курськом і в цей же час починається висадка англо-американських військ у Сицилії. Як ці події на протилежному театрі воєнних дій, на Середземноморському, впливали на те, що відбувалося під Курськом і навпаки?

– Німці фактично відразу після висадки в Сицилії були змушені зняти з радянсько-німецького фронту і безпосередньо з-під Курська одне зі своїх найкращих з’єднань – 2-й танковий корпус СС. Його перекинули в Італію, щоб вирішувати проблеми там.

Загалом, із висадкою союзників німцям стало важче маневрувати резервами. Союзники розуміли, що німці ведуть надзвичайно потужні бої під Курськом, а тому не можуть вільно оперувати резервами і перекинути проти них великі сили. Також слід пам’ятати, що на літо 1943 року припадає початок масованих денних рейдів американської авіації на додачу до нічних бомбардувань. Таким чином, ні в Італію, ні на німецько-радянський фронт німецьке командування не могло перекинути достатньої кількості авіації.

Поєднання усіх цих факторів призвело до того, що Німеччина, спланувавши доволі непогану наступальну операцію, опинилася у стані, в якому була нездатна її реалізувати. Адже одночасно з боями під Курськом йшли важкі бої мало не по всій лінії німецько-радянського фронту з метою сковувати німецькі війська. Тобто все це слід розглядати в комплексі. І якраз велика помилка російської та радянської історіографії, коли одна битва виривається з контексту і возводиться в абсолют. Насправді все було взаємопов’язано між собою.

– Німецький наступ був короткотривалий. Але радянський контрнаступ німці відбивали доволі тривалий час – від 12 липня і до 23 серпня. Бої точилися плюс-мінус в тому районі – з певними територіальними втратами для німців. Але, все-таки, що змусило їх ухвалити рішення про великий відступ аж за Дніпро?

– Дійсно, німецький наступ захлинувся орієнтовно 12–14 липня. Ще приблизно 10–15 днів тривали позиційні бої. Радянський контрнаступ – наступальні операції «Кутузов» і «Румянцев» – розпочався в районі 23–24 липня. Починається поступове просування радянських військ, надзвичайно запеклі бої, зокрема й танкові, в районі Охтирки, Богодухова, Харкова. Радянська війська починають просуватися вперед.

Рішення про відхід німецьке командування ухвалило лише 8 вересня 1943 року. А радянський наступ, який умовно можна назвати предтечею Битви за Дніпро, розпочався 26 серпня. Ще на той момент, коли Харків не був взятий. Є традиційна дата 23 серпня, що Харків було «визволено». Зараз можна впевнено сказати, що повне «визволення» Харкова чи то вигнання нацистів з Харкова – це лише 29 серпня.

26 серпня розпочинаються дві радянські наступальні операції – Чернігово-Прип’ятська і Чернігово-Полтавська, завданням яких було прорватися до Дніпра. І якраз після початку цих операцій німецьке командування ухвалює рішення припинити опір і, відірвавшись від радянських військ, відступити за Дніпро. І це відбувалося впродовж двох тижнів – з 8 по 21 вересня 1943 року.

На ці дні припадає надзвичайно цікава операція німецьких військ по відходу за Дніпро. У цей час радянські війська фактично не зустрічають опору і просуваються швидкими темпами, а німецькі війська доволі швидко відходять за Дніпро. Одночасно з відступом німці виводять мирне населення, де воно хотіло, виводиться худоба. Німецькі війська переходять через дніпровські мости, і 21 вересня виданий наказ фельдмаршала Манштейна, що операція успішно завершилася, що німецькі війська успішно відірвалися, змогли зберегти боєздатність і відступили за Дніпро. Але в той самий час 21–22 вересня радянські війська на окремих ділянках починають виходити до Дніпра.

Якраз на цей проміжок 8–21 вересня припадає звільнення більшості обласних центрів Лівобережної України – Чернігова, Полтави, Сталіно (теперішній Донецьк). Внаслідок цього потужного наступу і паралельно з наступом на північному фланзі Курської дуги радянські війська вийшли до Дніпра від Смоленська до Запоріжжя. Відтак розпочнеться Битва за Дніпро, яка триватиме до середини грудня 1943 року.

– Ви зауважили, що дуже високі темпи були, якими радянські війська переслідували німецькі. Німецькі воєначальники потім у спогадах писали, що для них це стало неприємною несподіванкою і зазначали, що завдяки ленд-лізу в радянської армії з’явилося дуже багато автотранспорту, тому вони пересувалися набагато швидше, ніж влітку 1942 року. Яка була роль ленд-лізу взагалі у Курській битві?

– Можемо говорити, що для Курської битви і для 1943 року загалом роль ленд-лізу була вирішальною.

Ми вже згадали про рухомість і швидкість радянських військ. Це стало можливим через масове застосування поставлених насамперед через територію Ірану автомобілів «Студебекер», які дали СРСР необхідну рухомість військ, якої бракувало в попередні роки.

Наявність значної кількості насамперед британських танків дозволила у період після великих втрат на Курській дузі використовувати танки ленд-лізу у переслідуванні німецьких військ і подоланні їхньої оборони.

Трохи пізніше за Курську дугу, але ще до Битви за Дніпро розгортається потужна повітряна битва за Кубань, в якій вирішальним інструментом радянської авіації стали американські винищувачі «Аерокобра».

Знаменита дивізії Покришкіна, в якій воювала більшість радянських асів, воювала саме на «Aерокобрах». Американські транспортні літаки «Дуглас» дали можливість радянській авіації проводити десантні операції. Хоча Дніпровська повітряно-десантна операція була невдалою, але така можливість з’явилася.

А поставки союзників за ленд-лізом металу, вибухівки і різних інших елементів дозволили нарощувати виробництво нової техніки.