Лірична трагікомедія Олександра Михалковича «Моя бабуся з Марса» спільного виробництва України, Білорусі й Естонії на початку осені виходить в український прокат. Картина створена за підтримки Держкіно й оповідає про життя в анексованому Росією Криму.
Головна героїня фільму ‒ бабуся режисера Зінаїда, яка жила в Україні, Росії й Білорусі, а після виходу на пенсію переїхала до Криму. Але, як то кажуть у синопсисі, після 2014 року Крим перетворився на «віддалену планету» на кшталт Марса, і вся сім’я, розкидана в різних країнах, почала збиратися, щоб відвідати бабусю в день 80-річчя.
Режисер Олександр Михалкович розповідає, що його фільм має суворо документальну основу.
«У 2013 році я починав робити короткометражний фільм для вступу до магістратури ще до початку всіх подій, до початку Майдану в Україні, до анексії Криму. Це мав бути трихвилинний фільм про взаємини бабусі й онуків. Уже під час зйомок почався Майдан, і, коли я побачив ту позицію, яку зайняла моя бабуся, як вона її захищала у своєму маленькому комунальному дворику в Євпаторії, мені здалося важливим продовжувати фіксувати загострення пристрастей між людьми на півострові. Я знімав практично щороку ‒ у 2014 році, у 2016-му, у 2017-му, – але цей матеріал майже не увійшов у кінцевий продукт. Насправді, всього було відзнято близько восьми годин матеріалу. Одна з головних метафор: якщо Україна ‒ це як центр, Сонце, то Марс у якийсь момент почав сходити з орбіти. За моїми спостереженнями, зв’язок із півостровом рік від року розривається», – каже він.
На думку Олександра Михалковича, поглибленню розриву між материковою Україною й анексованим Кримом також сприяє російська пропаганда, до якої сприйнятливі багато кримчан.
«Друга метафора ‒ це войовничий характер моєї бабусі, непримиренність зі сформованою ситуацією, яка привела її до повної ізоляції. За час після анексії вона втратила практично всіх друзів, її ізолювало маленьке товариство в цьому дворику. Третій момент ‒ недоступність Марса для близьких людей. Щоб туди потрапити, мені доводиться проходити тривалу процедуру для в’їзду на тимчасово окуповану територію. Ця планета недоступна для нас. Четверта метафора ‒ в тому, що, за моїми відчуттями, ми починаємо говорити з людьми там різними мовами… Незважаючи на те, що це болюча тема, фільм, судячи з відгуків, людям подобається. Багато хто підходить і дякує після фільму, багато хто ставить запитання: а як там зараз, як там бабуся, що буде далі? В принципі, я не можу дати на це відповіді. Люди навіть не можуть знайти відповідь тут, в Україні», – каже режисер.
Перші покази стрічки відбулися наприкінці серпня у Львові, Івано-Франківську й Києві. Після виходу в прокат 5 вересня «Моя бабуся з Марса» відвідає Маріуполь, Одесу, Херсон, Чернігів та інші міста зі спеціальними показами. За словами Олександра Михалковича, згодом його фільм, можливо, буде показаний на каналі «Настоящее время» в інтернеті.
