Восени 1960 року жителька Єревана Женя Мурадян і її мати вирушили за покупками в центр вірменської столиці. Ця поїздка змінила обличчя Єревану.
Поки дві жінки стояли в черзі, щоб заплатити за помідори, Мурадян побачила, що якийсь вусатий чоловік дивиться на неї6 не відводячи очей. Перелякана дівчина сказала про чоловіка матері. Поклавши помідори назад на тацю, мати взяла за руку свою разюче гарну дочку, і вони вийшли з крамниці.
На вулиці чоловік наздогнав обох, вибачився і пояснив, чому так дивився.
Чоловіка звали Ара Арутюнян, і незадовго до того йому доручили створити епічну скульптуру, яка мала замінити єреванський пам'ятник Сталінові. Художник шукав жінку, яка могла б наочно представити силу материнства і «Вірменську батьківщину», і він вважав що в Жені Мурадян знайшов саме цей архетип.
Через 61 рік по тому 78-річна Мурадян, яка сьогодні живе в квартирі в центрі Єревану, розповіла, що сталося після тієї незвичайної зустрічі.
«Моя мати одразу відмовила. Тоді скульптор сказав: «Добре. Але якщо ти передумаєш, ось мій номер телефона».
Коли брат Мурадян почув про зустріч на ринку, він схвильовано втрутився. Ара Арутюнян, відомий художник, із яким познайомилася його сестра, був його викладачем у Державному художньому училищі імені Терлемезяна (нині Державний художній коледж).
Потім брат і сестра відвідали студію Арутюняна, і Женя Мурадян позувала, стоячи, поклавши руку на талію, протягом першого з чотирьох-п’яти сеансів із художником. Мурадян каже, що не впевнена у матеріалі, який автор використовував, але вважає, що скульптор сформував її подобу з глини.
Мурадян каже, що художник був «зовсім не балакучим», і під час сеансів позування його концентрація «була настільки сильною, що це навіть трохи засмутило: коли він дивився на вас, здавалося, ніби він бачить нас наскрізь».
У 1967 році пам’ятник, створений за образом Мурадян, був офіційно відкритий. Але протягом 40 років Мурадян тримала в таємниці той факт, що вона була моделлю для улюбленого монумента, не розповідаючи про це навіть власному чоловікові.
Мурадян розповіла, що, побачивши відкритий величезний пам’ятник, вона запитала у скульптора, чому її зобразили з однією суцільною суворою бровою. Художник сказав Мурадян, що дозволив собі певну творчу вільність, тому що «це символ сильної жінки, і це сила, яку я бачу у тобі».
Мурадян, яка працювала вчителькою російської мови, каже, що пам’ятник допоміг їй пережити деякі надзвичайно важкі періоди її життя, зокрема завдяки тому, що сказав їй художник.
Учителька, яка зараз на пенсії, розповідає, що скульптор «сказав, що бачив у мені силу, але я не відчувала цього». «Я почувалася слабкою людиною, яку легко переконати… Але мене обрали як образ сили, тому погляд на пам’ятник нагадував мені, що мені треба було бути настільки ж сильною. Це допомогло мені знайти рішучість, якої я потребувала у своєму житті», – розповіла вона.
Сьогодні Мурадян часто дивиться на пам’ятник зі своєї квартири «як на члена своєї сім’ї» і з задоволенням спостерігає за різними техніками, що використовуються для освітлення фігури на вершині пагорба під час національних свят. Мурадян каже, що її засмучує те, що статуя не чиститься і не доглядається – так само, як і багато інших єреванських пам’ятників.
Пам’ятник створює величезний матеріально-технічний виклик для бригад прибиральників.
Під час нещодавнього конфлікту з Азербайджаном Мурадян розповіла, що відчувала «фізичний біль», коли дивилася новини і спостерігала, як матері оплакують своїх дітей.
Вона розуміє, чому багато молодих вірмен покидають свою країну, але сподівається, що більшість, може, все ж буде прагнути «створити процвітання на батьківщині», а не виїжджати жити за кордон.
