Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 10:19

Моя Україна: Спогади та самобутність

В Україні минуле вашої родини багато говорить про ваше майбутнє. Сьогодні, коли країна продовжує боротися за право створити власну самобутність у двадцять першому столітті, багато людей вивчають свої родинні корені, які допомагають їм зрозуміти, ким вони є сьогодні.

Кореспондент Радіо Свобода Дейзі Сінделар нещодавно відвідала шість українських міст: Київ, Львів, Ужгород, Одесу, Дніпропетровськ і Харків. Вона говорила з місцевими мешканцями про їхні старі сімейні фотографії. Під час своєї подорожі вона відкрила для себе країну, чия бурхлива історія двадцятого століття ще далеко не забута. Чотирнадцять українців поділилися своїми історіями та фотографіями для проекту «Моя Україна».

До вашої уваги витримки з цих історій. Відкрийте для себе цілий проект за посиланням.

Низка українців, які взяли участь у проекті, ретельно зберігають родинні документи та сотні фотографій. Алла Гусарова, журналіст із Києва, розповіла, що більшість членів її родини походять із села Білки, що на Вінниччині. Її бабуся, Леся Бабуха (внизу ліворуч), на фотографії ще школярка, майже все своє життя провела у Білках. 
1

Низка українців, які взяли участь у проекті, ретельно зберігають родинні документи та сотні фотографій. Алла Гусарова, журналіст із Києва, розповіла, що більшість членів її родини походять із села Білки, що на Вінниччині. Її бабуся, Леся Бабуха (внизу ліворуч), на фотографії ще школярка, майже все своє життя провела у Білках. 

Дуже мало українських сімей не зачепила  Друга світова війна, яка спочатку принесла окупацію німецькими військами, а потім жорстокі бої, коли радянська армія відсувала ворога на Захід. Миколу Чабана, краєзнавця з Дніпропетровська, назвали на честь його дядька (ліворуч). Йому було 17, коли його вбили на фронті через декілька днів після того, як його змусили піти до армії. Пиріжки з м’ясом, які його мати спекла для нього, все ще були в його кишенях. 
2

Дуже мало українських сімей не зачепила  Друга світова війна, яка спочатку принесла окупацію німецькими військами, а потім жорстокі бої, коли радянська армія відсувала ворога на Захід. Миколу Чабана, краєзнавця з Дніпропетровська, назвали на честь його дядька (ліворуч). Йому було 17, коли його вбили на фронті через декілька днів після того, як його змусили піти до армії. Пиріжки з м’ясом, які його мати спекла для нього, все ще були в його кишенях. 

Деякі фотографії надають безтурботний погляд на звичайне життя. Володимир Балега, фотограф з Ужгорода, має десятки фотографій своїх батьків, Юрія та Варвари (сидять на протилежних кінцях столу разом з учнями Варвари, дівчатами з місцевого дитячого притулку). «Її учні дуже її любили», – каже Балега.
3

Деякі фотографії надають безтурботний погляд на звичайне життя. Володимир Балега, фотограф з Ужгорода, має десятки фотографій своїх батьків, Юрія та Варвари (сидять на протилежних кінцях столу разом з учнями Варвари, дівчатами з місцевого дитячого притулку). «Її учні дуже її любили», – каже Балега.

Здавалося б, звичайні сімейні портрети приховують неймовірні історії. Анастасія Асланова, молода мешканка Києва, з ніжністю згадує свою бабусю Емму (ліворуч, разом з матір'ю та братом у 1932 році), яка втекла з дому, коли померла її мати, і зголосилася працювати медсестрою під час Другої світової війни. Пізніше, працюючи у трудовому таборі у Росії, вона зустріла свого чоловіка, якого заарештували за колабораціонізм із нацистами. 
4

Здавалося б, звичайні сімейні портрети приховують неймовірні історії. Анастасія Асланова, молода мешканка Києва, з ніжністю згадує свою бабусю Емму (ліворуч, разом з матір'ю та братом у 1932 році), яка втекла з дому, коли померла її мати, і зголосилася працювати медсестрою під час Другої світової війни. Пізніше, працюючи у трудовому таборі у Росії, вона зустріла свого чоловіка, якого заарештували за колабораціонізм із нацистами. 

Дехто з учасників проекту хотів розвіяти, на їхню думку, неправильні уявлення Заходу про життя у Радянському Союзі. Лілія Бігеєва (нагорі у центрі разом зі своїми учнями), відома скрипалька та композитор з Дніпропетровська, втратила декілька родичів через репресії комуністичного режиму. Але вона каже, що її сім’я, яка складається з низки музикантів й артистів, має і веселі історії. «Люди думали, що за Залізною стіною не було сміху, але його було багато», – каже вона.
5

Дехто з учасників проекту хотів розвіяти, на їхню думку, неправильні уявлення Заходу про життя у Радянському Союзі. Лілія Бігеєва (нагорі у центрі разом зі своїми учнями), відома скрипалька та композитор з Дніпропетровська, втратила декілька родичів через репресії комуністичного режиму. Але вона каже, що її сім’я, яка складається з низки музикантів й артистів, має і веселі історії. «Люди думали, що за Залізною стіною не було сміху, але його було багато», – каже вона.

Навіть пошкодження на деяких старих фотографіях мають свої історії. Соломія Лебідь, інженер зі Львова, пам’ятає свою бабусю, Мирославу Веселу, як завзятого фотографа і таку ж завзяту швачку. Іноді обидва її захоплення перетиналися, як, наприклад, на цій фотографії двох сусідніх дітей із псом Мирослави. На світлині помітні сліди від коліщатка, яке вона використовувала для викрійок.
6

Навіть пошкодження на деяких старих фотографіях мають свої історії. Соломія Лебідь, інженер зі Львова, пам’ятає свою бабусю, Мирославу Веселу, як завзятого фотографа і таку ж завзяту швачку. Іноді обидва її захоплення перетиналися, як, наприклад, на цій фотографії двох сусідніх дітей із псом Мирослави. На світлині помітні сліди від коліщатка, яке вона використовувала для викрійок.

Багато людей пишаються минулим своїх сімей. Олег Губарь, відомий історик міста з Одеси, каже, що його родина – «це суміш національностей і релігій». Його бабуся та дідусь, Марія і Лев Губарі (праворуч, у році 1916), вважалися частиною дореволюційної еліти міста. Одним поколінням пізніше, багато його родичів загинуть під час єврейських погромів у Одесі. 
7

Багато людей пишаються минулим своїх сімей. Олег Губарь, відомий історик міста з Одеси, каже, що його родина – «це суміш національностей і релігій». Його бабуся та дідусь, Марія і Лев Губарі (праворуч, у році 1916), вважалися частиною дореволюційної еліти міста. Одним поколінням пізніше, багато його родичів загинуть під час єврейських погромів у Одесі. 

Деякі фотографії викликають іронічні коментарі від їхніх власників. Наприклад, Андрій Шолтес, письменник з Ужгорода, згадує рибалку, на яку він поїхав разом з друзями на початку 1990-х років. «На фотографії я дивлюся на рибу, яку ми спіймали, щоб забрати додому. Фото зроблене до нашого від’їзду та до смерті риби. Двадцять – це жорстокий вік», – каже він.
8

Деякі фотографії викликають іронічні коментарі від їхніх власників. Наприклад, Андрій Шолтес, письменник з Ужгорода, згадує рибалку, на яку він поїхав разом з друзями на початку 1990-х років. «На фотографії я дивлюся на рибу, яку ми спіймали, щоб забрати додому. Фото зроблене до нашого від’їзду та до смерті риби. Двадцять – це жорстокий вік», – каже він.

Декілька учасників проекту говорили про віддаленість, яку вони відчували щодо старших родичів, які виховувалися відданими радянськими громадянами. Андрій Ігнатов, економіст із Києва, опублікував книгу, засновану на історії родини його діда по батьківській лінії, Юрія (сидить поруч із собакою). Ігнатов каже, що часто сперечався зі своїм дідом про переваги радянської системи. «Роками він заперечував Голодомор, не дивлячись на те, що велика частина його родини загинула саме під час Голодомору», – каже він.
9

Декілька учасників проекту говорили про віддаленість, яку вони відчували щодо старших родичів, які виховувалися відданими радянськими громадянами. Андрій Ігнатов, економіст із Києва, опублікував книгу, засновану на історії родини його діда по батьківській лінії, Юрія (сидить поруч із собакою). Ігнатов каже, що часто сперечався зі своїм дідом про переваги радянської системи. «Роками він заперечував Голодомор, не дивлячись на те, що велика частина його родини загинула саме під час Голодомору», – каже він.

Львівський архітектор Володимира Качмар є також однією з тих, хто описав складну історію власної родини у книжці. Під час навчання у радянській школі, вона навмисне не приділяла уваги урокам історії. «Це було просто формою радянського виховання», – каже вона. Її ставлення змінилося, коли вона почала досліджувати долі членів своєї родини, як, наприклад, її діда Володимира (сфотографованому на своєму весіллі у 1933 році), адвоката, якого радянська влада стратила у 1941 році.
10

Львівський архітектор Володимира Качмар є також однією з тих, хто описав складну історію власної родини у книжці. Під час навчання у радянській школі, вона навмисне не приділяла уваги урокам історії. «Це було просто формою радянського виховання», – каже вона. Її ставлення змінилося, коли вона почала досліджувати долі членів своєї родини, як, наприклад, її діда Володимира (сфотографованому на своєму весіллі у 1933 році), адвоката, якого радянська влада стратила у 1941 році.

Не дивлячись на те, що питанням мови часто спекулюють в українському політичному та суспільному житті, багато людей легко переходять з української на російську чи навпаки, говорячи, що це лише збагачує різноманітність в Україні. Однак, мова – це одне, а політика – інше. Володимир Оглоблин, фотограф з Харкова, народився у Росії, а тепер працює там протягом багатьох місяців на рік. Але він наголошує, що Україна – це його держава. «Росіяни люблять говорити, що Росія є видатною країною, – каже Оглоблин, автор фотографії, на якій зображені його університетські однокурсники у 1972 році. – Я завжди кажу їм, що вона не видатна, а просто велика».
11

Не дивлячись на те, що питанням мови часто спекулюють в українському політичному та суспільному житті, багато людей легко переходять з української на російську чи навпаки, говорячи, що це лише збагачує різноманітність в Україні. Однак, мова – це одне, а політика – інше. Володимир Оглоблин, фотограф з Харкова, народився у Росії, а тепер працює там протягом багатьох місяців на рік. Але він наголошує, що Україна – це його держава. «Росіяни люблять говорити, що Росія є видатною країною, – каже Оглоблин, автор фотографії, на якій зображені його університетські однокурсники у 1972 році. – Я завжди кажу їм, що вона не видатна, а просто велика».

Деякі українці говорять, що молоде покоління не зацікавлене у вивченні власної сімейної історії. Але Люся Зоря, наймолодший учасник проекту (їй 24), каже, що вона зачарована життям її предків. «Мені здається, що ці люди були видатнішими за мене. Я тут для того, щоб зберігати їхні історії», – каже вона. Дід Люсі, Анатолій Сумар, був художником, якого комуністичний високопосадовець забракував як «абстрактного експресіоніста». Її бабуся, Аста (на фото з двома шанувальниками), була літературним редактором і часто приймала у себе київську культурну еліту. «Вона була з тих людей, які мали друзів на все життя», – каже Зоря.
12

Деякі українці говорять, що молоде покоління не зацікавлене у вивченні власної сімейної історії. Але Люся Зоря, наймолодший учасник проекту (їй 24), каже, що вона зачарована життям її предків. «Мені здається, що ці люди були видатнішими за мене. Я тут для того, щоб зберігати їхні історії», – каже вона. Дід Люсі, Анатолій Сумар, був художником, якого комуністичний високопосадовець забракував як «абстрактного експресіоніста». Її бабуся, Аста (на фото з двома шанувальниками), була літературним редактором і часто приймала у себе київську культурну еліту. «Вона була з тих людей, які мали друзів на все життя», – каже Зоря.

Ряд чинників може впливати на почуття самобутності українця. Наталія Зубченко, анестезіолог, яка наразі працює у прифронтовій евакуаційній лікарні, каже, що вона багато чим завдячує вихованню у родині сильних жінок, багато з яких є лікарями, й у місті з характером, яке не можна назвати «ані західним, ані східним». Зубченко каже, що Дніпропетровськ – це дуже «специфічне місто», звідки походять багато відомих українських політиків, як, наприклад, Юлія Тимошенко. Фотографія бабусі Зубченко, Ніни Головахи (ліворуч, з матір'ю і сестрою), натякає на те, звідки Тимошенко могла взяти натхнення для своєї відомої зачіски.
13

Ряд чинників може впливати на почуття самобутності українця. Наталія Зубченко, анестезіолог, яка наразі працює у прифронтовій евакуаційній лікарні, каже, що вона багато чим завдячує вихованню у родині сильних жінок, багато з яких є лікарями, й у місті з характером, яке не можна назвати «ані західним, ані східним». Зубченко каже, що Дніпропетровськ – це дуже «специфічне місто», звідки походять багато відомих українських політиків, як, наприклад, Юлія Тимошенко. Фотографія бабусі Зубченко, Ніни Головахи (ліворуч, з матір'ю і сестрою), натякає на те, звідки Тимошенко могла взяти натхнення для своєї відомої зачіски.

Багато фотографій лякають, якщо зіставити радісні світлини зі знанням про те, що станеться з героями світлин пізніше. Арета Ковальські, українка американського походження, яка наразі мешкає у Львові, виросла, слухаючи історії своєї бабусі, Богдани, про Богданину молодшу сестру Марію (її тримають над водою. Фотографія зроблена у 1936 році). Сестри розлучилися під час Другої світової війни – Богдана втекла до США, а Марія, член УПА, не могла поїхати з міста, у якому жила, через бомбардування. Пізніше Марію заарештували за партизанську діяльність. Вона провела у в’язниці 15 років. Мине 50 років, перш аніж сестри знову побачать одна одну.
14

Багато фотографій лякають, якщо зіставити радісні світлини зі знанням про те, що станеться з героями світлин пізніше. Арета Ковальські, українка американського походження, яка наразі мешкає у Львові, виросла, слухаючи історії своєї бабусі, Богдани, про Богданину молодшу сестру Марію (її тримають над водою. Фотографія зроблена у 1936 році). Сестри розлучилися під час Другої світової війни – Богдана втекла до США, а Марія, член УПА, не могла поїхати з міста, у якому жила, через бомбардування. Пізніше Марію заарештували за партизанську діяльність. Вона провела у в’язниці 15 років. Мине 50 років, перш аніж сестри знову побачать одна одну.

XS
SM
MD
LG