Україна в ніч на неділю, 27 березня, перейшла на літній час разом із усім Європейським союзом і більшістю країн Європи.
О третій ночі годинники перевели на одну годину вперед.
За постановою Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 року № 509 «Про порядок обчислення часу на території України», яка синхронізувала цей перехід із ЄС, перехід на літній час, зсунутий на одну годину вперед, здійснюється останньої неділі березня, а повернення на поясний «зимовий» час – останньої неділі жовтня. За цією постановою, перехід здійснюється в той самий час, що й у країнах Євросоюзу: о третій ночі за Києвом (східноєвропейським часом) – одночасно з другою ночі в більшій частині Європи, що користується центральноєвропейським часом, і першою ночі в кількох європейських країнах, що використовують західноєвропейський час.
В Україні літній час уперше формально з’явився навесні 1917 року, коли його запровадив Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала більша частина України.
Після низки радянських експериментів із обліком часу літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року.
На початку 1990-х років Україна експериментувала з відмовою від сезонного переходу на літній час, але потім відновила цей перехід 1992 року «з урахуванням порядку обчислення часу, що діє в країнах Європи», і «згідно з рекомендаціями Європейської економічної комісії ООН».
Уперше перехід на літній час здійснили в кількох європейських країнах у 1916 році. Ідея полягає у кращому використанні світлого часу дня, а відтак в економії: в часи Першої світової війни йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи про електроенергію й енергоносії-вуглеводні – нафту й газ. Зокрема, багато країн запровадили сезонний перехід часу в роки енергетичних криз 1970-х років. Водночас такої економії практично немає в місцевостях, розташованих ближче до екватора, де різниця між тривалістю дня й ночі мала протягом усього року, та у приполярних регіонах, де ця різниця буває надто велика – там сезонний час не має економічного сенсу.
Практика щорічного переходу на літній час і повернення на поясний застосовується зараз у більш ніж 70 країнах чи територіях світу, на всій їхній площі чи частково. При цьому понад 170 країн чи територій не користуються сезонним часом.
