Доступність посилання

ТОП новини

100-річний ювілей. У Кремлі знову бояться постаті Андрія Сахарова?


Фотоколаж: науковець, активний борець за права людини Андрій Сахаров і президент Росії Володимир Путін
Фотоколаж: науковець, активний борець за права людини Андрій Сахаров і президент Росії Володимир Путін
(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Незручний спадок Андрія Сахарова

У Москві влада зірвала виставку до 100-річчя Андрія Сахарова. Чиновники відмовилися погодити цитати вченого і правозахисника, пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

У принципі, їх можна зрозуміти. Тому що Андрій Сахаров належить до тієї частини російської спадщини, яка надзвичайно незручна для сучасної Росії. Він встиг побувати в опалі за життя, а тепер опинився в опалі посмертно.

Андрій Сахаров (21 травня 1921 – 14 грудня 1989). Світлину зроблено 22 січня 1989 року
Андрій Сахаров (21 травня 1921 – 14 грудня 1989). Світлину зроблено 22 січня 1989 року

Тому що для російської держави вигідний лише один Андрій Сахаров. Той, який створював водневу бомбу. Той, який вивчав керовану термоядерну реакцію. Той, який доктор наук, академік і тричі герой соціалістичної праці.

І зовсім незручний інший Сахаров. Той, який підписував лист до Брежнєва із закликом не реабілітувати Сталіна. Той, який засуджував вторгнення до Чехословаччини. Той, який засуджував репресії та їздив на процеси над дисидентами.

Сучасна Росія займається всім тим, що він критикував: вдирається в інші країни, будує залізну завісу й переслідує інакомислення

Москві незручний Сахаров-правозахисник. Той, який засуджував введення радянських військ до Афганістану. Той, який був позбавлений нагород і засланий. Сахарову дозволять повернутися в Москву лише після початку перебудови. Він помер у 1989 році, не доживши два роки до руйнування імперії.

А тепер імперія воскресла. І намагається знову прибрати ім'я Сахарова з власної історії. Сучасна Росія займається всім тим, що він критикував: вдирається в інші країни, будує залізну завісу й переслідує інакомислення. Цитати радянського фізика-правозахисника на цьому тлі перестають бути історією й починають звучати як нищівне викриття.

У міру того, як Росія скочувалася в імперський рецидив, список «дозволених» та «ігнорованих» героїв був приречений на чергову ревізію

Втім, не Сахаровим єдиним. У дев'яності роки, коли офіційна Росія демонстративно рвала зі своїм радянським минулим, вона впустила в свій пантеон дисидентів. Заборонені автори ставали мейнстримом. Засекречені архіви ‒ надбанням громадськості. На дуже короткий період замки й заборони були скасовані ‒ і колишні вигнанці були поставлені на п'єдестал.

А потім настав відкат. У міру того, як Росія скочувалася в імперський рецидив, список «дозволених» та «ігнорованих» героїв був приречений на чергову ревізію. І цей список вже точно не вичерпується одним лише Сахаровим.

Німеччина, Берлін. Люди проходять повз картину із зображенням Андрія Сахарова в постійно діючій галереї під відкритим небом East Side Gallery (архівне фото)
Німеччина, Берлін. Люди проходять повз картину із зображенням Андрія Сахарова в постійно діючій галереї під відкритим небом East Side Gallery (архівне фото)

Якщо російські чиновники хочуть чистоти жанру, якщо їм до душі ідея зачистки пантеону від ненадійних ‒ вони можуть викреслити звідти Довлатова. Того самого, який висміював радянську реальність і вважав Че Гевару бандитом. Навряд чи б Сергій Донатович дотримувався іншої точки зору і щодо Ігоря Стрєлкова-Гіркіна, а тому Москва може сміливо відсилати Довлатова в опалу.

Можна поставити клеймо ненадійних на братів Стругацьких. Суцільна націонал-зрада: їхній роман «Залюднений острів» прошитий неприємними аналогіями уздовж і впоперек. Та й загальна атмосфера російської дійсності все більше нагадує реальність з їхніх пізніх романів.

У сучасній Росії вже не виходить бути за все хороше проти всього поганого. Прапори невіддільні від цінностей, а епоха лихоліття закінчилася. Кожен змушений давати відповідь на питання ‒ яка сторона барикад йому ближча. І в компанії яких саме фігур із минулого йому особисто затишніше. Тих, хто був за державну велич, чи тих, хто був за свободу?

Росія перетворюється на все те, з чим боролися дисиденти минулого. І тому вона знову намагається викреслити їх з історії

Як тільки Росія обрала свій курс ‒ її дисиденти перестали їй належати. Вони перестали бути частиною її музейного минулого, тому що знову опинилися на барикадах. Їхні слова й біографії перестали бути главами у хрестоматіях ‒ вони стали етичним камертоном нинішньої реальності. Їхні оцінки знову звучать так, ніби написані напередодні в соціальних мережах.

Творчість знову невіддільна від морального посилу, а художній твір ‒ від позиції. Людина для держави чи держава для людини? Право у силі чи сила в праві? Яку ціну ти готовий заплатити за «окрему думку»?

Росія перетворюється на все те, з чим боролися дисиденти минулого. І тому вона знову намагається викреслити їх з історії. Промовчати, не помітити, відвести очі. Можливо, хтось у Кремлі вважає, що таким чином можна уникнути неприємних порівнянь та аналогій. Але аналогії та порівняння від цього стають лише рельєфнішими.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG