Доступність посилання

ТОП новини
12 грудня 2019, Київ 00:49

«Нам було дуже прикро, що тут існував тоталітарний режим» – спогади українців, які брали участь в Оксамитовій революції


17 листопада 1989 року відбулася студентська демонстрація, яка була розігната поліцією. Це дало початок масовим протестам по всій Чехословаччині

Прага – Нині в Чехії національне свято – 30 років тому почалася революція, яка назавжди змінила хід історії Чехословаччини. 17 листопада 1989 року на вулиці Праги вийшли сотні тисяч людей, незгодних із комуністами. Але серед цих тисяч чехів та словаків на масових протестах були і українці. Радіо Свобода вдалося знайти кількох очевидців подій, які по-своєму боролися із тоталітарним режимом.

Ольга Мандова, 57 років. На момент Оксамитової революції – вчителька російської мови в одній із празьких шкіл.

Пані Ольга пропонує зустрітись поруч зі школою, де і починалось її революційна діяльність 30 років тому. В руках вона тримає фото свого класу – зроблено воно було вже після подій осені 1989-го. На ньому символи тодішніх протестів – чехословацький прапор і портрет майбутнього президента Чехії Вацлава Гавела.

Фото на тому ж місці через 30 років – Ольга Мандова разом зі своїми однокласниками після Оксамитової революції
Фото на тому ж місці через 30 років – Ольга Мандова разом зі своїми однокласниками після Оксамитової революції

–​ Як для вас усе почалося у листопаді 1989 року?

– Я, викладачка російської мови, і моя колегиня – ми були активними ще до подій 1989 року. Нас дуже цікавили всі політичні події. Ми мали зв’язки як із Західною Європою, так і зі Східною, бо я знала російську і могла читати новини. Ми були в контексті того, що відбувалося у Польщі, Болгарії, Німеччині й інших країнах. Ми тут у цій школі організували такий собі штаб.

–​ Він тут прямо був?

– Так! Мій кабінет був тут, де оці два вікна. І там ми робили, друкували, писали на машинці усі наші плакати. Вночі, само собою. І потім роздавали студентам. Мушу сказати, що я пишаюся тим, що наші студенти взяли цей прапор, який на фотографії, і понесли його на одну з демонстрацій. Вони йшли пішки по Виноградській вулиці і дійшли до будинку Чехословацького радіо. Повісити цей прапор на будинок радіо – це було історичною подією. Так було в 1945 році, так було в 1968 році, так було завжди у важливих для Чехословаччини історичних моментах!

– Коли ви потрапили на Вацлавську площу, що вас вразило найбільше?

– Я пішла туди десь через два дні, як там побили студентів (17 листопада 1989 року у Празі була жорстоко розігнана студентська демонстрація – ред.). Я пішла на Вацлавську площу, тоді ж не було мобільних телефонів. Люди не телефонували одне одному, люди просто зібралися. Бо серце було, чуття – все було. Всі ми хотіли одного. Це мене вразило найбільше – тисячі людей, об’єднані однією ідеєю.

  • Ольга Мандова народилася 11 грудня 1962 року у Празі. Її батько виріс у Словаччині, а мати родом із родини волинських чехів. Із дитинства мати жила в Києві і переїхала до Чехословаччини з сім’єю після Другої світової війни. До Ольжиних батьків часто навідувались гості з України, які були тісно пов’язані з інтелігентними колами, зокрема і Оксана Косач – одна із сестер Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки – ред.) Так Ольга вивчила українську, російську і здобула громадянську позицію.

–​ Як сформувалась ваша громадянська позиція щодо комуністичного режиму тут у Чехословаччині?

Ми старалися ну бодай щось зробити, аби він розвалився, аби він упав!
Ольга Мандова

– Нам було дуже прикро і неприємно, що тут є тоталітарний режим. І ми старалися ну бодай щось зробити, аби він розвалився, аби він упав уже, економічно чи ще якось там. Нам допомогли всі події, які сталися від початку 1989 року. Так що я відчувала, що мушу щось зробити сама. Відтак я старалася в рамках навчання інформувати своїх студентів.

Школа, де Ольга Мандова викладала і мала протестний штаб у 1989 році, нині недалеко від штаб-квартири Радіо Свобода у Празі
Школа, де Ольга Мандова викладала і мала протестний штаб у 1989 році, нині недалеко від штаб-квартири Радіо Свобода у Празі

–​ А як дирекція школи ставилася до цього? Чи вас сварили за те, що ви ходили на демонстрації?

– Ще перед подіями у листопаді я ходила до посольства США і дивилася CNN. Я ходила до німецького посольства в культурний центр, аби слухати «Німецьку хвилю». І було багато людей, які казали: «Що ти туди ходиш? Тебе вже мають арештувати!». А я казала – ну хай арештовують! Трішки боялась, звичайно. Але бажання того, аби упав той комуністичний режим, було сильнішим від того, що мене можуть арештовувати.

–​ Так а директор сварив?

Що вони можуть у мене забрати, мої думки? Ніколи в житті!
Ольга Мандова

– Ну, мене тут сварив директор, бо я у 1988 році знайшла фільм Пастернака «Доктор Живаго». Думаю, то давайте будемо дивитися в рамках викладання російської мови. Буквально 10–15 хвилин – мене до директора. Почали картати за те, що я дозволяю собі так оцю літературу. А я їм кажу: а що ви маєте проти Горбачова? Що ви маєте проти Москви?! Кажу, Москва визнала цього письменника, так що я можу розповідати про нього і чеській молоді. І я собі так думала – що вони мені можуть зробити, що вони можуть у мене забрати? Мої думки? Ніколи в житті! Мою свободу, яку я маю у себе в серці? Її ніхто не може взяти. Арештувати можуть – будемо терпіти! Моя бабуся була на «Гулагу» – також терпіла.

Агата Пілатова, 81 рік. На момент Оксамитової революції працювала коректором і спеціалістом з естетичного виховання.

У свої роки Агата Пілатова досить добре пересувається містом і робить це самотужки. Зустрітись домовились на виставці «Комунікація 89», що присвячена 30-й річниці революції. Місце не випадкове, адже Агата в минулому журналістка і добре розуміє, наскільки важливим було інформування людей під час подій 1989 року.

–​ Як сформувалася ваша неприхильність до комуністичного режиму?

– Почну з того, що не любити комуністів я почала ще з 1968 року. Тоді я була молодою журналісткою. І коли прийшов Александр Дубчек, я могла раптом писати майже все, що завгодно. Серпень 1968-го (окупація Чехословаччини країнами Варшавського договору – ред.) поклав цьому край. Після чого для мене і моєї родини настав дуже скрутний час. А друга подія, яка була для мене ключовою у житті, – це листопад 1989 року.

–​ Як для вас розпочалася Оксамитова революція?

Я була дуже розлючена, через те, що вони зробили із студентами у той вечір. Молоді люди хотіли свободи
Агата Пілатова

– 17 листопада 1989-го я була на фольклорній події «Показ празьких фольклорних ансамблів». У цей час на Національному проспекті били студентів. Ті, хто був на концерті, – ще нічого не знали. Коли я повернулася додому в той вечір, вдома вже лунало Радіо Вільна Європа – вони вели прямий репортаж про події у Празі. Я була дуже розлючена через те, що вони зробили зі студентами в той вечір. Молоді люди хотіли свободи. Наступного дня мій син провів мене по всіх тих місцях, де це сталося. Після цього я вже була на всіх демонстраціях на Вацлавській площі і на Летні (пагорб із великою лукою в центральній частині Праги, одне з традиційних місць масових демонстрацій – ред.). Моя родина завжди була налаштована проти комуністів. Тому всі ми, звісно, раділи. І це було нашою головною мотивацією.

Агата Пілатова на виставці «Комунікація 89»
Агата Пілатова на виставці «Комунікація 89»
  • Агата Пілатова народилася 17 жовтня 1938 року в сім’ї українських вчителів в Ужгороді. Тут вона пережила Другу світову війну і прибуття Червоної армії 1944 року. Її батько був заарештований. Після закінчення війни у 1947 році родина переїхала до Чехословаччини. У Празі Агата навчалася в початковій школі, потім у гімназії й на філософському факультеті Карлового університету (чеська мова, література, естетика і журналістика). Отримавши докторський ступінь, вона працювала в ЗМІ як культурний публіцист.
Агата Пілатова
Агата Пілатова

–​ Як ваші протестні настрої сприймали ваші друзі, колеги по роботі?

– Ми на роботі теж вирішили влаштувати страйк. Але виявилося, що в нас немає прапора. І раптом мій колега дістає із портфеля державний прапор – це було щось! Він був готовий. Ми його вивісили і написали «Страйк!». Остаточно я відчула наближення кінця режиму, коли була на Летні. Я ніколи раніше не бачила стільки людей в одному місці. Можливо, лише під час демонстрацій у 1968-му. А тут казали, що було близько 1 мільйона людей. Мені здавалося, що це вже не зупинити. Що це станеться.

–​ Що стало найголовнішим результатом подій 1989 року?

– Головна заслуга 1989-го – це те що комунізм упав, абсолютно нелюдський і негуманний режим. Другий важливий момент – це свобода життєвого вибору. Я також дуже хотіла повернутися до роботи у ЗМІ. Для мене це було дуже важливо. Зрештою, так і сталося.

– Чи слідкуєте за подіями в Україні?

– О, звичайно! У часи Майдану ми ходили тут у Празі на демонстрації проти російського впливу і всіляко підтримували наміри майданівців. Я вважаю правильним те, що Україна намагається відокремити себе від великодержавних тенденцій Росії, яка поводиться так само і з іншими країнами-сусідами. Я завжди буду підтримувати Україну в її проєвропейському напрямку.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG