Операція СБУ «Павутина» отримала широкий резонанс у світі і приголомшила Росію. Розслідування триває досі, а в російських СІЗО утримуються водії-далекобійники, яких звинувачують у співучасті. Адвокати сумніваються, що водіям вдасться довести свою невинуватість – «просто тому, що це питання політичне».
Нагадаємо, що ж саме сталося 1 червня 2025 року.
- Служби безпеки України (СБУ)спланувала і провела безпрецедентну спецоперацію у глибокому російському тилу: 117 українських FPV-дронів «Оса» були таємно завезені на територію РФ всередині вантажівок,що перевозили дерев’яні будиночки для будівельників.
- Коли вантажівки наблизилися до потрібних об'єктів, дрони вилетіли і атакували п’ять стратегічних авіабаз у різних часових поясах: «Оленья» (Мурманська область РФ), «Белая» (Іркутська обл., понад 4000 км від кордону), «Дягилево» (Рязанська обл.), «Іваново-Северный» та «Украинка» (Амурська обл.).
- За даними СБУ, було уражено 41 літак (близько 34% парку стратегічних носіїв крилатих ракет РФ), включаючи бомбардувальники Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та літаки ДРВУ А-50. Операція, як повідомляла українська влада, готувалася понад 18 місяців «під особистим контролем президента Володимира Зеленського та керівництвом голови СБУ Василя Малюка».
- Західна розвідка та OSINT-аналітики підтвердили повне знищення щонайменше 13–15 бортів.
Супутникові знімки підтверджують, що українські дрони влучили в російські літаки
«Сім мільярдів доларів. Це оціночна вартість стратегічної авіації ворога, яка сьогодні палає внаслідок спецоперації СБУ «Павутина». Ми вразили 34% носіїв крилатих ракет на головних аеродромах РФ. Це не просто нищівний удар по авіації, а серйозний ляпас терористичній суті Росії. Наші удари триватимуть, доки Росія використовує ракети для терору мирних українців», – заявив тогочасний очільник СБУ Малюк.
«Київським режимом здійснено спробу терористичної атаки із застосуванням безпілотних літальних апаратів по об'єктах на території Російської Федерації. У районах Мурманської, Іркутської, Івановської, Рязанської та Амурської областей зафіксовано падіння уламків та загоряння кількох одиниць авіаційної техніки. Всі осередки займання ліквідовано, постраждалих серед особового складу немає. Причетних до диверсії встановлено та затримано», – прокоментувало міністерство оборони Росії.
Кого ж у Росії зробили відповідальним за таку прокол в обороні і кого хочуть покарати? Про це розповідає проєкт «Окно».
Слідчий комітет Росії закрив кримінальну справу водія Василя Питікова, який загинув під час вибуху вантажівки в Амурській області. Під час української операції «Павутина», коли дрони атакували аеродроми стратегічної авіації у глибокому російському тилу, вантажівка Питікова загорілася в дорозі, водій спробував загасити пожежу і загинув. Його родичі підписали документи про припинення справи «за нереабілітуючими підставами», хоча абсолютно впевнені, що слідство помиляється, звинувачуючи водіїв.
– До закриття кримінальної справи нас, по суті, підштовхнув слідчий. Ми з сестрою взагалі ніяк не хотіли на це погоджуватися, – розповідає 46-річна Олена Проскурникова, старша донька Василя Питікова, який загинув в Амурській області. – Ми хотіли далі наполягати на невинуватості батька – ми його чудово знали. Він був такою людиною… до смішного, до сліз патріотом Росії. Дуже переживав за «СВО», за те, що хлопці там гинуть. Він постійно дивився новини – і реагував так емоційно, що в нього прямо сльози стояли. Я взагалі не уявляю, як можна виставити його терористом.
1 червня 2025 року 62-річний житель Челябінська Василь Питіков був за кермом фури, у якої загорівся вантаж на федеральній трасі Чита – Хабаровськ у районі селища Серишево в Амурській області. Віз він звичайну на вигляд нову побутівку – невеликий дерев’яний будиночок. Водій дістав вогнегасник, спробував зупинити пожежу, але тут стався вибух, він загинув. Як стало відомо пізніше, вибухнули бойові дрони, заховані під дахом будиночка, який фура мала доправити за певною адресою. Не доїхав Питіков зовсім трохи: аеродром «Українка», який, судячи з усього, був ціллю операції на цьому напрямку, розташований приблизно за 8 км на північний схід від селища Серишево.
Одночасно в різних кінцях країни розкривалися дахи точно таких самих побутівок, що стояли в кузовах інших вантажівок, які виїхали з Челябінська, і з них вилітали безпілотники з боєприпасами. Десятки «копійчаних» за мірками війни апаратів полетіли знищувати літаки вартістю десятки й сотні мільйонів доларів.
У Мурманській області ціллю був аеродром «Оленья» – і, судячи з опублікованих відео, дронам вдалося уразити п’ять літаків: чотири Ту-95 та один Ан-12. Вантажівку з дронами вів 56-річний Олександр Зайцев.
В Іркутській області дрони полетіли на аеродром «Белая». Як побачили потім аналітики за супутниковими знімками, там було знищено щонайменше сім дальніх бомбардувальників – три Ту-95 та чотири Ту-22М. Вантажівкою, що перевозила побутівку з безпілотниками, керував 62-річний Андрій Меркулов.
У Рязанській області ціллю операції став аеродром «Дягилево». Міністерство оборони РФ відзвітувало, що атаки були відбиті. Але OSINT-аналітики, спираючись на відео СБУ, говорили про ураження кількох Ту-22М. Тут водієм був 47-річний Сергій Канурін.
В Івановській області об’єктом атаки був аеродром «Іваново». Тут МО РФ також стверджувало, що БПЛА цілі не досягли, але незалежні розслідувальні команди говорили про те, що в Іваново могли постраждати одиничні й дуже дорогі літаки дальнього радіолокаційного виявлення А-50. За кермом вантажівки в Івановській області сидів 55-річний Михайло Рюмін.
В оцінці результативності «Павутини» сторони, що воюють, розійшлися як одна з одною, так і з незалежними аналітиками.
Міноборони РФ визнало лише «загоряння кількох одиниць авіаційної техніки». СБУ заявила про знищення 41 російського літака. OSINT-аналітики достовірно підтвердили ураження 13 літаків стратегічної авіації Росії: восьми Ту-95, чотирьох Ту-22М3 та одного Ан-12.
Міжнародні коментатори назвали операцію СБУ «безпрецедентною», високо оцінивши як підготовку «Павутини», так і її успішність. Українські ЗМІ потім розповідали деталі: операція готувалася півтора року в умовах повної секретності й одного разу ледь не провалилася, коли один із водіїв побачив у будиночку дрони. Його заспокоїли, що вони для полювання – мовляв, «використовуються для відстеження тварин на великих територіях».
«Ми не погодилися з тим, що він винен»
Сьогодні жителі російського Челябінська Андрій Меркулов, Олександр Зайцев, Сергій Канурін та Михайло Рюмін перебувають у СІЗО. Усім висунули звинувачення у вчиненні теракту групою осіб за попередньою змовою, що призвело до заподіяння значної шкоди (пункти «а», «в» частини 2 статті 205 КК РФ), а в грудні 2025 року посилили, додавши статтю про незаконне зберігання та перевезення вибухівки (частина 4 статті 222.1 КК). Вину водії не визнають.
– Я впевнена у невинуватості свого чоловіка і не згодна зі звинуваченнями на його адресу. Більше мені сказати нічого, – прокоментувала «Окну» дружина одного зі звинувачених Галина Рюміна. За її словами, чоловіка захищає адвокат за призначенням, але сама вона з ним не спілкувалася.
У кримінальній справі був і п’ятий обвинувачений – загиблий Василь Питіков. Його доньки довгий час чинили опір умовлянням слідства погодитися з припиненням кримінальної справи у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
– Слідчий нам говорив приблизно так: «Краще закрийте. Ви нічого не доведете. Он за інших водіїв адвокати б’ються, хтось їх найняв – і то не можуть довести. А ви тим більше нічого не доведете». І ще були слова, які звучали як тиск: якщо не підпишете, викликатимуть постійно – коли завгодно, звідки завгодно. Сказали – значить, з’явитеся. Куди скажуть – туди й поїдете: хоч до Москви, хоч ще кудись, – розповідає Олена Проскурникова. – Ми б це, чесно, пережили. Ходили б, їздили б. Але вони весь час тиснули саме на інше: «Сенсу немає. Все одно нічого не доведете». І додавали: якщо закриєте справу, то ваш тато «фігурувати» більше не буде, тому що його вже немає – людина загинула, «сенсу судити немає». І звучало це так, ніби всім так простіше: вам спокійніше, нам писанини менше – «людини немає, справи немає».
До Слідчого комітету Росії переважно ходила сестра Олени Світлана Питікова (у них спільна мама, вона померла у 2021 році). Слідчі розповідали їй, що «судити будуть практично їх» – доньки сидітимуть у суді як представники покійного. Сестри радилися із юристами. Усі казали одне й те саме: краще підписати.
– Але нам ніхто не пояснив, що припинення справи за нереабілітуючими підставами виглядає так, ніби сім’я погодилася з версією слідства. Нас у це взагалі не посвятили. Якби нам це спочатку так і сказали, ми б не закривали справу за жодних умов. Нам пояснили інакше: «Ви закрили – і все. Тему закрито», – каже Олена. – Ми погодилися тільки на те, щоб справу припинили, щоб батька не «судили далі» і щоб це не тягнулося нескінченно. Ми не погодилися з тим, що він винен.
Василь Питіков виховував Олену з чотирьох років і повністю замінив їй рідного батька. Вона згадує, що він завжди працював водієм – спочатку розвозив продукти, потім став далекобійником. Розповідає, що він любив дорогу, траси й об’їздив практично всю Росію, «взагалі не вмів сидіти вдома».
Замовлення, яке, як виявилося, було доставкою бойових дронів до аеродрому в Амурській області, він взяв абсолютно випадково.
– Цього разу він просто шукав роботу: на минулій роботі організація закрилася, розвалилася – як це буває. Друзі підказали варіант з оголошення, – розповідає Олена. – Зазвичай він і раніше так переходив – не один, а з друзями-далекобійниками, з ким спілкувався. Нічого дивного в цій роботі не було. Звичайна далекобійна зарплата, звичайні умови – як у інших. Перші два місяці вони переважно ремонтували машини: техніка була стара, ламалася постійно. А він був такою людиною: йому треба було, щоб машина була «тютелька в тютельку». Відповідальний до крайності – за машину, за вантаж, за все. Він навіть збирався йти: казав, що сумнівається, чи заплатять, бо «відрядження не виходять, ми не виїжджаємо». Хотів дочекатися розрахунку: якщо заплатять як обіцяли – залишиться, якщо кинуть – піде і шукатиме далі. У результаті йому заплатили нормально, він мені дзвонив: «Уявляєш, оплатили, як обіцяли». Він вирішив поки залишитися.
Старша донька описує Василя як людину принципову і чесну, яка не боялася посперечатися з начальством, якщо бачила обман. Машини в нього завжди були в ідеальній чистоті, у чудовому стані – клієнти завжди хвалили. Олена переконана, що Василь нізащо б не взяв замовлення, якби знав деталі: «Він нас дуже любив. Якби він на таке пішов – перевозити дрони – він би насамперед подумав про нас». Вона впевнена, що батько ніколи не погодився б взяти замовлення, яке могло поставити під загрозу сім’ю.
– І я ось що скажу: я б дуже здивувалася, якби він не пішов гасити цей контейнер, цей «будиночок». Тому що він завжди за вантаж тримався як за свою відповідальність – без страху, – каже Олена. – У нього за роки всяке бувало: і намагалися пограбувати, і аварії, і перевертався, і різні ситуації – але він завжди намагався врятувати вантаж, викликав служби, не відходив, вирішував до кінця. Тому якщо там були звичайні «будиночки», без ніяких дронів і вибухівки, то він би точно поліз гасити. А уявити, що він знав про вибухівку чи про дрони – і все одно спокійно бере вогнегасник і йде всередину? Я цього не розумію. І слідство, яке допускає таку версію, я теж не розумію. Як на мене, його вчинок якраз показує зворотне: людина не знала, що там. І про інших далекобійників я думаю так само: вони не винні, вони не знали.
«Хтось має понести відповідальність»
Припинення кримінальної справи на стадії слідства за нереабілітуючими підставами (зокрема у зв’язку зі смертю обвинуваченого) не означає автоматичного визнання його винним, пояснює адвокат у кримінальних справах В’ячеслав Іванов (ім’я змінено на прохання співрозмовника). Але й не дозволяє відбілити його ім’я – родичі позбавляються права на реабілітацію, не можуть вимагати компенсації за незаконне переслідування.
Для решти обвинувачених, які проходять у тій самій кримінальній справі, припинення переслідування покійника нічого не змінює.
– Те, що родичі погодилися на припинення кримінальної справи, не означає автоматично, що всі інші винні. Усі обставини оцінюватимуться в сукупності: показання свідків, підозрюваних і так далі, – каже Іванов. – Якщо говорити про ситуацію, яка дійсно могла б вплинути: припустимо, він дав би свідчення, справу стосовно нього виділили б в окреме провадження, розглянули окремо і винесли обвинувальний вирок – тоді так, це вже могло б мати значення і для інших. Але тут цього немає.
Проте адвокат дужесумнівається, що відправленим до СІЗО водіям вдасться довести свою невинність – «просто тому, що це питання політичне».
– Тому що «хтось має за це відповісти». Не може ж бути так, що все сталося – і незрозуміло чому. Це дуже серйозна операція, проведена на території Росії. У ній були задіяні серйозні сили, все спрацювало дуже успішно. І далі що: спіймали конкретних «виконавців» – і раптом виявилося, що вони всі невинні? Так не буває, – міркує адвокат у кримінальних справах. – Хтось має понести відповідальність. Так, можливо, хтось десь кулуарно понесе відповідальність за те, що все «проспали». Але в публічній площині мають бути конкретні винні. Владі потрібно показати і суспільству, і людям результат: ось як ми розібралися, ось кого покарали.
Із СІЗО челябінці теж, швидше за все, не вийдуть до вироку – навіть якщо суддя, який розглядає продовження арешту, буде переконаний, що водіїв українські спецслужби просто використали «втемну». Як приклад Іванов наводить справу з Псковської області, де незадовго до війни, у лютому 2022 року, затримали чотирьох громадян України під час спроби ввезти до Росії понад 100 кг наркотиків.
Їм інкримінували контрабанду наркотичних засобів в особливо великому розмірі (ч. 4 ст. 229.1 КК РФ) і неодноразово продовжували арешт, проте на черговому засіданні щодо запобіжного заходу випустили з-під варти. Підозрювані негайно залишили Росію, а стосовно судді – заступниці голови Псковського міського суду Світлани Григор’євої – було розпочато перевірку. Вона відбулася зауваженням. Кримінальну справу тепер прийнято до провадження Псковським обласним судом за відсутності обвинувачених, оголошених у міжнародний розшук.
– Суддя їх відпустила, бо у ФСБ дійсно не було доказів умислу. Їх використали втемну: вони везли через кордон величезну кількість наркотиків, не знаючи, що везуть наркотики. Але що потім було із суддею – усі знають. Тому, звісно, таке не повториться, – упевнений адвокат.
«Стрілочники»
У Росії не вперше на лаві підсудних опиняються люди, які видаково стали дотичними до резонансних терактів.
- У справі про підрив Кримського мосту 8 жовтня 2022 року як обвинувачених залучили людей, які відповідали за логістику – зберігання вантажу, оформлення перевезення, оренду обладнання. Їм інкримінували теракт (п. «б» ч. 3 ст. 205 КК РФ) та незаконний обіг/перевезення вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. 4 ст. 222.1 КК РФ), а двом фігурантам додатково – контрабанду вибухових пристроїв (ч. 3 ст. 226.1 КК РФ). 27 листопада 2025 року Південний окружний воєнний суд у Ростові-на-Дону засудив вісьмох осіб до довічного позбавлення волі. Позиція захисту зводилася до того, що люди займалися звичайною роботою і не знали про «начинку» вантажу.
- У справі про теракт у петербурзькому метро (вибух 3 квітня 2017 року на перегоні «Сінна площа» – «Технологічний інститут») суд у грудні 2019 року визнав винними за ст. 205 КК РФ 11 осіб: головному обвинуваченому Аброру Азімову призначили довічне, його братові Акраму Азімову та Мухаммадюсупу Ерматову – по 28 років суворого режиму, ще одному фігуранту – 27 років, решті – від 19 до 22 років. Усі підсудні заперечували провину, частина заявляла про катування, а адвокати говорили про необ’єктивність судового слідства.
- Про використання себе втемну говорила і Дар’я Трепова, засуджена на 27 років за вбивство воєнблогера Владлена Татарського у квітні 2023-го. Трепова стверджувала на слідстві, що погодилася принести бюст у петербурзьке кафе, будучи впевненою, що в ньому прослуховування, а не вибухівка. Суд їй не повірив.
Форум