Вже майже 35 років як Україна є незалежною державою. Але в її столиці й досі немає повноцінного пам’ятника гетьману Івану Мазепі, якого називають одним з найуспішніших лідерів-державотворців в українській історії. Ба більше, навіть уже готове погруддя Мазепи для встановлення в Києво-Печерській лаврі – і це питання не вирішується уже кілька років.

У чому причини? А за що взагалі Мазепі потрібні пам’ятники? До речі, де існують вже встановлені? Та й як виглядав гетьман, «образ якого спотворювали» імперські Петербург та Москва? Розбираємо.

Відомий письменник Михайло Булгаков у своєму творі «Біла гвардія», який багато хто вважає «найбільш антиукраїнським» в доробку письменника, кілька разів згадує Івана Мазепу. І не інакше як «славний гетьман Мазепа».

Де увіковічнений Мазепа?

Перший пам’ятник Івану Мазепі (1639–1709) з’явився через три роки після здобуття Україною незалежності – він постав у 1994 році в селі Мазепинці на Київщині, де народився гетьман.

Потім з’явилося погруддя Мазепи в Чернігові, два пам’ятники – у Львівській області, є в Батурині на Чернігівщині разом з іншими гетьманами, для яких Батурин був козацькою столицею. Є пам’ятний знак у селищі Коломак на Харківщині, де на козацькій раді в 1687 році Мазепу обрали гетьманом.

У травні 2016 року монумент Мазепі відкрили на Соборному майдані, біля Свято-Успенського кафедрального собору в Полтаві. Це перший повноцінний пам'ятник Мазепі в Україні, створений скульптором Миколою Біликом та архітектором Віктором Шевченком.

Пам'ятник відкрили із запізненням у сім років, і після 11 років суперечок і зволікань.

Полтава має доленосний символізм, бо саме поразка шведського короля Карла ХІІ та Івана Мазепи в Полтавській битві в 1709 році перекреслила самостійницькі плани гетьмана і ту битву називають «полтавською катастрофою» для України.

Є також пам’ятний знак на Чернігівщині, де восени 1708 року зустрілись Мазепа з козаками з військом Карла ХІІ після розриву гетьмана з російським самодержцем Петром І.

Також є кілька пам’ятників чи погрудь Мазепи за кордоном – у США, Канаді, Австрії та Румунії.

Пам’ятник – але за що?

У Києві є пам’ятники іншим гетьманам і найвідомішим, і найдавнішим, звісно, є пам'ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі. Його урочисто відкрили в липні 1888 року в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі. Монумент є одним із головних символів міста, створений скульптором Михайлом Микешиним.

Пам'ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному в Києві на Контрактовій площі було урочисто відкрито у травні 2001 року.

Монумент, що зображує гетьмана верхи, розташований неподалік від Києво-Могилянської академії, створенню якої Сагайдачний свого часу сприяв.

Є також і пам'ятник гетьману-вигнанцю Пилипу Орлику, який відкрили в червні 2011 року і приурочили до 15-річчя ухвалення Конституції України та 300-річчя укладення відомої Конституції Орлика.

«Відсутність пам’ятника Мазепі в центрі Києва – це маркер нашої незавершеної деколонізації. Велична постать такого масштабу потребує відповідного монументального втілення саме як державця, а не просто як мецената церков. Пам’ятник у головному місті України став би символом відновлення історичної справедливості та нагадуванням про державотворчу роль гетьмана», – каже Радіо Свобода історик Сергій Павленко, автор численних монографій про гетьмана Мазепу.

Він нагадує, що протягом 22 років гетьманування Мазепи в Україні було збудовано 350 церковних споруд, з яких 80 зводились саме під його персональною опікою та на його пожертви. Навіть архітектурний стиль «козацького бароко» часто називають «мазепинським бароко».

Також за Мазепи Гетьманщина не лише будувала церкви, а була економічно сильною, бо був профіцит бюджету. Було козацьке військо з 50 тисячами козаків та 6 тисячами компанійців, була своя артилерія зі 600 гарматами.

Також Гетьманщина мала значний рівень автономії і козацькі посольства в Москві приймали на рівні зі шведськими чи перськими.

Гетьманщина за Мазепи мала відмінну від Московії грошову систему, власні кордони, митниці, незалежне судочинство, військову скарбницю. Також Батурин принаймні тричі проводив референдуми щодо оподаткування – тобто, порівняно з самодержавною Московією, Гетьманщина мала вільний устрій.

«Мазепа – один з найвидатніших українських політиків і полководців. Діяч, який відкрито виступив проти Московії за вільне життя самої України і за вибір європейського союзника – ну, в тому випадку то була Швеція. Тому такий пам’ятник має безперечно бути, і ми не маємо озиратися на якісь там питання політичної доцільності чи недоцільності», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відомий історик і відеоблогер Владлен Мараєв.

От на цьому моменті – союзу з європейською Швецією – також наголошує і Сергій Павленко.

«Спадок Мазепи актуальний сьогодні як приклад політичного вибору на користь Європи та розриву з московським деспотизмом. Це був перший системний спротив імперській уніфікації», – каже історик Павленко в інтерв’ю.

Навіть з погруддям проблеми

Зараз говорять про те, що було б доцільним хоча б встановити погруддя Івану Мазепі біля Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Мазепа давав кошти на цей собор, його заслуга також в зведенні Троїцької надбрамної церкви в лаврі. Також мур довкола лаври він профінансував – його, до речі, називали раніше «мазепинським муром». Також Мазепа виношував плани будівництва дзвіниці в лаврі і навіть залив її фундамент. Але не встиг – дзвіницю, яка є одним із символів древнього Києва, звели пізніше у 18-му столітті.

Одним словом, Києво-Печерській лаврі Мазепа «не чужий», як-то кажуть.

Якась парадоксальна ситуація виникла: погруддя авторства Олеся Сидорука та Бориса Крилова вже створене, а встановити вже кілька років не можуть.

«Якась постійна інерція спротиву йде. Ми пройшли всі комісії, всі наукові ради, вся документація готова. Далі все залежить від наших державників, скажемо так. Я вважаю, що з пам’ятниками такого рівня кураторами, в першу чергу, мають бути перші особи нашої держави», – заявив на радіо «Культура» скульптор Олесь Сидорук, який зараз також є військовослужбовцем Нацгвардії і воює.

Як виглядав Мазепа?

Зображень гетьмана Мазепи існує чимало – малюнків, а особливо картин. Але не всі вони достовірні – є чимало прикладів, коли інших людей (від однофамільців до інших шляхтичів) помилково вважали за Мазепу.

Насправді збереглося буквально лише кілька прижиттєвих зображення гетьмана.

Автором одного, найвідомішого з них, є німецький гравер Мартін Бернігерот, його гравюра датується 1706 роком і була опублікована у відомому європейському журналі XVIII століття Die Europaische Fama (Європейський поголосок або Європейська слава), що видавався у Лейпцигу.

Автори погруддя, яке мають встановити біля Свято-Успенського собору лаври, якраз взяли як зразок саме німецьку прижиттєву гравюру для зображення гетьмана.

Мазепа на цьому погрудді має шати, які мають бароковий візерунок, взятий з тканини XVIII століття, що зберігається у лаврі.

Мазепа на погрудді має мощовик, в якому носили мощі святих як оберіг. Так от справжній Мазепин мощивик зберігся! Він дістався отаману Директорії УНР Симону Петлюрі, потім був вивезений до Канади, був у президента уряду УНР в екзилі Миколи Плав’юка, а потім разом з регаліями був переданий Плав’юком першому президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в першу річницю проголошення незалежності і зараз зберігається в Києві як державницька реліквія.

Тобто, автори бюсту Мазепи, який створили для встановлення в лаврі, хотіли максимально відтворити «справжнього» Івана Мазепу.

«Наша мета – щоб Мазепа постав у лаврі не просто як Мазепа, а щоб це був достовірний Мазепа. Бо він пройшов період знищення і спотворення його образу, а треба, щоб все ж таки восторжествувала справедливість», – каже скульптор Сидорук.

Але однаково важко зрозуміти, чому Мазепі і досі не можна поставити хоча б порівняно невелике погруддя, не говорячи вже про «повноцінний пам’ятник?

А як щодо пам’ятника?

Ще не вирішене питання встановлення погруддя Івана Мазепи в Києво-Печерській лаврі, але в суспільстві час від часу обговорюється і питання потреби встановлення «повноцінного» пам’ятника гетьману в столиці.

«Чому за 35 років новітньої незалежності України в столичному Києві не встановили величний пам'ятник гетьману Івану Мазепі? Адже саме Іван Мазепа прагнув збудувати незалежну Українську державу та розпочав війну з московською ордою ще понад 300 років тому! Але чому ні депутати Верховної Ради України, ні депутати Київської міської ради не ініціюють це питання?!» – запитує у фейсбуці один з провідних знавців українського козацтва, автор багатьох історичних книг Тарас Чухліб.

«От уявіть, який би величезний інформаційно-психологічний ефект на болотах Московії здійснило б встановлення величного пам'ятника Мазепі поблизу Києво-Печерської лаври, наприклад, на площі Арсенальній чи Салютній (Слави), які пустують!» – додає він і нагадує, що вулиця імені Івана Мазепи вже є на київському Печерську.

На першопорах незалежна Україна успадкувала дуже сильний негативізм щодо Івана Мазепи, який нав’язувала Російська імперія, а потім і СРСР, зауважують історики. Певний перегляд щодо його ролі відбувся напередодні 300-ї річниці Полтавської битви, який відзначали в 2009 році за президенства Віктора Ющенка.

Але в Києві так і не встигли тоді поставити пам’ятник Мазепі, щодо якого зберігався негатив у Росії і в РПЦ, яка постійно наголошувала, що з Мазепи, мовляв, ніхто «анафему» не знімав – хоча це неправда. Та й сама та «анафема» церковному меценату була в 1708 році політичною, зазначають дослідники.

«Наші люди пишаються Мазепою, а нашого ворога його постать вже кілька століть, говорячи сучасною мовою, дуже тригерить. І це заважало нормальному вшануванню цього славетного гетьмана в Україні», – каже ведуча радіо «Культура» Наталя Грабченко.

За президентства Віктора Януковича (який втік до Росії) все розвернулося – і навіть більшу частину вулиці Мазепи перейменували на Лаврську перед візитом очільника РПЦ, патріарха Московського Кирила (Гундяєва) до Києва. Лише зараз Лаврська знову стала частиною вулиці Мазепи.

П’ятий президент Петро Порошенко теж не увіковічнив пам’ять про Мазепу в Києві, а за нинішнього президента України Володимира Зеленського – велика війна і ніби не до цього.

«Ми розуміємо, що московити з нами воюють не тільки на фронті, не лише військовим шляхом. Вони воюють з нами культурою, воюють з нами інформаційною політикою. Тому нам важливо, щоб ми перемагали на усіх напрямках. І культурний напрямок не менш важливий, аніж на фронті – це я вам як військовослужбовець кажу», – пояснює скульптор і вояк-нацгвардієць Олесь Сидорук.

«От кажуть: ми будемо робити пам’ятники після війни. Мені таке рішення видається неправильним. Ми маємо вигравати і нашу культурну війну», – додає він.

Співрозмовники Радіо Свобода наголошують, що, ясна річ, питання пам’ятника такій особі, як гетьман Іван Мазепа, має і політичне забарвлення, а тому повинно мати згоду і вищих ешелонів влади.

Але очільниця Міністерства культури України Тетяна Бережна в інтерв’ю Радіо Свобода підтримала встановлення пам’ятника гетьману в столиці:

«Іван Мазепа – це величезний меценат і важлива постать для історії України. І, на щастя, ця постать була зараз правильно переосмислена. І відповідно, пам’ятник такій важливій особі – це справа, яка є непростою, вона має бути обговорена в культурній спільноті і на політичному рівні. Ми працюємо над тим, щоби він був достойно представлений. Особисто я, звичайно, підтримую, щоб був такий пам’ятник у Києві. Працюємо над цим», – зазначила вона.

Скільки б не увіковічнювали пам’ять про гетьмана Мазепу в різник куточках України, ключовим все ж є Київ, столиця, вважають історики. Саме після Києва цей процес може активізуватися і в інших регіонах України.

«Встановлення пам’ятника Мазепі в Києві – це акт історичної справедливості та остаточне повернення столиці її справжнього архітектора. Саме він надав Києву того вигляду, який ми знаємо: Лавра, Софія, Братський монастир – все це було реставровано або збудовано під його патронатом», – пояснює в інтерв’ю історик Сергій Павленко.

Він додає: «Пам’ятник Мазепі має стати символом нашої тяглості: від княжих часів через Гетьманщину до сучасної Незалежності. Це не лише вшанування минулого, а й сигнал сучасності: Україна шанує тих, хто боровся за її самостійність і культурну самобутність».