Доступність посилання

ТОП новини
16 Вересень 2019, Київ 09:03

У Зеленського є кілька варіантів. Хто заплатить за чиновника?


(Рубрика «Точка зору»)

Коли у Росії Володимир Путін перший раз сів у президентське крісло ‒ він запровадив систему доплат. Неофіційних ‒ чиновникам. Завдання було простим: «відженити» бюрократичний апарат від олігархів.

Путін першого терміну продавав себе виборцю як людину, здатну «навести лад». Боровся з бунтівною Чечнею. Позбавляв олігархів доступу до медіаресурсів. Відновлював керованість і контрольованість. Держава була слабким гравцем ‒ а Путін мав намір зробити її сильним. Цілком логічний крок для людини, яка наступні двадцять років проведе на чолі державної вертикалі.

Чиновника танцює той, хто йому платить. Якщо ти не заповнюєш вакуум ‒ це робить хтось інший

Система доплат була потрібна йому для вирішення цього завдання. В іншому випадку він був би приречений на саботаж. Чиновника танцює той, хто йому платить. Якщо ти не заповнюєш вакуум ‒ це робить хтось інший.

Це правило універсальне. Україна ‒ не виняток.

Ми два десятиліття живемо у просторі тотального лицемірства. Обиватель хоче, щоб чиновники жили на прожитковий мінімум. Політики бояться піднімати зарплати в держсекторі. Депутати вдають, ніби живуть на одну зарплату. Хоча система неофіційних доплат існувала завжди. Гроші в конвертах отримували більшість з тих, хто завдяки посаді міг торгувати своєю лояльністю. Винятки були ‒ але, як і завжди, вони лише підтверджували правило.

Бюрократія належить тому, хто їй платить. І йдеться зараз не тільки про депутатський корпус. Йдеться про сотні чиновників в усій країні, які мають «імплементувати», «створювати» і «забезпечувати». Вони вдавали, що живуть на офіційну зарплату. Ми вдавали, що віримо в це. Будь-яка спроба платити «ринкові» гроші призводила до «кейсу Коболєва». Коли про зарплату голови «Нафтогазу» не говорив лише лінивий.

Зміна влади змінила прізвище ‒ але не правила гри.

Володимир Зеленський може змусити парламент проголосувати за що завгодно. Може скасовувати недоторканність, концентрувати силові повноваження, розставляти на основних посадах довірених людей. Але основне питання залишиться тим самим: а хто буде платити чиновникам?

Є кілька варіантів.

Перший. Влада вольовим рішенням піднімає зарплати. Робить держслужбу привабливою для тих, хто не хоче брати хабарі. Пояснює виборцю, що кілька тисяч доларів ‒ це адекватна компенсація для чиновника середнього рівня. Отримує право на те, щоб говорити про реальну зміну правил гри. Попутно ‒ несе іміджеві витрати.

Бюрократія належить тому, хто їй платить

Другий. Влада зберігає систему доплат у конвертах. Вибудовує схеми в держкомпаніях, на митниці або в податковій ‒ без яких неможливо забезпечити потрібну кількість «кешу». Або домовляється з фінансово-промисловими групами про спільне управління держапаратом.

Третій. Влада не робить нічого. Дозволяє олігархам і надалі приватизувати держапарат. Бореться з наслідками, а не з причиною. Ритуально заарештовує корупціонерів, на місце яких неминуче приходять інші корупціонери. Ця ситуація неминуча ‒ фінансова подушка безпеки, яка дозволяє не озиратися на офіційну зарплату, є далеко не в усіх, хто готовий сьогодні інвестувати свої знання й досвід у налагодження держмашини.

Будь-які законопроєкти нової влади не скасують зарплатне питання. Тому що саме від нього залежить те, хто, зрештою, приватизує країну.

Варіанта три. Фінансово-промислові групи. Персональна вертикаль Володимира Зеленського. Або суспільство ‒ якщо нова влада набереться сміливості зламати систему тотального лицемірства.

І якщо ми не побачимо рішення ‒ це означатиме, що воно вже ухвалене.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG