Доступність посилання

ТОП новини
10 квітня 2020, Київ 03:34

«У Криму є три міфи. І Україні не впоратися самотужки» – Павло Казарін


Наукове видання «Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 роках за архівами комуністичних спецслужб» в руках учасника презентації книжки. Київ, 27 січня 2020 року

(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Український міф про Крим

Шостий рік поспіль Росія відмовляється обговорювати тему Криму. Шостий рік поспіль Росія намагається вручити Україні Донбас. Різниця між регіонами дуже проста. Півострів вмонтований у російське колективне несвідоме. А український Схід ‒ ні.

Ментальна карта будь-якої країни нерідко важливіша за офіційні кордони. Особливо ‒ якщо йдеться про нещодавню імперію, жителі якої ніяк не звикнуть до нової реальності. Ментальні карти провокують ностальгію, ностальгія створює політичний запит, запит породжує політичну пропозицію. Якби росіяни всі пострадянські 23 роки не вважали півострів своїм ‒ його доля мало б чим відрізнялася від долі Херсонської області. А тому тепер тест на ментальну карту саме час здавати Україні.

Якщо ментальна карта більша за політичну ‒ це народжує запит на вторгнення. Метою стає той регіон, який випав за межі країни після останнього проведення кордонів на карті. Якщо ж ментальна карта менша за політичну ‒ то тоді якийсь регіон країни випадає із загального тіла. Стає чимось у форматі +1. Виводиться за дужки та не викликає емоційного відгуку.

Крим на мапі України 1918 року, укладеній Степаном Рудницьким
Крим на мапі України 1918 року, укладеній Степаном Рудницьким

Доля Криму вирішувалася не в лютому 2014 року. Російська присутність там не слабшала упродовж усіх пострадянських років. Москва ніколи не відпускала цей регіон «назовсім» ‒ тому що він був вмонтований в її колективний міф.

Асоціативний ряд змонтований і забетонований. Він ‒ плоть від плоті російського самовідчуття, а тому здатний резонувати та провокувати ностальгію

У межах російського міфу Крим ‒ це місце хрещення Русі та двох оборон Севастополя. Літня резиденція російських царів і «чорноморська Ніцца». Останній прихисток Білої армії напередодні виходу до Бізерту ‒ та пушкінський «Бахчисарайський фонтан». Асоціативний ряд змонтований і забетонований. Він ‒ плоть від плоті російського самовідчуття, а тому здатний резонувати та провокувати ностальгію. Він вмонтований в імперське несвідоме завдяки «Севастопольським оповіданням» Толстого та аджимушскайським каменоломням. Кримській війні та Чорноморського флоту. Ялтинській конференції та палацам на Південному узбережжі.

Російський міф про Крим

Російський міф про Крим – міцний і стійкий. І, як будь-який міф, ‒ його неможливо перемогти фактами. Можна скільки завгодно розбирати етнічний склад полків, які воювали під Севастополем у Кримській війні, доводити їхнє українське коріння і посилатися на походження матроса Кішки. Але все це ситуацію не змінить. Якщо Кримська війна не входить у парадну історіографію України, якщо Київ не приватизував цю історію, то й міф про ті події залишається в неподільному користуванні Москви.

Російський міф про Крим ‒ швидше радянський. Звична нам редакція була народжена після депортації кримських татар

Міф можна розбирати на деталі. Опротестовувати цифри. Спростовувати інтерпретацію подій. Але все це не є для міфу загрозою. Тому що він живе у свідомості людей, його сповідують. Його нематеріальність ріднить його з простором віри. І те, й інше сприймається за замовчуванням ‒ і доказів не потребує. А тому й логічна десакралізація міфу не загрожує.

Кримськотатарський концепт півострова

Заради справедливості варто сказати, що російський міф про Крим ‒ швидше радянський. Звична нам редакція була народжена після депортації кримських татар. Серед іншого міф був потрібний ще й для того, щоб витіснити кримськотатарський концепт півострова ‒ і виправдати виселення корінного народу.

Тому що будь-яка імперія живе на чужих територіях. Будь-яка імперія існує завдяки підкореному. Будь-яке завоювання супроводжується «перевигадуванням» здобутого ‒ і від корінних жителів у найкращому випадку залишається топоніміка. А в Криму кримським татарам було відмовлено навіть у цьому.

Кримськотатарський концепт півострова ‒ головний суперник російського міфу. Усередині нього ‒ історія про вкрадену батьківщину

Депортація викреслила їх із пам'яті та з карти. Заради виправдання власного злочину, імперія збудувала багаторівневу систему захисту. Нова міфотворчість мала дати відповідь на запитання ‒ що роблять на території півострова усі ті люди, які опинилися там після 1944 року.

Кримськотатарський концепт півострова ‒ головний суперник російського міфу. Усередині нього ‒ історія про вкрадену батьківщину. «Розтоптаний мусульманський рай». Століття власної державності в межах Кримського ханства. Це історія про корінне населення, яке після депортації було замінене приїжджими і привезеними. Про довоєнний Крим із загальними багатонаціональними дворами та кримськотатарською мовою ‒ як мовою ринкового, а, значить, побутового спілкування.

Кримськотатарський та російський концепти відрізняються не тільки наповненням. Вони відрізняються ще й ступенем універсальності. Імперський міф приречений бути інклюзивним ‒ його частиною можна стати, розплатившись за вхідний квиток національною ідентичністю. Присягою на вірність служить згода з російською версією історії та кремлівською оцінкою реальності. А кримськотатарський концепт виявився вимушено ексклюзивний. Він за своєю природою захисний і націлений на збереження кордонів групи, а не на їхнє розширення.

Діти в національних кримськотатарських костюмах під час мітингу до Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Київ, 18 травня 2019 року
Діти в національних кримськотатарських костюмах під час мітингу до Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Київ, 18 травня 2019 року

Це закономірно ‒ кримські татари після повернення з депортації опинилися на півострові в чисельній меншості. Їхнє завдання було в набутті самих себе заново, вони намагалися не допустити власної асиміляції і розчинення. І концепт, який дозволяв більш-менш чітко визначити межі «свого» та «чужого», допомагав їм у цьому. Але в цьому ж криється і проблема ‒ складно стати частиною цього міфу, якщо ти не належиш до цієї етнічної групи. А тому всі пострадянські роки цей концепт відмобілізовував не тільки своїх прихильників, а й противників. Аж до 2014 року.

Анексія Криму змусила Україну згадати про півострів. Вона вписала його в ментальну карту країни

А потім сталося важливе. Анексія Криму змусила Україну згадати про півострів. Вона вписала його в ментальну карту країни ‒ на зміну тріаді «море-гори-дорожнеча» прийшла історія про вторгнення та удар у спину. І в цій новій реальності було потрібно про півострів говорити вголос. Пояснювати собі та світу значимість регіону. Знадобилася мова опису ‒ того самого, який вплітає півострів у простір «нашого». І в цей момент виявилося, що українського міфу про півострів фактично немає.

Стара німецька фотографія, на якій зображені пісковики в районі передмістя Севастополя Інкермані. Переклад напису з німецької: «Із України. Великі піщані кар'єри в Інкермані, Севастополь»
Стара німецька фотографія, на якій зображені пісковики в районі передмістя Севастополя Інкермані. Переклад напису з німецької: «Із України. Великі піщані кар'єри в Інкермані, Севастополь»

Шістдесят «українських» років життя Криму ‒ це спорудження Північно-Кримського каналу, налагодження постачання, створення інфраструктури. Господарсько-побутова розповідь ‒ бюргерська за своєю суттю, але саме тому ‒ свідомо менш захоплива у порівнянні з військово-завойовницькою або історико-релігійною. Українській історії Криму надзвичайно складно конкурувати як із пафосом «російського Єрусалима», так і з історичною пам'яттю корінного народу. А всі сучасні спроби розширити український міф про півострів батальними епізодами ‒ на зразок кримського походу Болбочана (1918 рік) ‒ навряд чи здатні прописатися в серцях заднім числом.

Концепт був потрібний. Юридичні норми легалізують владу з точки зору закону, але тільки міфологія здатна цю владу легітимізувати. Тому що легітимність ‒ це історія не про право, а про згоду людей із владою, про добровільну підпорядкованість. І немає нічого дивного в тому, що в результаті Україна почала використовувати саме кримськотатарський концепт.

Кримськотатарський прапор фактично став для України новим прапором півострова ‒ замість колишнього кримського триколора

Коли Київ говорить про півострів ‒ він згадує про кримських політв'язнів, більшу частину яких складають саме кримські татари. Він говорить про корінний народ та його права. Про російську заборону Меджлісу та дискримінацію. Кримські татари та українці оголошені Києвом носіями спільної долі та спільного майбутнього. А кримськотатарський прапор фактично став для України новим прапором півострова ‒ замість колишнього кримського триколора. Який російська влада після анексії без змін вписала у власну геральдику.

По суті, саме кримські татари виявилися тією ниткою, яка пов'язує півострів із материком. Тим фактором, який актуалізує в очах України тему повернення регіону. Тим явищем, яке не дозволяє Москві говорити про простір тотальної одностайності у Криму.

Ухвалення кримськотатарського концепту дарує Україні сильну етичну позицію. Вона виявляється в положенні сторони, яка захищає слабкого від сильного. У ролі правозахисника, який оберігає корінний народ. У ролі тієї країни, яка мислить не тільки своїми інтересами, а й інтересами ближнього.

Києву пора визначитися зі своєю етнонаціональною політикою. Вписати Меджліс і Курултай у правове поле. Ухвалити закон про статус кримськотатарського народу

Але для закріплення всього цього, Україні варто перестати обмежуватися словами. Києву пора визначитися зі своєю етнонаціональною політикою. Вписати Меджліс і Курултай у правове поле. Ухвалити закон про статус кримськотатарського народу. І навчитися відповідати прямо на запитання про перспективи національно-територіальної автономії кримських татар. Йому пора зробити все те, що, нарешті, переведе ці «вільні стосунки» у формат «шлюбного контракту».

Україна згадала про те, що у неї є Крим тоді, коли вона його втратила. Але саме ця трагедія відкрила для українського материка кримських татар. Тих самих, які привозили заблокованим військовим частинам їжу та речі. Тих самих, які приїжджали на Майдан до Києва ‒ і виходили на вулиці кримських міст з українськими прапорами. Тих самих кримських татар, які сьогодні опинилися наодинці з країною, яка намагається викреслити їх з історії півострова.

І якщо Україна хоче появи півострова на своїй ментальній карті, то без кримських татар їй не обійтися.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG