Доступність посилання

ТОП новини
24 Січень 2019, Київ 02:46

Західна преса: як «виборами» на Донбасі Кремль «змінив військову форму на діловий костюм»


Денис Пушилін

Дослідник із питань Росії Марк Ґалеотті аналізує підхід Кремля до «виборів» в угрупованнях «ЛНР» та «ДНР» 11 листопада та пояснює, чому для Москви «замінити» колишнього ватажка «ДНР» Олександра Захарченка на Дениса Пушиліна означало «змінити військову форму на діловий костюм». У новому звіті Європейської платформи за демократичні вибори дослідник Антон Шеховцов розповідає про політично упереджених «міжнародних спостерігачів», яких запросили на ці «вибори». У статті агентства Вloomberg російський журналіст Леонід Бершидський пояснює, навіщо президент Росії Володимир Путін заохотив ці «вибори» на сході України.

Марк Ґалеотті, дослідник із питань Росії в Чеському інституті міжнародних відносин у Празі, у статті на аналітичному порталі Raam op Rusland («Вікно в Росію») аналізує підхід Кремля до «виборів» в підтримуваних ним угрупованнях «ДНР» та «ЛНР». Він пояснює, чому для Москви «замінити» колишнього ватажка «ДНР» Олександра Захарченка на Дениса Пушиліна означало «змінити військову форму на діловий костюм».

Автор зауважує: обрання у цих двох угрупованнях російських кандидатів – Дениса Пушиліна в «ДНР» та Леоніда Пасічника в «ЛНР» – несподіванкою не стало.

Так само несподіванкою не стали і реакції з боку України і Заходу – «вибори», які не відповідають мінським домовленостям, засудили як фіктивні. Проте слід розуміти, що такий підхід до «ДНР» та «ЛНР» як до московських маріонеток значно спрощує характер конфлікту та відносин, мовиться у статті.

Слід розуміти, що від самого початку вторгнення на Донбас Москва постійно мала керувати місцевою політикою та очікуваннями й підтверджувати свою владу, незважаючи навіть на те, що вона забезпечує основне фінансування для цих псевдодержав.

Москві чимало доводилося мати справу із командирами «ДНР» та «ЛНР», які мали «надто незалежні» і незручні для неї власні погляди. Це також передбачало і вбивства. 31 серпня внаслідок вибуху загинув колишній ватажок «ДНР» Олександр Захарченко, що й, зрештою, стало причиною «виборів» 11 листопада, зауважується в аналізі.

«Можливо, його вбили росіяни, але навіть якщо за цим стоять суперники Захарченка, шанси на те, що це було зроблено без узгодження з боку Москви, – дуже низькі», – зауважує автор.

Для Москви було важливо замінити Захарченка на Пушиліна, тобто «змінити військову форму на діловий костюм». Захарченко був воєначальником – він більше підходив для поля бою, ніж для роботи в уряді. А Пушилін – опортуніст, здатний укладати угоди. Ба більше, з 2014 року він був набагато ближчим до Владислава Суркова, якого автор аналізу називає «тіньовим імперським префектом Москви на Донбасі».

Пушилін та Пасічник вважаються «розсудливими» – тобто піддатливими – й більш «презентабельними». Це люди, яких Москва хоче представити як надійних партнерів на переговорах, яким Захарченко очевидно не був. Щоправда, це не означає, що найближчим часом можна розраховувати на змістовні мирні переговори – для них просто наразі немає можливості. «Вибори», які відбулися на сході України, не відповідають мінським домовленостям, які вимагають їх проведення згідно із українським законодавством.

«Але це вже коментар до мертвонароджених мінських угод, які ніколи не мали перспектив успіху, але які, самим своїм існуванням, перешкоджають виникненню будь-яких більш корисних процесів. Трагедія полягає в тому, що ні Москва, ні Київ не хочуть прогресу, достатнього для того, щоб ризикувати та заплатити політичну ціну», – пише автор.

Для Москви витрати на війну є незручними, але терпимими. Вийти з неї на чомусь меншому, ніж на власних умовах російського президента Володимира Путіна, буде «колосальним приниженням не тільки для Росії, а й для нього самого». Як припускає аналітик, «враховуючи, що президентські вибори 2019 року, ймовірно, призведуть до повернення Юлії Тимошенко, повсталої з мертвих цариці української політики, росіяни сподіваються, що зможуть облаштувати певну оборудку».

Щодо Києва, президент Петро Порошенко навряд чи може собі дозволити щось, що матиме вигляд поступок Москві. А неприпинений конфлікт дає йому певне політичне прикриття від дедалі більше втомленого Заходу, вважає автор.

Анексія чи навіть формальне визнання «республік» Москвою поки що не передбачається, але так само й можливість того, що Москва передасть Києву контроль над Донбасом в обмін на те, чого Москва дійсно хоче, – щоб Україна визнала, що цей регіон належить до сфери впливу Росії, – видається вкрай неправдоподібним. «Тож справа полягає в тому, щоб зробити статус-кво якомога апетитнішим та стійкішим, наскільки це можливо», – вважає автор аналізу.

Дослідник Антон Шеховцов у звіті для Європейської платформи за демократичні вибори (European Platform for Democratic Elections) розповідає про політично упереджених спостерігачів на «виборах» в угрупованнях «ЛНР» та «ДНР», які відбулися 11 листопада.

Проведення «виборів» у міжнародно невизнаних «республіках» (як «республіки» намагаються представити себе і окуповані території Донбасу угруповання «ДНР» і «ЛНР», які мають це слово у своїх назвах – ред.) суперечило мінським угодам, а міжнародна спільнота визнала їх незаконними. Тож і ніяких міжнародних спостерігачів для моніторингу проведення цих «виборів» там не було.

Проте для легітимізації цих «виборів» в очах місцевої та російської аудиторії так званих «міжнародних спостерігачів» туди все ж запросили. Загалом на «вибори» в угрупованнях «ДНР» і «ЛНР» прибули 48 і 45 «спостерігачів» із таких країн, як Австрія, Бельгія, Бразилія, Греція, Ємен, Ірак, Ірландія, Італія, Канада, Конго, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Росія, Сербія, Сирія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чилі, а також із Палестини й невизнаних Абхазії та Південної Осетії.

«Ми ідентифікували 38 «спостерігачів» у випадку із «ДНР» та 43 – у випадку з «ЛНР». Із цих осіб приблизно половина була політиками та державними чиновниками. Інші «спостерігачі» були переважно бізнесменами, студентами, журналістами, крайніми правими та крайніми лівими активістами і прихильниками теорій змов. Жоден з них не розкривав методології, яку вони використовували для спостереження за «виборчими процесами», і, отже, вони не дотримувалися «Кодексу поведінки міжнародних спостерігачів за виборами», схваленого усіма відповідними міжнародними організаціями», – пояснює автор.

Переважна більшість неросійських «міжнародних спостерігачів» уже до цього брала участь у різних прокремлівських подіях, серед яких, зокрема, участь у «політично упереджених або незаконних місіях моніторингу виборів в Росії та інших країнах, а також дій щодо легітимізації і виправдання діяльності Росії, спрямованої на підрив суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України».

Про цих «міжнародних спостерігачів» активно звітували місцеві ЗМІ угруповань «ДНР» та «ЛНР», і більш ніж третина всіх новин була присвячена їм. Основні наративи, які просували в цих ЗМІ, зводилися здебільшого до того, що «вибори» не суперечили мінським угодам і, отже, були законними.

«Спостерігачі» також казали і про активну участь і високу явку і про те, що життя в «республіках» є мирним та безпечним. Вони також заявляли, що міжнародна спільнота повинна визнати ці «вибори», а також незалежність і суверенітет «ДНР» та «ЛНР», мовиться в аналізі.

Коментатор агентства Вloomberg, російський журналіст Леонід Бершидський пояснює, навіщо президент Росії Володимир Путін влаштував на сході України фіктивні вибори, які провели 11 листопада в угрупованнях «ДНР» і «ЛНР» – що їх автор, слідом за Кремлем, називає «невизнаними народними республіками».

Ці вибори взагалі не варті були б обговорення, якби вони не свідчили про те, що Кремль планує й далі триматися за ці території. За відсутності будь-якої міжнародної домовленості, на яку він міг би погодитися, Володимир Путін може рухатись лише у бік повного визнання маріонеткових урядів, за моделлю Південної Осетії та Абхазії, переконаний автор.

Вибори надали сумнівну легітимність лідерові угруповання «ДНР» Денисові Пушиліну та його колезі Леонідові Пасічнику з іншого угруповання – «ЛНР». Обох раніше й без того вже схвалив Кремль, тож, грубо кажучи, необхідності для цього «виборчого фарсу» не було, переконаний Бершидський. Тим не менш, влаштували показові «вибори» – офіційні російські ЗМІ звітували про явку у 80% та суттєву підтримку кандидатів Кремля, пише автор.

По суті, ці «вибори» сповіщають світові, що Росія рухається далі від ідеї про введення миротворців на Донбас і навіть від мінських угод 2014 і 2015 років, які закликали до проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства. «Вибори» 11 листопада лише підтвердили, що найближчим часом ніяких українських виборів там не відбудеться, пише автор статті.

Єдиною причиною, чому Кремль все ще не визнав цих «народних республік», полягає в тому, що Путіну важко визнати невдачу його попередніх планів використовувати східну Україну як розмінну монету в угоді зі США та їхніми західними союзниками, яка передбачала б передачу Донбасу Україні в обмін на визнання анексії Криму. Така угода взагалі не передбачається, і навіть українські президентські вибори 2019 року не дають Путіну можливості «торгувати» східною Україною в обмін на що-небудь «корисне»: українські виборці відкидатимуть будь-який компроміс із Москвою, мовиться у статті.

Це означає, за словами оглядача, що російському диктаторові доведеться вдовольнитися визнанням псевдодержав і забезпеченням їх, щоб люди там змогли вижити тривалий час. Маніпульовані «вибори» є лише вимушеним кроком у цьому напрямку, а також сигналом Заходові, що Путін вестиме переговори тільки на власних умовах, переконаний автор.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG