У Болгарії обговорюють можливість відновлення обов'язкової військової служби. На цьому тлі особливий інтерес викликала фотовиставка, що проливає світло на «трудові батальйони», які використовувалися комуністичною владою для контролю над дисидентами та етнічними меншинами у часи, коли Болгарія входила у так званий «соціалістичний табір» країн під контролем СРСР.

В самому СРСР такі будівельні батальйони називали «стройбатами». Вважалося, що немає гіршої строкової служби, ніж там.

Це нагадує війну: жінка в сльозах обіймає свого сина у військовій формі, а інший чоловік у цивільному дивиться на них. Насправді ж юнак іде служити комуністичному уряду Болгарії з лопатою, а не зі зброєю.

Ця світлина одна з 92-х, виставлених у галереї Synthesis у Софії на виставці, яка триватиме до 15 лютого 2025 року. Вона дає яскраве уявлення про так звані будівельні загони або будівельні корпуси Болгарії у часи керівництва комуністичної партії.

Організація, яка згодом стане відомою як Будівельний корпус, була сформована після Першої світової війни. Вона замінила військову службу примусовою працею, переважно на будівництві.

Ця схема дозволила Болгарії призвати десятки тисяч молодих чоловіків до подібної до армії структури, не порушуючи договору, підписаного країною після війни, який обмежував чисельність збройних сил Софії до 20 000 солдатів.

У середині 1930-х років військовий характер цих підрозділів став офіційним, оскільки структура була передана від болгарського мінбуду до міністерства оборони.

Будівельний корпус побудував значну частину болгарської інфраструктури 20-го століття, але в компартія також використовувала будармію для покарання опонентів режиму і контролю над етнічними меншинами.

Організація була розформована у 2000 році.

Фотограф Гаро Кешишян почав фотографувати болгарські трудові батальйони на початку 1980-х років після випадкової зустрічі з робітниками «Трудового батальйону», які працювали над проєктом у його рідному місті Варна.

«Вони почали їсти перед багатоквартирним будинком, де я жив, тож я одразу вийшов, щоб зробити кілька знімків», – розповів Кешишян в інтерв'ю Радіо Свобода.

Дискусія про спадщину «Будівельного корпусу» нещодавно знову розгорілися в Болгарії, де популістські партії закликали до повернення обов'язкової військової служби. Але багато болгар не згадують про те, що цю структуру використовували для репресій проти опонентів режиму і контролю над чоловічим населенням цілих етнічних груп.

Деякі з робітничих груп за часів комуністичного режиму у Болгарії були відомі як «чорні» батальйони, що складалися із політично «неблагонадійних» людей. Інші групи походили з болгарських ромів і турецьких етнічних меншин, за якими могли пильно стежити комуністичні інформатори, навіть у їхніх лавах.

«Уся система демонструє кричущу етнічну дискримінацію в комуністичних і посткомуністичних будівельних військах Болгарії», – каже Кешишян.

«Те, що змушувало мене повертатися до них з фотоапаратом, – це співчуття до цих хлопців, єдина провина яких полягала в тому, де і коли вони народилися».

Те, що Кешишян отримав дозвіл знімати «Будівельний корпус» було великою удачою. Після першої випадкової зустрічі з солдатами «стройбату» на початку 1980-х років у Варні, Кешишян отримав дозвіл на зйомку у підрозбілах, які працювали на будовах, але йому призначили апаратника (з Комітету державної безпеки Болгарії), який мав стежити за фотографом і якому він мав показувати відзняті фото.

«Коли він (кадебешник – ред.) побачив фотографії, він був абсолютно шокований», – згадує фотограф.

Офіцер зізнався Кешишяну: «Я все життя писав доноси, але тепер я дозволю тобі знімати все, що ти хочеш».

Георгій Лозанов, викладач фотожурналістики в Софійському університеті, вперше зустрівся з Кешишяном у 1980-х роках. Він описує фотографії Кешишяна, зроблені у болгарських будбатальйонах, як «один з найбільших прикладів опору режиму».

«Він показав дві речі одночасно: потужну машину репресій влади, а також окремих людей, які потрапили в неї»

«Навіть добираючись до правди фотограф завжди залишається суб'єктивним, – каже Кешишян. «Я провів 12 років, спостерігаючи за солдатами. Вони були різні, але я відчував симпатію до кожного з них».