Тристороння контактна група у Мінську майже погодила розведення в районі КПВВ «Гнутове», а міністр внутрішніх справ України пропонує спільне патрулювання окупованих територій поліцією й представниками ОБСЄ й ОРДЛО. Та чи можливе на ділі нове розведення на тлі нового загострення на Луганщині? Чи виправдане воно? Радіо Свобода побувало поруч із ділянкою розведення №2 поблизу Золотого, а також порівняло ситуацію із схожою точкою – КПВВ «Гнутове».
Артпідготовка. Удари по флангу і штурм українського спостережника – так розпочався ранок 18 лютого на Луганщині. Позиції українських військових були атаковані контрольованими Росією силами о 5-й ранку. Місцеві жителі Золотого-4, хутора Вільного, Оріхового і Новотошківського ледь не вперше з 2015 року спустилися у підвали. До ділянки розведення від правого флангу епіцентру боїв відстань менша ніж 5 кілометрів.
У результаті бою один український військовий загинув, ще шестеро зазнали поранення. Утім, обстріли цієї ділянки – не новина: із початку цього року цю ділянку російські гібридні сили регулярно обстрілювали із зброї великого калібру. Про це говорять і цивільне населення, і солдати на передовій на хуторі Вільному.
Невелике село входить в агломерацію населених пунктів, яка складає місто Золоте, і складається із кількох вулиць. Тут фактично, окрім військових, нікого і немає, а підходи перекриті військовими постами.
Центральна вулиця прострілюється, а відтак автівкою туди не дістатися. Нам доводиться кілька кілометрів йти розкислою землею, що змішана із шахтною породою. Від талого снігу скупчується брудна вода. Вкопані на кілька метрів у глибину окопи ведуть у поле в бік окупованих Золотого-5 і Первомайська. Звідти по позиціях регулярно прилітають снаряди великого калібру, кажуть на передовій.
«В основному із стрілецької (зброї) простріли роблять, буває, часом із великого калібру. Міни, гранатомети різних систем. Мінами стріляють, буває: дві-три підряд, а буває, так нормально «насипають», – розповідає солдат Олександр на спостережному пункті на хуторі Вільному.
Удень тут, як правило, не стріляють. Втім, нічний період часу багатий на сюрпризи.
Уже ввечері виходимо із бійцями на чергування – в цей період, як правило, бій і розпочинається. Поки солдати проглядали територію у прилади нічного бачення, по рації передають, що помітили рух поблизу позицій.
– У нього хтось там ходив, давайте швидше, – чути в рації.
– Тут якийсь чувак, тримаю його на мушці.
–Тримай-тримай. Передали, затримати його і дивитися навколо – щоб кого за собою не привів.
Чоловік, на вигляд понад 30 років, був напідпитку. Каже, що у нетверезому стані не пригадує, як потрапив на позиції до ЗСУ. Сам він, каже, переселенець із Первомайська, та, за його словами, усе життя прожив у Золотому. Тут бійці словам його не вірили, адже як можна бути переселенцем і все життя прожити у Золотому? Чоловіка затримали й доправили відповідним службам.
Через тиждень після цього затримання – лівіше по флангу – українські позиції штурмуватимуть контрольовані Росією сили, а околиці Золотого, Оріхового, Новотошківського, навіть Попасної і Кримського здригатимуться від розривів артилерійських снарядів.
Читайте наш репортаж про ситуацію у цих селищах після обстрілу:
Сам штурм був спланований, а наступальна операція була – як книжка пише, кажуть військові. Для відвернення уваги російські гібридні сили вдарили по флангах, обстрілюючи фактично «бахмутську» трасу, після чого зробили артпідготовку й двома групами розпочали штурм спостережної позиції.
Та позиція, про яку говорив і керівник Генштабу Руслан Хомчак, розташована на кілька сотень метрів попереду від лінії оборони й була доволі незручною для противника, відтак регулярно зазнавала нападів. Для того, щоб вибити українські сили з одного спостережного пункту, по ділянці вздовж лінії зіткнення завширшки понад 20 кілометрів бойовики випустили більш ніж 440 снарядів різних калібрів.
Після артпідготовки українські сили зрозуміли, що краще вдатися до маневру – відійти з цієї позиції й «зрівняти» її із землею. До того ж на момент початку штурму кілька силовиків на позиціях уже були поранені. Відтак після відходу з позиції українська артилерія накрила поле бою, що і змусило російські збройні формування припинити наступальні дії й запросити режим тиші.
«На даний момент ситуація стабільна і контрольована. Військові готові до будь-якого розвитку події. Попри штурмові дії, Збройні сили примусили ворога до дотримання режиму тиші й припинення будь-яких наступальних дій», – розповів Радіо Свобода військовий Роман.
Цивільні, які живуть ось уже 6-й рік як на пороховій бочці, хоч і звикли до цього, та свою порцію страху отримали. За кілька останніх років жителям прифронтових населених пунктів уже доводилося спускатися у підвали. Хоч і паніки серед населення не було, запевняє голова Новотошківської військово-цивільної адміністрації Дмитро Кондратьєв, та побігати в укриття довелося усім.
«Зранку населений пункт був пустим. Взагалі. Жодної душі. По обіді усі вийшли. Якщо б це було в 2015 році, то від Новотошківського нічого б не залишилося, а так військові відійшли від міста і весь удар прийняли на себе», – розповідає Кондратьєв. Він сам бігав по центру селища й закликав людей ховатися від обстрілів.
Дісталося Золотому-4. Без руйнувань, та боями добре були налякані місцеві жителі.
Сашко живе ледь не впритул до лінії оборони. Вікна його будинку забиті ще з початку війни. З них було б добре видно поле бойових дій. Чоловік не з першого разу пригадує, коли доводилося спускатися у підвал, каже, «таке було у 2015 році».
У холодному бетонному приміщенні під землею зберігається консервація й овочі на зиму. Температура на термометрі сягає мінус 4 градусів за Цельсієм, це коли на вулиці температура плюсова.
«Мені довелося спуститися у підвал, били сильно. Спочатку по наших позиціях, потім наші давали відповідь. Все літало. Я спустився у підвал, і довелося сидіти десь три години. Я так замерз, що почав картоплю перебирати, щоб зігрітися», – пригадує Сашко. Він показує нам, як сидів у льоху 2 на 2 метри.
«Ми тут колись ховалися по 14 чоловік, ось тут, на картоплю, стелили одіяла, там діти спали. А ми ось поміж консервації усі мостилися», – пригадує він активну фазу бойових дій у 2014 році.
Запитуємо у чоловіка, скільки ж до зони розведення тут. Він показує рукою у напрямку Катеринівки й каже, що лічені кілометри, й додає, що побоюється, аби українські військові в разі повторного штурму не відійшли із своїх позицій.
Та із своїх, окопаних й облаштованих роками позицій поблизу КПВВ «Гнутове», ЗСУ, ймовірно, доведеться на 1 кілометр відійти.
Щонайменше, таких домовленостей намагаються досягнути у контактній групі у Мінську.
Якщо на попередніх ділянках однією із ключових умов для розведення був режим дотримання тиші протягом не менше від семи діб, то чи буде виставлена й тут така вимога – поки не відомо.
Та все ж, якщо до цього дійде, то розведення відбутися не може, адже, як стверджують бійці на позиціях під Гнутовим, щодня їх обстрілюють із стрілецької зброї.
«Обстрілюють нас із стрілецької зброї, а також застосовують проти нас кулемети великого калібру. Буває, може прилетіти міна 82-го калібру. Це перекручені заряди до РПГ (ручного протитанкового гранатомета – ред.)», – розповідає нам Петро. Він на цих позиціях несе службу уже кілька місяців.
На цій ділянці до російських гібридних сил близько кілометра. Ще із самого ранку вони розпочинають обстріли позицій силовиків. Це ж, до речі, фіксують представники ОБСЄ, які перебувають неподалік.
Розведення цієї ділянки офіційний Київ мотивує тим, що таким чином можна створити гуманітарний коридор для безпечного переміщення цивільних мешканців.
Петро так не думає.
«Можливо, тиша і буде, але, як показує практика, коли ми відходимо – «вони» можуть займати ті позиції. «Вони» можуть нас, на тих позиціях, уже не зі стрілецького озброєння накрити, а з більшого озброєння. Застосувати міномети, ми ж не знаємо цього. З одного боку, начебто політики хочуть врегулювати всю цю ситуацію, а з іншого боку – ми зараз тут, ми бачимо усю цю ситуацію. І ми кажемо, що це розведення – оманливе для нас і всієї країни», – таку думку висловлює нам Петро.
На підтвердження його слів про обстріли уже після нашого візиту на спостережні позиції ми почули кілька розривів чи то від гранатометів різних систем, чи й чогось потужнішого. Якраз поруч із КПВВ.
Прикордонники признаються, що, як правило, вогневий контакт розпочинається в сутінках чи то і вночі. Втім, останні кілька днів стало все гучніше і серед білого дня.
Цього дня на «Гнутовому» зібралося уже кілька десятків автівок. Поки КПВВ «Мар’їнка» закрили на ремонт, усі об’їзні пропускні пункти підготувалися до посиленої роботи. У Пищевику, селі, де територіально розташований КПВВ «Гнутове», збираються і люди на перетин кордону.
Опитані нами люди, які перетинають лінію розмежування, кажуть, що підтримують розведення, адже вірять у те, що таким чином можна припинити бойові дії. Утім, щодо своєї безпеки вони не переймаються, адже, кажуть, відчувають себе у безпеці. Що підтверджують і прикордонники.
«Коли розпочинаються бойові дії, у нас є свій алгоритм дій. На території КПВВ є 4 укриття. В першу чергу ми евакуюємо усіх осіб, які перетинають лінію розмежування. Пізніше – весь особовий склад. Якщо, не дай Боже, щось буде – ми до цього готові», – розповідає старший зміни, прикордонник Андрій Боровський.
Через деякий час ми чуємо, як неподалік КПВВ лунають постріли. Людей, які перетинають лінію розмежування, це наче і не бентежить.
«Коли це все закінчиться, не кажуть? Ой… та скільки ми тут будемо так носити туди-сюди?» – каже нам Анна, яка прямує на окуповану територію. Вона прямує із Маріуполя, де закуповує ліки, бо, за її словами, російські ліки на непідконтрольній Києву території – неефективні, та й дорого усе.
Хоча жінка виступає за розведення, але при цьому каже, що не відчуває зараз небезпеки під час перетину лінії зіткнення.
«Поки так, поки спокійно. Люди кажуть, що потрапляли під обстріли, та я, слава Богу, ще жодного разу не потрапляла», – каже вона, бере два великі пакунки й рушає у напрямку окупованої території.
Вже під час підготовки цього матеріалу нам бійці повідомили, що насправді не все так спокійно, адже ввечері того ж дня українські позиції зазнали стрілецького обстрілу.
Військові запевняють: якщо відійдуть – то доведеться зайняти менш вигідну позицію, що, на їхню думку, лише провокуватиме до нових атак бойовиків. Як це було і в Золотому.
Звісно, є логіка у тому, щоб відокремити ділянку розведення й епіцентр ділянки боїв. Відстань між ними не менше ніж 5 кілометрів, що для ділянки фронту – чимала відстань, утім, припустімо, гаубиці Д-30 калібру 122 міліметри мають здатність прицільно стріляти на відстані від 15 до 20 кілометрів.
То ж чи може розведення загострити ситуацію на Приазов’ї, де й так неспокійно, чи все ж нова ініціатива дозволить створити нову безпечну зону? Це питання залишається відкритим. І поки у Мінську регулярно засідає Тристороння контактна група, на Донбасі перегортається нова сторінка бойових дій.
