Монополіст «під прикриттям». Як олігарх Ахметов, ввівши в оману АМКУ, монополізував коксохімічну галузь (розслідування)

Надія Бурдєй

Олігарх Рінат Ахметов – і досі найбагатша людина України. Свою масштабну бізнес-імперію він збудував перш за все за рахунок приватизації, скуповуючи подекуди за безцінь державні заводи та підприємства. Гірничо-металургійний комплекс, енергетичні й страхові компанії, банк, медіа, транспортний бізнес, сільське господарство, елітна нерухомість – це загальний, але далеко не повний перелік нинішніх активів олігарха. Він продовжує їх примножувати і досі.

Примітно, що Рінат Ахметов декларує цілковиту відкритість, утім, подекуди вона доволі примарна. Якщо актив дістається олігарху за сумнівних обставин​, то до моменту його «легалізації» Ахметова у бенефіціарах не побачити. Саме цю схему мільярдер наразі «удосконалює», поглинаючи металургійну та коксохімічну промисловості України й розширюючись у США. Це встановило розслідування Надії Бурдєй, проведене для ГО «Центр протидії корупції» та програми «Схеми».

Кам’янське – невелике індустріальне містечко в Дніпропетровській області з населенням трохи більше ніж 230 тисяч мешканців.

Там за деревами ховаються промислові «гіганти»: металургійні, коксохімічні, азотні, цементні заводи. Саме вони, а точніше їхні викиди, вивели Кам’янське у п'ятірку українських міст із найбільш забрудненим повітрям.

Депутат Кам’янської міської ради Андрій Іванченко з даху показує знімальній групі підприємства, через які у повітрі просто у цю мить утворюються хмари з пилу та диму.

«Це графіт, – пояснює він. – Там організований іде зараз викид, можливо навіть понаднормовий. Оскільки ми бачимо, що шлейф іде над містом, простягається на кілька кілометрів».

Ці хмари накривають місто. Пил поступово осідає на будинки, магазини та людей, які безтурботно поспішають на роботу.

Окремо Іванченко звертає увагу на Дніпровський металургійний комбінат.

Це – одне з найбільших металургійних підприємств повного циклу в Україні.

Завод спеціалізується на виробництві чавуну, сталі та прокату. Тільки в липні цього року на заводі виробили 220 тисяч тонн металу. Такими об’єктами Україна могла би пишатися – адже, окрім робочих місць, цей завод забезпечує експорт металу й, відповідно, притік валюти в Україну. Але є одна суттєва проблема: завод не дотримується вимог екологічної безпеки.

Мешканці Кам’янського регулярно викладають у соцмережах відео, як рудий туман піднімається над комбінатом і розповзається містом.

За викидами меткомбінату можна спостерігати і з даху готелю, в якому зупинилася знімальна група. Вікна в номері замкнені на ключ.

А якщо їх відчинити…

«Це графіт. Графіт з нашого металургійного комбінату. Тому вікна і замкнені, бо це не зовсім безпечно відчиняти вікна в цій санітарній зоні, в якій ми зараз з вами знаходимось», – пояснює депутат Кам’янської міськради Андрій Іванченко.

Згадана санітарно-захисна зона простягається на кілька кілометрів довкола меткомбінату.

Відповідно до закону, проживати у цій зоні суворо заборонено. Утім, саме в її межах розташований готель, в якому розмістилися журналісти. І не тільки він.

«У цій санітарній зоні у нас знаходиться готель, музей історії міста, дві школи і декілька багатоповерхових будинків і декілька вулиць одноповерхових маленьких будинків. Всі ці люди живуть в санітарній зоні», – перераховує Іванченко.

Мешканка Наталія, яку зустріли ми в Кам’янському, розповідає, що вже звикла до постійних головних болей та до чорного блискучого пилу, яким вкриті вікна її будинку.

«Графіт летить страшно, – розповідає Наталія, витираючи пил зі свого вікна. – Тільки помиєш – і такий вже знову шар (графітового пилу – ред.). Ось попереш, повісиш, а потім струхнеш і він летить, блищить... Графіт, так».

Найбільші викиди на заводах відбуваються вночі, коли забруднення ніхто не бачить.

«Схеми» продемонстрували це наочно.

Журналісти лишили два білі листочки на даху будинку на всю ніч – щоб показати, що з ними буде зранку.

Лише за одну ніч листочки припали пилом. Але це – не звичайний бруд. За словами місцевих мешканців, йдеться про шкідливий графітовий пил.

«Оцей рудий дим, – вказує Андрій Іванченко на стовпи диму. – Нам директор заводу багаторазово обіцяв, що його кам’ячани більше не побачать».

«Це киснево-конвертерний цех, тут також викиди і більшою частиною вони не організовані, – розповідає далі Іванченко. – Це через дах відбувається викид тієї речовини. Для людей, які там працюють – киснево-конвертерний цех – я взагалі вважаю, що це пекло. Там порушуються всі норми і правила».

Минулоріч екологічна інспекція за численними зверненнями місцевих мешканців провела на комбінаті позапланову перевірку, під час якої виявила понаднормові викиди.

Тоді підприємство оштрафували на 26 тисяч гривень.

Та про порушення на меткомбінаті знають не тільки місцеві.

У червні цього року Нацполіція Дніпропетровською області за погодженням із прокуратурою відкрила кримінальне провадження щодо Дніпровського меткомбінату за фактом забруднення атмосферного повітря шкідливими для життя людей речовинами та відходами, внаслідок порушення спеціальних правил.

Хто ж контролює підприємство, яке нехтує безпекою співробітників та здоров'ям місцевих мешканців?

Формально, завод належить корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», акціями якої володіють російські інвестори в особі державного «Внєшекономбанку» та народний депутат Сергій Тарута. У нинішньому парламенті – член фракції «Батьківщина». Хоч і досі він офіційно співвласник, депутат переконує, що вже не управляє заводом.

«У мене в корпорації 25% – 1 акція, але це сьогодні нічого не вирішує. Я не є управлінцем, я не є людиною, яка приймає рішення. Це питання до керівництва «Індустріального союзу Донбасу» і до керівництва, мажоритарного акціонера. Вони управляють», – розповідає народний депутат.

«Схеми» звернулись за коментарем щодо того, хто ж зараз управляє виробничими потужностями комбінату, до адміністрації «Дніпровського меткомбінату». Однак на момент публікації там не надали відповіді на це питання.

Основні промислові потужності на території комбінату – величезні доменні печі, які задимлюють Кам’янське шкідливими викидами.

Землю під об’єктом орендує компанія Тарути та його російські партнери, адмінкорпуси також належать їм, а от виробничі потужності комбінат у 2018 році продав сусідньому підприємству – Дніпровському коксохімічному заводу. За 400 мільйонів гривень.

Хто виклав за них таку солідну суму? В чиїх інтересах насправді працює комбінат?

Хто з українських олігархів насправді відповідальний за токсичну задуху в місті Кам’янське – і лише розширює карту своїх активів по всій країні, монополізуючи цілу галузь?

Paradise for Мr. Akhmetov

Для виробництва металів Дніпровському комбінату необхідне спеціальне паливо – кокс. Це продукт переробки кам’яного вугілля. Не буде коксу – не буде сталі, чавуну і прокату.

Тож кокс – це такий собі ключ до металургійної галузі України.

І в чиїх же руках цей ключ? Хто разом з потужностями меткомбінату та сировиною коксохіму отримав під свій контроль виробництво повного металургійного циклу?

Загалом в Україні дванадцять коксохімічних заводів, чотири з яких розташовані на окупованій території.

На підконтрольній території залишилось лише вісім коксохімів, п’ять із яких прямо чи опосередковано контролює Рінат Ахметов і його бізнес-партнер по «Метінвесту», народний депутат від «Опозиційного блоку» – Вадим Новинський.

Депутат підтвердив володіння часткою холдингу журналістам: «Я є співвласником компанії «Метінвест».

Встановлення контролю над коксохімічним ринком України дещо нагадує гру в монополію.

Холдинг Ахметова поглинув 5 із 8 українських коксохімів – «Схеми» змогли підтвердити це, проаналізувавши структуру власності компаній.

Три заводи були у власності Ахметова та Новинського ще до окупації Донбасу – Авдіївський коксхохімічний, «Запоріжкокс» та потужності на «Азовсталі». Ще над двома заводами вони отримали контроль вже після Революції гідності.

Дніпровський коксохім, як і меткомбінат по сусідству, із яким він розташований у Кам’янському, найбільше димить під час заходу сонця та вночі. Увечері місто накриває шлейф шкідливого диму.

Наприкінці 2018 року екологічна інспекція виявила порушення і на цьому заводі. І склала припис із переліком цих порушень і вимогою усунути їх.

До Революції гідності власником Дніпровського коксохіму була група Evraz російського олігарха Романа Абрамовича.

Але у 2014 році він заявив, що продав в Україні майже всі активи – окрім однієї транспортної компанії.

Залишалось питання – кому перейшов коксохім?

Виявилось, що де-факто контроль над цим потужним активом тоді встановив Рінат Ахметов. І в антимонопольному комітеті помітили ознаки цього.

Генеральний директор «Метінвесту» ще у 2015 році не приховував зацікавленості в Дніпровському коксохімі. Про амбіції на актив він розповідав у інтерв’ю журналу «Бізнес»:

– А ви можете вже завантажувати потужності Дніпродзержинського КХЗ, який купуєте в Evraz?

– Давайте дочекаємось рішення Антимонопольного комітету України, він повинен дозволити концентрацію.

– Але ви ж можете його завантажувати вже зараз – як контрагент.

– Фактично він вже повністю працює на «Метінвест».

«Були ознаки того, що концентрація вже проведена, – пригадує колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету України Агія Загребельська. – Вони проявлялися в зміні фізичних осіб в органах управління Дніпровського коксохіму, зміні структури власності. Вони проявлялися у змінах щодо ринкової поведінки ще до того, як АМКУ дав дозвіл на концентрацію».

У той період Агія Загребельська працювала державною уповноваженою Антимонопольного комітету і мала можливість спостерігати, як поступово коксохім намагаються прибрати до рук.

Дозвіл – про який вона згадує у розмові – простими словами, це згода регулятора на придбання заводу. Тоді АМКУ вивчає, чи нова монополія не зашкодить споживачам.

Монополістом стає той, хто виробляє понад третину товарів чи послуг – тобто 35% – на будь-якому ринку.

Спеціалістка з антимонопольного законодавства, адвокатка Ірина Кепич пояснює, що є монополією відповідно до законів: «Є сукупність ознак, відповідно яких суб’єкт визнається монополістом. Це 35%, також АМКУ має довести, що даний суб’єкт господарювання не зазнає жодних утисків з боку інших осіб. Тобто немає інших конкурентів, або немає таких конкурентів, які можуть йому заборонити ціну, наприклад, 35 гривень за кулькову ручку».

Тобто, може зловживати своїм становищем. Наприклад, встановити ціни без доступної альтернативи.

Згідно зі службовою запискою департаменту концентрації регулятора, холдинг Ахметова сконцентрував понад 80% обсягів виробництва коксу.

Утім, це не завадило його компанії Private Limited Liability Company Metinvest B.V., зареєстрованій у місті Гаага в Нідерландах, наприкінці 2014 року звернутися до Антимонопольного комітету з проханням надати дозвіл на придбання контрольного пакету акцій цього заводу.

В АМКУ надали відповідь через три роки: попередньо відмовили «Метінвесту» в купівлі заводу, бо, за висновками комітету, це могло призвести до монополізації ринку.

Схоже побоювання висловлювали раніше і в профільному міністерстві – економічного розвитку і торгівлі: «ринок коксохімічної продукції оцінюється як із незначним рівнем конкуренції та з високим рівнем концентрації». Там само аналітики міністерства вказали і частки підприємств: станом на 2016 рік «загальні потужності з виробництва коксу в України оцінюються у 26 млн тонн, з них на групу «Метінвест» припадає 49 відсотків (45 – без врахування ПрАТ «Дніпровський коксохімічний завод»)».

Проти купівлі Ахметовим ще одного коксохіму також виступила «Українська асоціація виробників феросплавів та іншої металургійної продукції».

«Рівень конкуренції на ринках коксу та коксохімічної продукції є незначним... Вказана концентрація призведе до збільшення впливу компанії Private Limited Liability Company Metinvest B.V.», – заявили там.

Та Антимонопольний комітет за рік раптом змінив думку щодо такої покупки – і таки надав цей дозвіл.

Голова відомства Юрій Терентьєв так тоді пояснював: мовляв, попередня відмова була не остаточним рішенням. Вигідний для олігарха Ахметова вердикт щодо купівлі заводу АМКУ виніс у квітні 2019 року – напередодні президентських виборів.

В якості аргументів, що «Метінвест» – ніякий не монополіст на ринку – у комітеті викотили список з його конкурентів.

Але аналіз «Схем» виявив, що серед п’яти названих компаній тільки три є реальними конкурентами: ПАТ «Харківський коксовий завод» із незначною часткою на ринку менше від 2%, ЄВРАЗ Дніпровський металургійний завод ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», який наразі виробляє кокс тільки для власних потреб.

А от інші, так звані, «конкуренти», виявилися ніякими не конкурентами.

Отже, виглядає так, що Антимонопольний комітет просто заплющив очі і навіть не вивчав коксохімічний ринок перед тим, як віддати черговий завод олігарху. Або, схоже, просто підіграв йому.

Справу щодо коксохіму розглядали дев’ять членів АМКУ у закритому режимі.

«Я голосувала проти надання дозволу», – наполягає Агія Загребельська.

Ексуповноважена розповідає, що всі члени комітету отримали службові записки із аналізом, який свідчив, що «Метінвест», найімовірніше, вже придбав акції Дніпровського коксохіму без дозволу АМКУ.

Тобто, члени АМКУ знали, що «Метінвест» вже, ймовірно, поглинув й не тільки Дніпровський коксохім. Згідно службової записки, холдинг встановив контроль і над сусіднім Дніпровським металургійним комбінатом та іншим коксохімічним заводом, який комітет розглядав як його конкурента.

Та більшість членів Антимонопольний комітету на чолі з головою Юрієм Терентьєвим це не зупинило – вони дали «зелене світло» продажу підприємства Ахметову.

Сам Терентьєв переконує: «Доказів того, що концентрація уже відбулася, у нас не було». І наполягає, що службової записки він теж не бачив.

«Якщо у вас є докази, що концентрація там уже відбулася і там було порушення, можете цю інформацію нам дати. І ми її проаналізуємо з огляду наявності підстав щодо відкриття справи», – відповів журналістам голова Антимонопольного комітету.

Редакція дійсно виявила докази ознак концентрації.

Формальними власниками Дніпровського коксохімічного заводу з 2014 року є чотири компанії.

Але у 2018 році – ще до того, як АМКУ надав Ахметову дозвіл на придбання коксохіму – структура власності цих фірм змінилася.

Так, у серпні 2018 року змінився керівник і власник Mastinto Trading Ltd. Кіпріотку Анну Кореліду замінив інший кіпріот Крісоваланто Тампуріді. Він також є директором іншої кіпрської компанії – Nourteno Holdings Ltd, яка володіє акціями «Чорноморського суднобудівного заводу». Останній входить у структуру власності суднобудівного субхолдингу SMG «Смарт-холдинг» Вадима Новинського.

Також змінилась структура власності Misandyco Holdings Ltd. Фірму переписали на кіпріотку Александру Дамоціду й перереєстрували за однією адресою із іншою кіпрською компанією, якою володіє безпосередньо Вадим Новинський – Adeona Holdings Ltd.

А Новинський – давній бізнес-партнер Ахметова.

Утім, коментувати спорідненість із вищезгаданими офшорами депутат не захотів.

«Так, я є акціонером, але я зараз працюю, виконую обов’язки народного депутата, знаходжусь у залі Верховної Ради. Якщо хочете питання про голосування ВРУ – я прокоментую, а що стосується коксохімічних підприємств – звертайтеся до компанії «Метінвест», – заявив Новинський у відповідь на питання журналістів.

Тобто, у 2018 році, попри попередню відмову АМКУ – «Метінвест» таки отримав контроль над коксохімом. І не над ним одним.

На момент, коли комітет сумнівався, чи надавати «Метінвесту» дозвіл на купівлю одного коксохіму – Дніпровського, холдинг Ахметова без дозволу АМКУ став співвласником іншого – «Южкоксу».

Підприємство «Южкокс», як і Дніпровський коксохімічний завод, знаходиться у Кам’янському, так само виробляє спеціальне паливо – кокс.

І так само мало проблеми з екологічною інспекцію, яка у 2018 році виявила порушення, через які відбувалося ще більше викидів у повітря, а відтак – ще важче дихати містянам.

А вже в наступному році співвласником «Южкоксу» стає олігарх Ахметов через «Метінвест».

Журналістам вдалось простежити цей зв’язок через офіційний реєстр Кіпру.

«Южкокс» належить кіпрській компанії Dashuria Ltd, яка володіє 94,96% акцій заводу.

Ця фірма до 2017 року належала компанії Palmrose BV (Нідерланди), що є 100% дочірньою компанією російської групи Evraz (Росія) Романа Абрамовича.

Але у 2019 році акції Dashuria Ltd перевели із Palmrose BV на 5 компаній, серед яких безпосередньо Metinvest B.V.

Окрім, «Метінвесту», співвласником кіпрської компанії стала Prime Meridian Holdings Ltd, яка, станом на березень цього року, належала народному депутату кількох скликань, члену тодішньої «Партії регіонів» – Сергію Кию. Впродовж 2001-2006 років він був помічником Ріната Ахметова у ФК «Шахтар».

Крім того, рештою акцій володіє кіпрська компанія Altana Limited та дві вже згадані раніше кіпрські «офшорки» – Misandyco Holdings Ltd. та Mastinto Trading Ltd., пов’язані із партнером Ахметова по «Метінвесту», Вадимом Новинським. Тобто сумарно холдинг Ахметова-Новинського отримав в управління близько 75% Dashuria Ltd.

Журналісти звернулися з питанням про належність «Южкоксу» до Вадима Новинського.

– Чи належить «Метінвесту» компанія «Южкокс»? Коксохімічне підприємство.

– Іще раз вам кажу: я не знаю, кому воно належить «Южкокс», чи не належить компанії «Метінвест». Зверніться туди - вони вам дадуть відповідь.

– Це дуже зручна позиція.

– Коментар вичерпано!

У відповідь на запит «Метінвест» не відповів, чи повідомив він Антимонопольний комітет України про купівлю акцій «Южкоксу». Натомість зауважив, що купив менше від 25% акцій. І це правда, компанія купила не 25, а 23,71%. А оскільки частка є меншою за 25% і «не забезпечує жодних контрольних чи блокуючих прав групі «Метінвест» як акціонеру», тому і дозвіл на придбання був непотрібним.

Щодо монопольного становища, то за підрахунками самого «Метінвесту» – його 5 із 8 заводів не перевищують частку в 35% на коксохімічному ринку України. Таку позицію тут обґрунтовують тим, що у компанії є значною частка внутрішньогрупового споживання цієї продукції.

У той же час питання екологічних проблем обидвох новопридбаних заводів у «Метінвесті» на момент публікації так і не прокоментували.

Євген Мельниченко, керівник ЮФ ADS Legal Group пояснює різночитання ринкових часток «Метінвестом» та опонентами його концентрації: «Фактично у комітету є монопольне право на визначення ринку. Тут більше впливають політичні важелі, ніж якісь обмеження нормативні. Законодавством передбачено певні можливості і певні обмеження. Якщо є бажання, то, напевне, знайти інструментарій в рамках цього закону для будь-яких дій можливо».

Тобто, у підсумку – один із найбагатших українців Рінат Ахметов сконцентрував в одних руках п’ять із восьми українських коксохімів. Олігарх укріплював свої бізнес-позиції у регіоні, поступово монополізуючи ринок. Те, що так вперто не бачив або не хотів бачити Антимонопольний комітет. Хоча, мав би оштрафувати корпорацію бізнесмена.

«Штраф становить 5% від усього обороту. 5% – це півмільярда – 600 мільйонів доларів США, – пояснює редактор видання «Наші гроші» Юрій Ніколов. – Це один штраф за одну оцю концентрацію, яку Антимонопольний комітет не бачив».

Формально Антимонопольний комітет вже дозволив Ахметову купити Дніпровський коксохім. Хоча офіційно повідомляє, що продовжує досліджувати це питання.

Приязні відносини з колишнім президентом Петром Порошенком, бізнес-партнер із широкими можливостями й депутатським мандатом Вадим Новинський, декілька офшорних компаній й довірених осіб – схоже, це все, що потрібно, щоб монополізувати галузь коксохімічної промисловості.

Галузь, без якої виготовлення сталі та чавуну в Україні – неможливе.

Цей матеріал створено в партнерстві з ГО «Центр протидії корупції» та виданням «Українська правда».