Це дослідницька станція космічних променів на горі Арагац, що у Вірменії. Станція розміщена на висоті 3200 метрів – це більш ніж третина висоти Джомолунгми.
Центр був побудований у 1943 році як місце для найсекретніших досліджень атомних реакцій, які можна було використати для атомної зброї. Тепер він надає інформацію про грози і космічні промені, які є однією з найзахопливіших загадок Всесвіту.
Єдиний спосіб, як відвідувачі можуть дістатися до бази взимку, – це 15-кілометровий підйом через пухкий сніг.
Гірський провідник Аршак Мкртчан прокладає шлях до станції в снігоступах під ясно-синім небом і за температури близько мінус 22 градусів Цельсія.
Снігохід відвозить одного з техніків дослідницької станції після закінчення місячної зимової зміни. Тепер він місяць буде відпочивати вдома, перш ніж знову повернеться на гору.
Надвечір ми прибули на станцію, на плоскогір’ї завивав вітер, а температура впала небезпечно низько.
Але всередині напрочуд затишно. Завдання техніків Едіка Аршакяна (зліва) і Ґурґена Джабаряна – стежити за науковим обладнанням центру…
…поки Ґогар Говганнісян піклується про харчування. Вона описує, як узимку почувається як у пастці: «Я не можу виходити на вулицю цілий місяць, я б там потонула (у снігу – ред.) по пояс».
Говганнісян керує величезною кухнею, побудованою за радянських часів, коли для контролю і підтримки обладнання були потрібні десятки технічних працівників. Взимку вона готує здебільшого лише для себе і двох чоловіків.
Тунелі під станцією дозволяють взимку легко пересуватися між будівлями. Коти у тунелях полюють на мишей.
У центрі та навколо нього розміщені сцинтилятори (вгорі), які фіксують, коли надходять космічні промені. Коли ті всередині вдаряються об шматки прозорого пластику, це викликає крихітні спалахи світла.
Стіни станції прикрашають мозаїки радянської епохи, які ілюструють космічні промені, що потрапляють в атмосферу Землі. Назва «промені» вводить в оману, бо насправді – це загадкові елементарні частинки, які летять космічним простором майже зі швидкістю світла.
Коли ці крихітні частинки проникають крізь атмосферу Землі, вони вдаряються об атоми і розкидають їх, як більярдні кулі. Ці частинки здатні проникати крізь людей і предмети, а іноді їх звинувачують у пошкодженні цифрової пам’яті і збоях комп’ютерів.
Ці частинки є однією з головних перешкод на шляху міжпланетних подорожей, і їхній вплив на космонавтів і пілотів є предметом тривалого дослідження.
Джабарян лізе на один із сталевих ящиків навколо станції, де розміщуються сцинтилятори. Високогірні бази, такі, як Арагац, зазнають впливу набагато більших доз космічних променів, ніж бази, що на рівні моря, бо для останніх атмосфера Землі стає захисним покривалом.
Джабарян працює за комп’ютером. Через нього записи датчиків, що навколо бази, надсилають фізикам у Єреван. Арагац є частиною мережі станцій по всьому світі, які вивчають космічні промені, і пов’язаний з такими далекими дослідницькими центрами, як у Коста-Риці і в Індонезії.
Окрім вивчення космічних променів, центр оснащений датчиками, які можуть реєструвати удари блискавки в радіусі багатьох кілометрів. У 2018 році дослідники, які використовували датчики Арагацу, виявили, що грозові хмари пов’язані з різкими викидами радіації, які можуть впливати на пасажирів і екіпаж на борту літака.
На базі повно електроніки радянських часів. На тлі економічних потрясінь, що виникли після розпаду Радянського Союзу, станція Арагац підтримувалася за рахунок державних коштів і пожертв вірменської діаспори, які надходять досі.
Недобудована обсерваторія, яку покинули ще за СРСР, розташована за 200 метрів від станції.
Попри те, що Арагац є повним життя дослідницьким центром улітку, коли відвідувачі можуть сюди приїхати на машині, протягом довгих зимових місяців це – самотнє місце, фізично відрізане від світу.
На світанку Джабарян фотографує гору Арарат, яка розташована на відстані 90 кілометрів, у Туреччині.
Він жартує, що його улюблений момент роботи у центрі – це «коли снігохід приїздить мене забрати наприкінці місяця». Але ізоляція цієї гірської станції – це гідна самопожертва для науки, бо, як каже Говганнісян, «ми над цивілізацією – космічні частинки сюди приходять чіткими й чистими, бо тут ніщо їм не заважає».
Оригінал матеріалу – на англомовному сайті Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода
