«Десятки священнослужителів за своєї ініціативи допомагали євреям, рятували їх. Разом із тим голос жодного з церковних авторитетів не пролунав настільки голосно, щоб зупинити народовбивство». Цитату з книги Іллі Альтмана «Голокост і церкви» винесено епіграфом до виставки «Священнослужителі та Голокост», яка час від часу розгортається в одеському музеї Голокосту. Експозиція могла би стати постійно діючою – якби дозволяла площа. Але як і раніше музей Голокосту тісниться в невеликому приміщенні на Малій Арнаутській вулиці.
На створення експозиції, а раніше – на написання книги «По іншу сторону межі», присвяченій тим, хто в страшні часи не втрачав людської гідності й порядності, директора одеського музею Голокосту, дослідника геноциду євреїв у Другу світову війну Павла Козленка підштовхнуло особисте.
Його бабуся та дідусь познайомились в єврейському гетто містечка Балта, що на Одещині. Мані Галіс на той момент було 15 років, її обранцеві – 16. Це вже потім, звільнившись з гетто, відвоювавши й повернувшись з фронту, Герш Крис освідчився й вони одружилися.
У країнах Європи за часів Другої світової єврейські гетто були резерваціями. В так званій Трансністрії, утвореній німецько-румунською окупаційною владою на території між річками Дністер і Буг у серпні 1941-го, гетто фактично ставали «перевалочними пунктами» – звідти ув’язнених євреїв відправляли на смерть.
Наводимо розповідь директора музею Голокосту в Одесі Павла Козленка:
Виставку я задумав і візуалізував на знак вдячності родині православного священика, яка врятувала моїх рідних
– Виставку я задумав і візуалізував на знак вдячності родині православного священика, яка врятувала мою бабусю Маню 1926 року народження, молодших за неї сестру Ріву та брата Йосипа.
Усіх їх у капличці на православному цвинтарі переховував отець Трифон Бастанюк.
Разом із дружиною Оленою, двома синами та донькою він надав моїм рідним притулок, добре усвідомлюючи, чим ризикує його родина.Не видав єврейських дітей румунській жандармерії й син Трифона Івановича – Георгій, який співпрацював з румунською окупаційною владою, розповсюджуючи газети.
Після звільнення Балти від нацистів Георгія судили. Бабуся Маня ходила на всі засідання по його справі.
Дали 10 років таборів.
Відбувши покарання Георгій повернувся, закінчив духовну семінарію, служив настоятелем монастиря в Молдові.
Тривалий час наші родини підтримували стосунки.
Почесного звання «Праведник народів світу» отець Тріфон Бастанюк так і не отримав. Попри те, що програму увічнення пам’яті неєвреїв, які рятували євреїв під час Катастрофи (Шоа), в Ізраїлі було започатковано ще в середині 1960-х років, в Україні про неї дізналися лише із здобуттям незалежності.
Водночас першою серед українців звання Праведниці ще у 1976 році отримала єгуменя, настоятелька монастиря у Львові Олена Вітер. Тоді вона принципово наполягала, щоб Яд-Вашем (Yad Vashem – меморіальний комплекс історії Голокосту й однойменний науковий інститут при ньому знаходяться в Єрусалимі – ред.) записав її від України, а не від СРСР.
Скільки праведників є в живих?
В Одеській області, розповідає Павло Козленко, званням «Праведник народів світу» нагороджено понад 200 людей.
Наводячи такі цифри дослідник виходить із меж регіону станом на 1941 рік, коли до складу Одещини входили також частини нинішніх Миколаївської, Вінницької областей, невизнаного Придністров'я тощо.
Станом на сьогодні, каже Павло Козленко, в Одесі в живих залишилася лише одна Праведниця світу – 99-річна Олімпіада Георгіївна Данільянц (Псаропуло), якій нещодавно Уряд присвоїв довічну стипендію.
У соціальному проєкті «Праведники» на сайті Меморіального центру Голокосту Бабин Яр викладено історію про те, як разом із батьком Георгієм Псаропулосом (Псаропуло) 20-річна на той момент одеситка грецького походження переховувала єврейську сім’ю Квітко з дитиною. Дівчині доводилося видавати себе за маму маленької – стояти в черзі за харчами, носити для прання воду у відрах.
Після війни Олімпіада вийшла заміж за вірменина, змінила прізвище, через це відшукати її вдалося лише у 1990-х роках.
«З 1963-го до 2015 року звання «Праведник народів світу» було присвоєно громадянам понад 44 держав – вірянам і атеїстам, християнам і мусульманам, чоловікам і жінкам, людям з освітою й взагалі неписьменним… Вони різні, а об’єднує їх людяність й мужність», – пише Козленко у своїй книжці «По іншу сторону межі».
Україна четверта у світі за кількістю праведників?
Наскільки дані, що Україна – четверта в світі за кількістю Праведників (після Польщі, Нідерландів, Франції), можуть достовірними?
Про це Радіо Свобода запитало новопризначеного голову Представництва НАТІВ – Ізраїльського культурного центру на півдні України Костянтина Блюза.
Своїм подвигом Праведники спокутували мовчання, а часом і пособництво інших
– Вважаю, народи світу зобов'язані – перш за все для самих себе – зберігати пам'ять про своїх Праведників. Можливо, завдяки саме цим людям не перемогло вселенське зло і в людях не загинуло все людське. Своїм подвигом Праведники спокутували мовчання, а часом і пособництво інших.
Ізраїльський меморіал Яд-Вашем визнав 2 тисячі 673 жителів України Праведниками народів світу. Я не сумніваюся, що їх було значно більше. Просто в інших країнах визнання почалося ще у 1950-х роках, тоді як тут значно пізніше за часом.
Багато історій залишилися нерозказаними, тому важливо зберігати пам'ять про тих, кого ми знаємо. Те, що Праведниками стало чимало священнослужителів, вселяє віру в незнищенність людської сутності, в те, що навіть в часи панування непроглядного зла останніми надією й притулком часто ставали будинки Божі.
- Загинув у таборі смерті «Аушвіц», але до останніх власних днів втішав, сповідав інших бранців польський священник-францисканець Максиміліан Кольбе. Свого часу Папа Іван Павло II зарахував його до святих як мученика, назвавши «покровителем важкого століття».
- Взяв під захист євреїв, яких готували до депортації, пообіцявши лягти на колію, якщо їх потягом відправлять з Пловдиву, митрополит Софійський Кирило.
- Опікувався сирітським притулком, де переховували єврейських хлопчиків, ієромонах Української католицької церкви Данило Тимчина. Після звільнення території Червоною Армією довгі 10 років він провів у таборах Сибіру.
Історій праведництва священнослужителів з різних країн, що перебували під нацистською окупацією, насправді чимало. Набереться ще на експозицію, впевнений директор одеського музею Голокосту Павло Козленко. В його планах наступну виставку присвятити рабинам, які пережили жахи нацистських гетто.
А іще 14 жовтня цього року, у День захисника України спільно з Одесько-Балтським єпархіальним управлінням Православної церкви України (ПЦУ), мають намір відкрити перебудовану капличку на території шпиталю прикордонників в Одесі.
Вона, каже Павло Козленко, нагадуватиме про ту саму, що у часи Другої Світової слугувала укриттям для його рідних.
