«Технологічність – це наша перевага»: інтерв’ю з командиром підрозділу з ТОП-10 по застосуванню НРК

У червні підрозділи Сил оборони України, за даними Міноборони України, здійснили 16 тисяч логістичних та інженерних місій із застосуванням наземних роботизованих комплексів (НРК). Один із підрозділів, який увійшов до топ-10, за верифікованими даними системи Delta, за кількістю виконаних місій – рота НРК «Триглав» 110-ї окремої механізованої бригади. Радіо Свобода розпитало командира підрозділу Сергія Волкова про особливості роботи його роти.

«Після закінчення війни будемо дітей на них катати», – жартує командир роти НРК «Триглав» 110-ї окремої механізованої бригади Сергій Волков, показуючи парк роботизованих платформ свого підрозділу.

До повномасштабного вторгнення, будучи професійним екологом, Сергій Волков займався громадською діяльністю – опікувався низкою екопроєктів, згодом працював у Державній екологічній інспекції. Влітку 2022 року приєднався до 110-ї бригади і відтоді служить у цьому підрозділі: був солдатом, сержантом, а згодом став командиром роти. Нині опікується розвитком підрозділу НРК. Пояснює, яким нині є ключовий напрямок роботи його підрозділу:

– Це бойова логістика, в першу чергу. Класична логістика забезпечується автівками, переважно поки що. Але якщо ви читали останні новини, то вже європейські компанії передають у Збройні сили безпілотні вантажівки, тобто дуже близький той час, коли можливою буде логістика і загальна теж безпілотна.

Основна функція наша зараз – логістична на полі бою, тому що кіл-зона розширюється багатократно. Якщо погортати стрічку новин, то ви можете побачити, що постійно хлопці або збирають на пікапи, або на їх ремонт, або просто фото знищених пікапів. Це свідчення того, що ворог не дурний і розуміє, що логістика насправді є вирішальною: це хребет будь-якої армії, так само і Збройних сил. Ми це теж розуміємо: як бачимо за останніми хорошими новинами по їхніх трасах, то в цілому на 100-150 кілометрів основні логістичні шляхи ріжуться нашими БпЛА.

В таких умовах насиченого неба дронами вкрай важко забезпечити логістику. Відповідно, якщо є можливість організувати доставку безпілотним компонентом, то ухвалюється рішення однозначно на її користь. Це або важкі бомбери, або ж, якщо важкі та об’ємні речі – НРК.

Ще рік тому назвав би цей напрям андердогом (учасник процесу, що має найменші шанси на успіх – ред. ): так само, як колись мало хто вірив в Україну, так і мало хто вірив у НРК. Але станом на сьогодні вже активно масштабується кількість місій. За даними Міністерства оборони, понад 16 тисяч логістичних та евакуаційних місій включно за місяць. Наш підрозділ увійшов у червні до десятки найкращих серед усіх підрозділів Сил оборони за логістикою та евакуацією засобами НРК.

Чому цей процес повільно рухався? НРК знищуються: вони дешевші, ніж пікапи, та й люди не гинуть і не травмуються. Але, з іншого боку, багато старших начальників нагорі просто бачили статистику, що знищуються НРК, але, думаю, не сильно була представлена статистика, скільки знищується при логістиці машин і гине людей. І, відповідно, якщо її рахувати, то вона перетягує цифри на себе. Відсотки залежать від підрозділу. Але, щоб це не було рекламою, можете перепитати будь-який піхотний підрозділ або підрозділ БпЛА у нашій смузі – хлопці підтвердять, що НРК роблять вітер.

– З чого все починалося? Як виник підрозділ?

– Почалося з ідеї, як і багато чого, в принципі, в українській армії. Важливо зазначити, що будь-яка ідея має корелюватися з часом, з інтелектуальними та матеріальними можливостями. Ми бачили всі ці прототипи ще у 2022 році: тоді переробляли машинки, сігвеї – це були концепти та ідеї деяких винахідників. Але сама ідея, що можна рятувати людей, забезпечувати логістику там, де це неможливо іншими засобами, – з цього все й почалося. Це були ідеї та комунікації ще в часи Авдіївки (від початку масштабного вторгнення РФ і до лютого 2024 року 110-та окрема механізована бригада тримала оборону на Авдіївському напрямку – ред. ).

Паралельно рух цих ідей, наскільки я розумію, відбувався десь у міністерствах оборони, у вищих штабах. До нас приїжджали волонтери фонду «Діґнітас». Ми їм показували (тоді я був ще в батальйоні безпілотних систем), які ми робили мобільні майстерні, щоб можна було швидко переміщуватися для перепрошивки FPV-дронів і взагалі, як усі безпілотні компоненти можна робити дистанційно. І дівчата побачили цей інтелектуальний потенціал і запропонували нам долучитися до пілотного проєкту в Міноборони – перші десять підрозділів НРК.

– Пам’ятаєте свою першу місію? Якою вона була?

– Це Гуляйпільський, Олександрівський напрямки – Запорізька область. На стику трьох областей. Рівно рік тому. Це була перша евакуаційна місія. Ми до неї були підготовлені, але слабко порівняно із зараз. Перша місія була невдала: по нас стріляли артилерією, дронами, в підсумку знищили. Але ми не відступали, втрачали борти і збирали команду техніків, комунікували з виробниками, навіть скандалили.

Це все було неприємно, важко, не дуже публічно. Це не надто хайпова історія, тому що тут немає такого, що дрон прилетів, бабах, яскраво все горить, люди метушаться, а мені воно подобається. Це просто монотонна робота, але вона відбувається: ці «мурашки» щодня тягнуть (військовослужбовці підрозділу НРК – ред. ) її на собі 24 на 7.

– Яка за цей час роботи підрозділу місія найбільше запам’яталася?

– Був прорив противника. Ми вивезли в ту ніч вісьмох поранених. Усі евакуаційні місії, в принципі, запам’ятовуються.

– Команда – як підбираєте людей, бо це такий відносно новий напрямок?

– У мене є інженерна освіта – вона чекала свого часу. Громадська діяльність, менеджмент, державна служба, підприємницька діяльність – воно все допомагає зараз.

З людьми було важко. Підрозділ формувався переважно із запасної роти. А зараз за рахунок нашої діяльності люди знають про нас і йдуть до нас: переводяться через самовільне залишення частини, приходять через застосунок «Армія+», просто з цивільних і за контрактом 18-24. Це не проста HR-робота. Конкуренція серед Сил безпілотних систем, спецпідрозділів велика: ми на гарному рахунку.

– Чи будь-хто охочий може працювати з НРК? Які тут потрібні навички, спеціальні знання?

– Якщо хлопець ремонтує, то йому потрібне базове навчання, знання з механічної, слюсарної роботи. Технічна ланка чи взвод технічного обслуговування – там є радіотехніки, програмісти, інженери, тобто тут потрібні фахові знання. Якщо ми говоримо про операторів, то потрібна уважність, бажання розвиватися і розуміння, що одна місія може тривати від трьох годин до 23.

– Чи є тут таке, як, наприклад, із БпЛА, що не кожен зможе літати на певних видах дронів, як-от FPV, бо є нюанси, пов’язані з вестибулярним апаратом?

– Легше, якщо порівняти з FPV. Але складніше з точки зору втрати борта: можна заїхати в путанку, можна перекинутися, є складнощі рельєфу, погодні умови, тобто є купа факторів, яких немає в операторів БпЛА. Тому тут «скіли» теж прокачуються виключно роботою і спеціальним навчанням, якщо такі проводяться. Ми зараз намагаємося організувати на базі нашого підрозділу щось типу школи для тих, хто тільки прийшов. Динаміка дуже висока, навчальні центри навіть не встигають за підрозділами на три-чотири місяці так точно, бо все змінюється, тому потрібно постійно навчатися.

– Сказали, що дуже велика динаміка на полі бою. Які ключові зараз проблеми, виклики?

– Для нас, перш за все, це питання захисту НРК, тактики застосування, зв’язку. Не секрет, що ми використовуємо старлінк, але все одно треба рухатися в плані пошуку альтернативи. Серед ключових викликів – бронювання, активний і пасивний захист машинок. Також це швидкість, яка дозволить збільшити кількість місій. Це якщо ми говоримо про логістику.

Якщо вести мову про бойову роботу, вогневу підтримку – виклики такі самі. Є купа платформ із кулеметами, гранатометами, які тестуються, але ще не так активно застосовуються.

– Якщо говорити про ці проблеми, то як вони наразі вирішуються – на локальному чи загальнодержавному рівні? Адаптація йде на тактичному чи стратегічному рівні?

– Я думаю, що станом на тепер це тактичний рівень, а з нього набираються дані і спроможності для аналітики на стратегічний рівень. І потім уже штаби, управління інноваційної діяльності, Генеральний штаб ухвалюють стратегічні рішення. Але все одно, якщо немає генеральної директиви, скажімо простими словами, «зеленого світла» на розвиток цього напрямку, то нічого не буде, тому що від цього залежить фінансування, рішення щодо інтеграції нових засобів.

Маленький підрозділ не завжди може собі дозволити модернізувати постійно велику кількість бортів, закуповувати обладнання. Мають бути інструменти державні, і вони вже реалізуються. Є фінансова складова в бригадах, і ми як підрозділ бригади організовуємо закупівлі тих чи інших комплектувальних елементів, то таким чином цей ресурс державних коштів ми можемо використовувати. Відповідно, швидше все рухається. Це така собі децентралізація. За такі рішення подяка, тому що це прискорює дуже сильно процес роботи. Але це стратегічне рішення – надати такі фінансові інструменти.

– Формат роботи, організації підрозділу – у когось запозичували чи самі під себе підбирали?

– Вона плюс-мінус схожа у всіх. Є штатно-організаційна структура. Звісно, воно працює не завжди так, як прописано в керівних документах, але підглядаємо одне в одного, як усе організовано. Інтуїтивно, коли звіряємо годинники, всі рухаються плюс-мінус в одній моделі.

– Досвід громадської роботи допомагає?

– На перших етапах публічність, попередній бекграунд дозволяли звертатися до людей по допомогу, по якісь технічні рішення. Організаційні моменти, коли треба стягнути людей під ідею, організувати, залучити ресурси і закрутити все. Це все плюс-мінус як і в громадській діяльності.

– 2022 і 2026 роки – як змінювалися виклики, з якими доводиться стикатися на полі бою?

– На жаль, за час війни ми втратили великий потенціал інтелектуальних мотивованих людей, яких можна було застосовувати саме в таких рішеннях на стику цивільних і військових сфер. Технологічність – це наша перевага.

Виклики? Якщо раніше це були «Гради», артилерія, то зараз КАБи, дрони. Відповідно, ми теж несемо втрати. Але українське військо показало, що немає нічого неможливого. І, відповідно, є ще сили, є ще, скажімо, бажання у багатьох – я бачу, як горять очі. Мотиваційна складова перманентно підіймається, опускається, залежно від багатьох факторів, але ми певною мірою вийшли, особливо безпілотна компонента, на таку хорошу динаміку, в якій можна показувати результати. Показуєш результат – тебе цінують і, відповідно, ти далі масштабуєшся, зростаєш тощо.

Тому ця соціальна, психологічна складова коливається постійно. Але, наприклад, якщо передній край знає, що він буде забезпечений провізією, БК і буде евакуйований, коли потрібно, що вивезуть обов’язково, то це додає віри і розуміння, що ти не один, що є багато хлопців, що так можна воювати насправді. Коли цього всього немає, то, відповідно, зневіра та «зрада» превалюють.

– Тобто своєю роботою, зокрема, впливаєте на морально-психологічний стан?

– Однозначно. Можете запитати у піхоти або у тих хлопців, яких вивезли. Коли можна забезпечити сталість позицій, і в тебе є і генератор, і пальне, і їжа і так далі, то так можна воювати. Коли нічого немає, то у бійця на передньому краї думки зовсім інші.

– Ви працюєте зараз у новітніх напрямках військових технологій, а в цивільному житті є професійним екологом. Як би ви оцінили вплив війни на навколишнє середовище?

– Вплив війни на природне навколишнє середовище катастрофічний. Однозначно, це пов’язано з багатьма факторами руйнування земель, ґрунтів, повітря, води та природних екосистем тощо. Тому, починаючи з 2022 року, на жаль, я зрозумів, що та діяльність, якою я займався, звісно, дуже важлива та цінна, але якщо дивитися за пірамідою Маслоу, то безпекова історія відтісняє інші поверхи. Відповідно, поки ми не закриємо базову, безпекову складову, говорити про екологічні наслідки однозначно складно.

Ми боролися зі стихійними звалищами, з браконьєрами, а тут знищуються ракетами, бомбами та дронами цілі екосистеми, національні парки, якщо говорити про Донбас. Ситуація жахлива, навіть якщо ми не говоримо про застосування бойових отруйних речовин. Жалко наші посадки: вони мали раніше зовсім інше екосистемне значення.

Ці руйнації екосистеми великі. Ми дивимося на це, розуміючи, що в жодний спосіб не можемо це зупинити, окрім як у військовий спосіб. Тому велика кількість моїх друзів – професійних екологів, активістів – взяли зброю та пішли захищати зокрема й екосистему України. Зрозуміло, що народ, наші кордони, але також і тварин, наші землі від окупанта. На жаль, багато хто з них уже загинув, але ця справа продовжується, і я сподіваюся, що у підсумку ми відновимося.

– Як думаєте, якими мають бути першочергові кроки, що можливо зробити щодо відновлення навколишнього середовища?

– Однозначно без оцінки, без інвентаризації всіх проблем неможливо нічого зробити. Наприклад, якщо ми говоримо про Донбас – індустріальні регіони – тут є впливи також пов’язані з атаками на промислові об’єкти. Можливо, вони можуть бути не публічними, але вони є. Тому, перш за все, це треба все дослідити: не заглиблюватися в десятиліття досліджень, але базово оцінити шкоду. А далі вже залучати ресурси, людей, міжнародну спільноту для механізмів ревайльдингу (природоохоронна стратегія, спрямована на відновлення саморегульованих екосистем та повернення дикої природи до стану, який існував до втручання, – ред.). Зрозуміло, що ми все не відновимо, але із часом, сподіваюся, природа своє візьме.