Доступність посилання

ТОП новини

Травма від війни: як допомогти дітям та на що звертати увагу дорослим?


Малюнки дітей, які відвідали кімнату терапії м’якою іграшкою у Запоріжжі
Малюнки дітей, які відвідали кімнату терапії м’якою іграшкою у Запоріжжі

ЗАПОРІЖЖЯ – У березні у Запоріжжі почала роботу кімната терапії м’якою іграшкою, де працюють із психологічно травмованими війною дітьми. Її керівниця, координаторка проєктів Всеукраїнської ініціативи «Активна громада» – психолог Анна Єрьоменко. Упродовж року від початку повномасштабного вторгнення РФ до України вона вже надавала психологічну допомогу дітям, постраждалим від війни, а тепер допомагає їм подолати їхні травми за допомогою іграшок. Радіо Свобода поспілкувалося з Анною Єрьоменко та зібрало її рекомендації та поради батькам і загалом дорослим, як комунікувати з такими дітьми та як їм допомогти.

Психолог Анна Єрьоменко
Психолог Анна Єрьоменко

Які види травм від війни існують у дітей?

«По-перше, це травма втрати. Зараз багато страхів, пов’язані саме з війною, коли страшно втратити саме батьків чи опікунів. Для дитини взагалі насправді дуже важливо, щоб поруч був стабільний дорослий, який захищає. Якщо такий стабільний дорослий є, то навіть, коли евакуюється або в окупації перебуває дитина, то вона все одно легше це переживає. Якщо поруч нестабільний дорослий або дорослих немає, немає їх якийсь час, або дорослі не знають, як себе поводити, що робити – ось це величезна травма.

Звичайно, є травми того, що дитина бачила, чула, відчувала – чи бачила вона вибухи, чи чула вона їх, чи відчувала фізично на своєму тілі. По різному реагує психіка на таке.

Сьогодні (у день запису інтерв’ю Анна Єрьоменко працювала з кількома дітьми і наводить їхні історії як приклади – ред.) побачила, що була травма, коли жили в окупації, а потім була евакуація достатньо складна. Була дитина, яка жила в першому під’їзді будинку, куди прилетіло у третій під’їзд. І вона дуже боїться бомб, звуків. Була втрата батька – це травма дуже серйозна, її треба проживати, тому що вона дуже-дуже свіжа.

Малюнок дитини, що втратила батька на війні
Малюнок дитини, що втратила батька на війні
Якщо дитина починає ховатися, плакати, кричати, озвучувати, що вона боїться – це з легших варіантів, тому що дитина ніби просить про допомогу

Важко сказати, хто у нас буде на наступних сесіях по запитах – зараз легких запитів немає. Дуже всі складні. Це і діти, що прожили і в підвалах, під бомбардуваннями, виїздили з окупації. Є діти, у яких дуже багато страхів набутих. Тобто раніше дитина була у спокійному стані, а тепер вона боїться собак, тарганів, шуму. Це може виливатися по факту навіть у страх води. Дитина не плаває, не відвідує нічого, але вона знайшла собі вихід тому стресові і говорить «Я боюсь води. Я не хочу підходити до води», якщо такої навіть поруч нема».

Які ознаки того, що дитина потребує допомоги?

«До нас звертаються вже саме безпосередньо батьки, ми не вишукаємо самі дітей. Заповнюють анкети на участь у терапії самі батьки. І вони дивляться на поведінкові реакції безумовно.

Якщо дитина починає ховатися, плакати, кричати, озвучувати, що вона боїться – це, насправді, один з легших варіантів, тому що дитина це проявляє, вона ніби просить про допомогу.

Зараз частина дітей каже «Я нічого не відчуваю. Вони ніби табуюють всі свої емоції, тому що відчувати може бути дуже боляче

Треба звернути увагу, якщо дитина закривається в собі, іде у віртуальний світ, відмовляється від їжі або, навпаки, з’їдає. Тобто треба дивитися на її харчову поведінку, на сон обов’язково, на емоційні реакції. Треба звернути увагу, якщо, можливо, дитина раніше була така життєрадісна, реагувала на все, а тепер її нічого не тішить, не радіє, або агресія на все, або постійні сльози, або навпаки жодних емоцій.

Зараз частина дітей каже «Я нічого не відчуваю. Все нормально». Питаєш: «А що тебе тішить?». – «Нічого». – «А що тебе сердить» – «Нічого». Діти ніби табуюють всі свої емоції, тому що відчувати може бути дуже боляче».

Як розмовляти, комунікувати із травмованими війною дітьми?

Завжди треба розмовляти тією мовою, яку дитина розуміє, каже Анна Єрьоменко. З маленькими – через гру, малюнки, іграшки
Завжди треба розмовляти тією мовою, яку дитина розуміє, каже Анна Єрьоменко. З маленькими – через гру, малюнки, іграшки
Що робити, якщо сирени, вибухи, щось летить – має бути інструкція, це обов’язково треба проговорити з підлітком

«Якщо говорити про вікові особливості, то з маленькими працює тільки прийняття. І поруч має бути мама. Завжди треба розмовляти тією мовою, яку дитина розуміє. З маленькими – це тільки через гру, малюнки, іграшки. З більш дорослими ми пояснюємо те, що сталось, що може статися. З дитиною треба бути чесним, щирим і говорити на тій мові, яку її мозок здатний інформацію сприймати.

Завжди треба давати підтримку і надію дорослого. Навіть у підлітковому віці, в 10-14 років, дитина залежить від батьків. Тобто мама чи тато, чи інші родичі мають сказати «Зараз вибухи, але ми знаємо, що робити… Так, зараз нам треба виїздити – така-то інструкція дій». Ці ніби-то обмеження і такі покрокові дії дуже стабілізують психіку дитини. Вона розуміє, що робити. Як переходити дорогу – ми дали їй колись інструкцію. Що робити, якщо сирени, чи вибухи, що робити, якщо щось, скажімо, летить – так само має бути інструкція, це обов’язково треба проговорити.

Велика доля в допомозі дитині – це підтримка від мами чи батька, тому що психіка дорослого розуміє причино-наслідкові зв’язки

Ми працюємо у зв’язці з батьками, тому що на терапевтичних заняттях дитина проживає емоції, ми вчимось взагалі відчувати, якщо дитина не може цього в силу того, що вона «заморожена» емоційно. Далі у нас батьки отримують рекомендації, що їм далі робити з тією іграшкою, яку дитина забрала (з кімнати терапії – ред.), що промальовувати, як з нею спати, як з нею гуляти, залежно від запиту. Тому велика доля в допомозі дитині – це підтримка від мами чи батька тому, що психіка дорослого розуміє причинно-наслідкові зв’язки.

Треба з дитиною обов’язково лагідно спілкуватися, наголошує Анна Єрьоменко, тобто не запитувати, не давити на болі і рани
Треба з дитиною обов’язково лагідно спілкуватися, наголошує Анна Єрьоменко, тобто не запитувати, не давити на болі і рани

Дитина імпульсивна. Вона може закритися і нам треба з нею обов’язково лагідно спілкуватися – не запитувати, не давити на ті болі і рани. Якщо ми говоримо про конкретний випадок, що пройшла дитина із втратою – то навіть сьогодні, під час зустріч, цю тему не зачіпали, тому що дуже рано. Дитина прийшла у свій простір, а я йому «А кого ти втратив? А що болить?» – так не можна говорити з дитиною. Ми створюємо простір безпечний, і дитина поступово розкривається тоді самостійно».

Як допомогти такій дитині?

«По-перше, звертатися до психолога. Кількість тих заявок, які ми отримали за два дні від старту, було 67 сьогодні на ранок. Думаю, що ввечері будуть ще. До нас звертались люди з ОТГ з питанням, чи можна розповсюджувати інформацію про роботу кабінету по Запорізькій області,. Тобто я розумію, що масштаби проблеми, на жаль, величезні. На щастя, батьки звертаються і ми будемо збирати дані і шукати можливості, щоб додатково залучати психологів, тому що це дійсно величезна потреба, щоб в оффлайн-режимі психологи пропрацьовували з дітьми.

У кімнаті терапії м’якою іграшкою
У кімнаті терапії м’якою іграшкою
Порада, рекомендація батькам – це прийняття своїх дітей і, безумовно, любов

Тобто батькам необхідно звернути увагу на поведінку дитини, якщо ви підозрюєте, що дитина чимось відрізняється від тієї дитини, якою вона була місяць, рік тому, і ви розумієте, що щось не за віком іде, є емоційний відкат дитини. Наприклад, дитина 10 років може поводити себе як 5-річна дитина.

Загалом вважається, що такі стреси, драми нашу психіку відкатують на 2 роки назад, тому треба дивитися, як дитина себе поводить. Можливо, вона стала в стані маленької дитини. Це теж говорить про те, що вона відчуває себе більш захищеною в такому маленькому форматі. Відповідно, треба дивитися за поведінкою дитини і звертатися до спеціалістів, виконувати рекомендації спеціалістів».

Особиста порада батькам та рідним травмованих війною дітей

«Порада, рекомендація батькам – це прийняття своїх дітей і, безумовно, любов. Любов така, що я тебе люблю у будь-якому стані, будь-якому форматі, я тебе буду захищати і приймати у будь-якому форматі, і разом ми зможемо це подолати, цей шлях пройти.

Стабільні здорові дорослі – це запорука того, що діти будуть якомога менше травмуватися

Війна закінчиться, і психіка наших дітей має розвиватися, має лікуватися, тому що ми всі дуже-дуже травмовані. Якщо для нас дорослих це складно, то для дітей це просто катастрофа може бути. Тому стабільні здорові дорослі – це запорука того, що діти будуть якомога менше травмуватися. Так само батькам важливо піклуватися про себе. Якщо ви відчуваєте, що мені страшно, мені складно, я не можу нічого дати своїй дитині, звертайтеся до дорослих психологів».

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

XS
SM
MD
LG