Композитор, фармацевтка та водій рейсів на Москву – цей матеріал присвячено історіям військовослужбовців ЗСУ з південного фронту. До великої війни, вони не були військовими, а жили цивільним життям, працювали у мирних професіях, але російська агресія змусила їх взяти до рук зброю і стати до лав армії. Крим.Реалії зібрали історії людей, які до війни не мали жодного стосунку до армії, але свідомо змінили своє життя після широкомасштабного нападу Росії.
Історія «Бома»
«Я все життя був у сфері культури: отримав кілька профільних освіт, працював у Хмельницькій філармонії, у Львівському театрі Заньковецької також з татом працював в Академічному ансамблі пісні та танців «Козаки Поділля».
Подивився хлопцям в очі у військкоматі і зрозумів, що треба йтиБогдан Болема
Який, мій тато Микола Балема, по суті й створив. Потім вже так склалось, що треба було змінити місце роботи і я поїхав на заробітки за кордон.
Працював на промисловому заводі, в хімічній промисловості також у торгівельній мережі будматеріалів був представником постачальника, а тепер тут, на фронті. Мені подзвонили з ТЦК, сказали, що треба прийти для перевірки облікових даних. Я прийшов, подивився хлопцям в очі у військкоматі і зрозумів, що треба йти», – розповів у інтерв’ю Крим.Реалії колишній композитор Богдан Балема, а тепер військовослужбовець на позивний «Бома».
Богдан потрапив у піхоту до 65-ї механізованої бригади. Влітку 2023-го брав участь у боях на так званому Роботинському виступі, який у перспективі мав би стати коридором для визволення Криму. Його завданням було прикривати штурмові групи. Нинішню посаду, з міркувань безпеки, боєць попросив не називати.
Мої хлопці тоді такі: «А що так можна було»?«Бома»
«Після «учебки» одразу почалось бліндажне життя, безкінечні виходи на позиції, коротше кажучи, весело було. Це була середина липня, якраз тоді, коли брались посадки і дороги, що вели до Роботиного. По наших позиціях вівся постійно, щоденно, щогодини, вдень і вночі скажений артилерійський вогонь. Були в нас загиблі, багато поранених, доводилось і витягувати хлопців, і надавати домедичну допомогу – накладати турнікети», – пригадава Богдан «Бома».
Каже, що востаннє торкався клавіш фортепіано рік тому, коли проходив навчання у Латвії.
«Ми були на екскурсії у музеї і мене загітували сісти за фортепіано. Я тоді зіграв гімн України та «Засвіт встали козаченьки». Мої хлопці тоді такі: «А що так можна було»? Це був дуже зворушливий момент, особливо в такий час, коли ти знаєш, що граєш військовослужбовцям. Це надихає і спонукає до вищих дій», – зазначив Богдан «Бома».
Ти можеш місяцями, роками займатись чимось іншим, а руки все це пам’ятають«Бома»
Запису відео цього виступу у Богдан не має, а знайти фортепіано, щоб він міг зіграти для нас, у зоні бойових дій нам не вдалося. Чоловік каже, що професію хоч і змінив, але за першим ремеслом все дуже одно сумує.
«Я постійно думаю про музику – це основа мого нутра. Це дивно, адже коли навіть через тривалий час сідаю за фортепіано, то руки все згадують. Ти можеш місяцями, роками займатись чимось іншим, а руки все це пам’ятають. Хоча це ж дуже складний процес, це пальцева техніка, психо нейронні зв’язки і таке інше. Якби зараз у мене була змога, я б годинами грав, якщо чесно і не виходив би з музичного кабінету», – поділився Богдан «Бома».
Історія «Павука»
Боєць Богдан з позивним «Павук», родом із Тернопільської обл. м. Бережани. До 2014-го року був водієм автобуса і займався регулярними перевезеннями до Росії.
Після анексії Криму та окупації частини Донбасу переключився на європейські країни.
«До війни, до АТО я возив людей до Москви. У мене були власні «буси» і я возив людей на роботу, на заробітки, або ж на базар. Возив, бо в ті часи дещо інші відносини між нашими народами були та й зароблялось нормально, гарні гроші – 500-600 доларів за рейс міг заробити, а їздив двічі на тиждень. А з 14-го вон спротивились мені і я почав їздити до Польщі», – розповів у інтерв’ю Крим.Реалії Богдан «Павук», колишній перевізник на Москву.
Крім основної бойової роботи, «Павук» займається тим, що забезпечує побратимів автомобілями. Починав зі взводу, а тепер і для роти – всього організував 15 машин. Збори для придбання транспорту проводить у своєму оточенні.
Уламки тоді пройшлися по всьому моєму тілу, був весь у крові«Павук»
«Павук» брав участь у звільненні Роботиного та у проривах на Токмацькому напрямку. Був контужений і неодноразово поранений. Найважче ушкодження отримав, не в бою, а від удару «Ураганами», у здавалось би тиловому Таврійську.
«Тоді дуже багато людей постраждало, багато загиблих було. Росіяни вдарили прямо по стабілізаційному пункту, місцю де були медики і поранені. Я був неподалік від місця ураження. Уламки тоді пройшлися по всьому моєму тілу, був весь у крові, наскрізь пробили легені, печінку, щоку розірвало і геть трішки до серця не дійшло. Медики мене реанімували, а коли я прийшов до тями, то я такий ногами оп-оп – ноги є, руками оп-оп – руки є. Думаю – слава Богу, головне, що все ціле. За два місяці я вже повернувся до хлопців. Звик до них, вони вже мені, як сім'я», – розповів Богдан «Павук».
Історія «Пілюлі»
Ще одна героїня нашого матеріалу – це Марина з позивним «Пілюля».
Ми були на адреналіні, і від того, що ми дуже швидко бігли, мені здавалось, що я не торкалася земліМарина
Колишня фармацевтка, родом із Чернівців. Піти до армії, її загітував знайомий, який трохи раніше став добровольцем.Підготовку перед тим, як потрапити на фронт, «Пілюля» проходила близько двох місяців. Каже, до цього знання з парамедицини були досить загальними, навіть сучасний турнікет ніколи не бачила.
Свій перший бойовий досвід Марина здобула в районі Бахмута. Там, зі своєю командою, вона пробула 11 місяців.
«Перший бойовий виїзд у мене був цікавий. Нас привезли на точку, тобто туди, де вже було неспокійно – дрони літали, вибухи всюди. Від точки висадки до місця нашого чергування нам довелось бігти. Ми були на адреналіні, і від того, що ми дуже швидко бігли, мені здавалось, що я не торкалася землі. Більше того, я обганяла двох чоловіків, які нас супроводжували. Тобто, я не знаючи дороги, так швидко бігла, бо знала, що мені треба бігти», – пригадала у розмові з Крим.Реалії, колишня фармацевтка Марина «Пілюля».
Ти завжди думаєш, що кожна поїздка може бути останньою«Пілюля»
«Пілюля» каже, що для російських військових і медики і їх автомобіль така ж ціль, як і бойова машина. Тому неодноразово була під прицільним обстрілом і практично прощалася з життям.
«В той момент ти вже думаєш, що вже все… Всілякі думки в голову лізуть, але дякувати Богові, що ми з таких ситуацій все ж таки виходили. Ти завжди думаєш, що кожна поїздка може бути останньою. Ти не знаєш, чи ти повернешся, чи ти не повернешся. Ризик є завжди! Ти не знаєш з якого боку прилетить – чи то снаряд, чи то дрон, тому ти завжди повинен швидко рухатися», – розповіла Марина «Пілюля».
Марина зізнається, на війні для неї найскладніше пережити не побутові проблеми і навіть не страх загинути, а коли втрачає побратимів. Та на щастя, за словами дівчини, на її руках ще ніхто не гинув. У якому б стані не були поранені, на стаб пункт довозили всіх живими.
«Якось до нас привезли пораненого, він довго пролежав на позиції, була велика втрата крові і турнікет на ньому пробув уже годин п'ять. Спочатку ми з напарником намагалися врятувати його кінцівку, але потім зрозуміли, що це загрожує його життю і вирішили не ризикувати. Ми з ним разом просиділи близько 9 годин. Я, щоб його заспокоїти, вже казала: «Давай мені свій номер телефону, щоб потім ми могли зідзвонитись». І коли я через деякий час все ж таки його набрала, то почула, що він живий. Це найголовніше – знати, що поранений, після того, якому я надавала допомогу – живий», – зазначила Марина «Пілюля».
Кожен українець мусить усвідомити, для чого він взагалі, для чого в коридорі спати, якщо можна це припинити«Бома»
Всім військовослужбовцям, з якими ми поспілкувалися, ми поставили одне й те ж запитання: чи є ще сили воювати і чи вистачить мотивації йти до перемоги?
«Мусить вистачити. Якщо ми хочемо бути вільними, якщо ми хочемо мати свою державу, мусить вистачити. Кожен українець мусить усвідомити, для чого він взагалі, для чого в коридорі спати, якщо можна це припинити», – зазначив Богдан «Бома», колишній композитор.
«Якщо буде західна допомога по постачанню зброї та боєприпасів, то думаю, що наша перемога цілком реальна. Сил і духу у хлопців вистачить, в старих хлопців, що давно на позиціях точно вистачить, а в новоприбулих – не знаю», – сказав Богдан «Павук», колишній перевізник на Москву.
«Чесно кажучи не можу навіть сказати, дивлячись на те скільки ми вже втратили побратимів, іноді руки опускаються. Проте все одно, всередині мене є якесь відчуття, що тримає і змушує працювати. На скільки цього вистачить? Мабуть ніхто не зможе сказати. Дай Боже, щоб ми були здорові та могли виконувати свою роботу, а час покаже», – прокоментувала Марина «Пілюля», колишня фармацевт.
Форум