24 українських моряки в російському полоні

Вы используете устаревшую версию браузера. Для более комфортного и корректного просмотра страницы обновите свой браузер по ссылке.

24 українських моряки в російському полоні
Відео Фотогалереї Iнфографiка Новини блоги Про нас

Приєднуйтесь:

24 українських моряки в російському полоні

25 листопада 2018 року російські військові біля берегів Криму таранили, обстріляли та захопили артилерійські катери «Бердянськ» та «Нікополь» і буксир «Яни Капу». Плавзасоби ВМС України прямували з Одеси до Маріуполя. На борту перебували 24 українські військовослужбовці, мінімум троє отримали поранення. Всі вони тепер під вартою в Росії. Москва звинувачує українських моряків у «незаконному перетині кордону». Україна наполягає, що зіткнення відбулося в нейтральних водах, і вважає захоплених моряків військовополоненими.

Крим.Реалії зібрали всю доступну наразі інформацію про кожного з захоплених Росією українських моряків.

Андрій Артеменко
Віктор Беспальченко
Юрій Без'язичний
Юрій Будзило
Володимир Варимез
Михайло Власюк
Богдан Головаш
Денис Гриценко
Андрій Драч
Андрій Ейдер
В'ячеслав Зінченко
Владислав Костишин
Володимир Лісовий
Олег Мельничук
Роман Мокряк
Богдан Небилиця
Андрій Оприско
Сергій Попов
Євген Семидоцький
Василь Сорока
Володимир Терещенко
Сергій Цибізов
Сергій Чуліба
Андрій Шевченко
Андрій Артеменко
МБАК «Бердянськ», старший матрос, 1994 р.н., Новоукраїнка (Кіровоградська область)

Один з моряків, які отримали поранення. Студент заочного відділення факультету «кораблеводіння» Інституту військово-морських сил України Одеської морської академії. «Після Нового року має бути сесія і він хвилюється через об'єктивну неможливість повноцінно навчатися. Просить командування допомогти в наданні йому академічної відпустки через його перебування в полоні», ‒ розповіла адвокат Артеменка Марія Куракіна.

Віктор Беспальченко
РБ «Яни Капу», старший матрос, 1987 р.н., Херсонська область

До початку анексії Криму Росією служив старшим матросом катера «Херсон». У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими в озері Донузлав. За словами адвоката Беспальченка Оксани Опаренко, Віктор почувається нормально, «але важко психологічно».

Юрій Без'язичний
МБАК «Бердянськ», старший матрос, 1990 р.н., Одеса

Юрій ‒ студент третього курсу Одеського національного морського університету. «Попросив йому допомогти з наданням академічної відпустки, через вимушене перебування в російській в'язниці», ‒ написав про Без'язичного адвокат Микола Полозов. «Чудово тримається, не давав свідчень, вважає себе військовополоненим», ‒ додає адвокат полонених моряків Сергій Легостов.

Юрій Будзило
РБ «Яни Капу», мічман, 1972 р.н., Одеська область

«Захоплювався морем все своє життя. Кораблі та море ‒ це його життя. Любить техніку. Кожен корабель для нього ‒ це наче його дитина», ‒ розповідає дружина полоненого моряка Ірина. Юрій ‒ спадковий моряк, його батько теж служив на флоті. За словами дружини Ірини, незважаючи на вік, планує піти на пенсію тільки після відновлення миру в Україні. Адвокат Айдер Азаматов описує Юрія Будзила як морально стійкого.

Володимир Варимез
РБ «Яни Капу», старший матрос, 1992 р.н., Одеська область

Володимир Варимез ‒ радіотелеграфіст «Яни Капу». На флоті служить з 2012 року. За розповідями родичів, про море мріяв з дитинства. Випускник Ізмаїльського вищого професійного училища (відомого ще як «Дев'ятка»). Службу матросом розпочав у Криму, після анексії півострова Росією продовжив служити вже в Одесі. «Тримається Володимир добре, не виявляє ні страху, ні відчаю», ‒ повідомив після відвідування свого підзахисного адвокат Анрі Циськарішвілі. «Незважаючи на все, що відбувається, він примудряється зберігати позитивний настрій, багато сміється, жартує. У ситуації, що склалася головною незручністю для себе вважає гучне хропіння сусіда у камері», ‒ додав адвокат.

Михайло Власюк
РБ «Яни Капу», старший матрос, 1984 р.н., Київ

«На здоров'я не скаржиться. Почувається нормально, не пригнічений», ‒ написав за підсумками зустрічі з Михайлом Власюком адвокат Микола Полозов.

Богдан Головаш
МБАК «Бердянськ», старший матрос, 1996 р.н., Полтавська область

Богдан Головаш ‒ колишній курсант Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі. Після анексії Криму Росією покинув півострів і продовжив навчання в Одесі. «Не знає, як сприймуть його відсутність за місцем навчання, в січні-лютому він мав захищати диплом», ‒ повідомляють у «Кримському процесі». «Хороший, комунікабельний, спортивний хлопець. Брав участь у всіх наших заходах, душа компанії», ‒ розповів Валерій Марченко, начальник Кременчуцького військового ліцею, де Богдан навчався в 2011-13 рр.

Денис Гриценко
МБАК «Бердянськ», капітан 2 рангу, 1984 р.н., Миколаїв

Командир групи кораблів, захоплених Росією наприкінці листопада. «Дуже товариський, з приголомшливим почуттям гумору і бадьорим настроєм. Насамперед запитав, що відомо про інших моряків, особливо поранених», ‒ повідомив після бесіди з Гриценком адвокат Микола Полозов. За словами адвоката, Денис багато читає і намагається навіть у камері підтримувати фізичну форму.

Андрій Драч
МБАК «Нікополь», офіцер контррозвідки СБУ

Один з двох співробітників Служби безпеки України на борту захоплених кораблів. Як пояснили в СБУ, контррозвідники на кораблях ‒ нормальна практика всіх держав, і ні про які таємні операції, всупереч заявам російської влади, не йдеться. Згідно із заявою СБУ, Андрій Драч ‒ один з курсантів Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, які в березні 2014 року прославилися виконанням гімну України в момент, коли російські військові спускали української прапор з флагштока навчального закладу. Закінчив навчання вже на материку ‒ в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії. За словами адвоката Артема Пепи, почувається добре, настрій позитивний.

Андрій Ейдер
МБАК «Бердянськ», матрос, в 1999 р.н., Одеса

Наймолодший із захоплених українських моряків: в грудні йому виповнилося 19 років. Один з моряків, які отримали поранення під час зіткнення. У 2018 році закінчив Одеський професійний ліцей морського транспорту. За словами матері моряка Вікторії, Андрій говорив про свої плани стати моряком ще в 5-му класі. «До недавніх подій жив тихо, нудно, монотонно», ‒ розповів адвокату про себе сам Андрій. В одному з листів на свободу Андрій Ейдер розповів про те, що рана від поранення потроху затягується, і попросив не забувати про полонених моряків.

В'ячеслав Зінченко
МБАК «Нікополь», старший матрос, 1998 р.н.

В інтерв'ю телепроекту Радіо Свобода Донбас.Реалії цього літа В'ячеслав Зінченко розповідав про те, що катер «Нікополь» новий і скоро вийде в море: «Служба на морі дуже цікава. Особливо на довгих виходах. Виконання бойових завдань, ті ж навчання. Це все дійсно дуже цікаве, особливо з іноземцями».
«Молодий сором'язливий хлопчина. 20 років виповнилося влітку. Засмутився, коли дізнався, що в січні слідство найімовірніше проситиме у суду продовження утримання під вартою. Каже, хотів вищу освіту отримувати за фахом і вже подав документи до мореходки», - написав про Зінченка адвокат Микола Полозов.

Владислав Костишин
МБАК «Нікополь», старшина I статті, 1994 р.н., Черкаська область

Колишній курсант Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, після анексії Криму продовжив навчання в Інституті військово-морських сил в Одесі. На бронекатері проходив стажування. «Дуже скромний у своїх бажаннях і потребах», ‒ охарактеризував свого підзахисного адвокат Олег Єлісеєв. Фанат боксера Василя Ломаченка. «Владислав цікавиться боксом і навіть аматорськи займається ним сам. Навіть просив свого адвоката Олега Єлісеєва повідомляти йому про хід боксерських поєдинків, які проходять зараз», ‒ розповідає Микола Полозов. У суді Владислав Костишин вимагає перекладача з російської на українську.

Володимир Лісовий
РБ «Яни Капу», капітан 3 рангу, 1984 р.н.

«Володимир почувається добре, ніяких скарг або прохань не висловлював. Передачу йому віддали. За його словами, він наразі не має потреби ні в чому», ‒ повідомив адвокат Микола Полозов.

Олег Мельничук
РБ «Яни Капу», командир, старшина, 1995 р.н., Черкаська область

Випускник відділення військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Одеської морської академії. У 2014 році, після строкової служби в лавах Збройних сил України, продовжив кар'єру військового як контрактник. За словами адвоката Едема Семедляєва, під час захоплення «Яни Капу» «піддався фізичному впливу, але сильно не били». Під час суду в Сімферополі попросив забезпечити його перекладачем, посилаючись на те, що не розуміє суддю «повною мірою». Батьки Олега з пресою не спілкуються. Мати моряка Лариса сказала журналістам лише те, що пишається своїм сином і вважає його дуже хорошим воїном. Вона також висловила надію на його швидке повернення додому. Друзі характеризують Олега як доброго і відповідального, «людину слова, готову прийти на допомогу».

Роман Мокряк
МБАК «Бердянськ», командир, лейтенант, 1986 р.н., Кіровоградська область

У лавах ВМС Роман Мокряк ‒ з 2009 року. До анексії Криму служив на підводному човні «Запоріжжя» в Севастополі. Після переїзду на материк ‒ на ракетному катері «Прилуки» в Одесі. На борту «Прилук» Роман у той час і жив. Батько Романа ‒ колишній моряк. За словами батьків, одного разу батько взяв маленького Романа до себе в каюту на якийсь час ‒ ця пригода справила на майбутнього командира «Бердянська» незабутнє враження. В одному зі своїх інтерв'ю Роман Мокряк зізнався, що йому подобається бути військовим.

Богдан Небилиця
МБАК «Нікополь», командир, старший лейтенант, 1994 р.н., Сумська область

Богдан Небилиця ‒ один з тих курсантів Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, які в березні 2014 року прославилися виконанням гімну України. «Він мріяв про море, хотів бути військовим», ‒ розповів батько Богдана Павло. Закінчував своє навчання Небилиця вже в Одесі. Першим місцем служби Богдана став ракетний катер «Прилуки».

Андрій Оприско
МБАК «Нікополь», старший матрос, 1971 р.н., Львівська область

Андрій Оприско ‒ найстарший з українських моряків, які потрапили в полон. За словами його матері Ольги, він завжди хотів служити на флоті. «Де б він не працював, в голові у нього було море», ‒ каже Ольга Оприско. Службу на флоті почав у 2016 році. За словами Ольги Оприско, вона не підтримувала рішення сина стати військовим, оскільки дуже за нього хвилювалася. «Навіть в умовах ізоляції він має намір підтримувати себе в хорошій формі і займатися спортом», ‒ написав про Оприска адвокат Микола Полозов.

Сергій Попов
МБАК «Нікополь», капітан-лейтенант, 1991 р.н., Донецька область

Сергій Попов родом з Донецька. До анексії Криму Росією служив на півострові. Після переїхав служити в Одесу. «Весела і позитивна людина, жартує багато. Кілька разів нагадував слідчому, що він старший ніж слідчий за званням. Слідчий трапився розумний», ‒ розповів про зустріч з Сергієм адвокат Гаджи Алієв.

Євген Семидоцький
РБ «Яни Капу», матрос, 1998 р.н., Луганська область

Виріс в селищі Троїцьке Луганської області, в семирічному віці переїхав разом з батьками у Сватове. Після 9-го класу здобув освіту слюсаря з ремонту автомобілів. Мріяв стати матросом, тому пішов на службу за контрактом. Вчителі Євгена розповідали, що після початку служби на флоті приходив у рідну школу в Луганській області ‒ його форма викликала захоплення у школярів. Сусіди відгукуються про Євгена як про хорошого хлопця, завжди готового прийти на допомогу. За словами адвоката Миколи Полозова, в Лефортово полоненого українського матроса утримують у двомісній камері з обвинуваченим в іншій кримінальній справі. «Євген навчає його української мови», ‒ написав Полозов.

Василь Сорока
МБАК «Бердянськ», співробітник контррозвідки СБУ, старший лейтенант, 1991 р.н., Одеська область

Один з членів екіпажу, які отримали поранення під час захоплення катера російськими прикордонниками. За інформацією СБУ, з початку військової агресії Росії проти України виконував бойові завдання, зокрема й на Донбасі. В СБУ висловили надію на швидке одужання та звільнення Василя. Батько Василя Сороки Віктор розповів, що син вирішив стати офіцером після початку російської військової агресії проти України. «Василь, незважаючи на поранення, тримається молодцем. Ввічливий і уважний. Без злоби й докорів. Справжній військовий», ‒ написав про Василя адвокат Сергій Бадамшин.

Володимир Терещенко
РБ «Яни Капу», старший матрос, 1994 р.н., Дніпро

Адвокат Анастасія Георгіївська описує Володимира Терещенка як «по-військовому скромного та мужнього». «Сам Володя не балакучий, але позитивний, добрий, неймовірної краси очі з довжелезними віями, крихкий, худенький, в кросівках без шнурків йому дуже незручно. Ні на що не скаржиться, у нього «все нормально, правда!» ‒ розповіла вона.

Сергій Цибізов
МБАК «Никополь», матрос, 1997 г.р., Хмельницкая область

Сергій Цибізов родом з Шепетівки. Його батько Андрій розповів, що син давно хотів стати моряком: «Захотів романтики. Я хотів, щоб він в інші війська йшов». За словами адвоката Миколи Полозова, настрій після взяття під варту у Сергія бадьорий, він не пригнічений. «Разом з тим, Сергій повідомив, що у нього періодично болить серце (за його словами, щемить ‒ від 15 хвилин до години такі відчуття тривають). Він уже звернувся до лікаря», ‒ повідомив Полозов.

Сергій Чуліба
РБ «Яни Капу», старшина, механік, 1992 р.н. Херсонська область

Сергій Чуліба родом з Каховки. До анексії Криму Росією служив у лавах ВМС України на катері «Херсон». У березні 2014 року опинився серед українських моряків, заблокованих російськими військовими в озері Донузлав. За словами адвоката Геннадія Федорова, Сергій знаходиться в хорошому фізичному та психологічному стані, «тримається гідно, ніяких скарг або прохань не висловлював». «Ті жорсткі та складні умови, в яких він зараз знаходиться, його не турбують. Просив мене дізнатися про долю собаки, яка перебувала на катері в момент його захоплення, і хвилювався через те, що без належного технічного догляду за буксиром «Яни Капу», цей катер може стати непридатним», ‒ розповів Федоров за підсумками зустрічі з Чулібою.

Андрій Шевченко
РБ «Яни Капу», мічман, 1991 р.н., Одеса

Народився в с. Широке Білгород-Дністровського району Одеської області в багатодітній родині. У 1994 р помер батько, і Андрій зі старшими сестрами виховувався мамою. Сьогодні є єдиним годувальником для мами та своєї сім'ї. «З дитинства мріяв і дуже любив море, але в рідному селі моря не було, вибирався туди не часто. Тому коли настав час обирати професію, вирішив стати моряком», ‒ розповідає сестра Андрія Шевченка Тетяна. У 2011 році закінчив Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум, і в тому ж році підписав контракт з Військово-морськими силами ЗСУ. «На документи моряка потрібні були значні фінанси, а їх у родині не було, але мрія була сильнішою», ‒ пояснює рішення брата Тетяна. «Андрій належить до тієї категорії людей, які спочатку все обміркують і аналізують, а потім ухвалюють рішення. Завжди відрізнявся відмінною комунікабельністю і високим почуттям відповідальності, адже він рано став розуміти, що значить бути єдиним чоловіком у сім'ї. Ці якості він переніс і в нинішній час», ‒ розповіла Тетяна Шевченко. До захоплення проживав з сім'єю в Одесі, є дочка, якій тільки виповнився рік.