«Ми виповзали з тієї роботи». Як біженцям у Німеччині захистити свої трудові права

«За графіком зміна закінчується о восьмій вечора. А насправді як встигнути до восьмої? І м’ясо, і рибу треба прибрати, лотки, м’ясорубки, усі ріжучі машинки помити – та ще й торгувати. Я змогла вчасно піти з роботи за весь час разів три», – розповідає Тетяна Ільїна з Луганщини.

У Німеччині українка пропрацювала рік і вісім місяців у мережі магазинів, де продають товари зі східної Європи. Каже: у такі магазини влаштовуються багато українців, адже там можна працювати з мінімальними знаннями німецької. Нині Тетяна готується до суду проти колишнього роботодавця, як стверджує: через незаконне звільнення та важкі умови праці. Тетяна каже, що стикалася з постійними перепрацюваннями, відсутністю перерв і тиском з боку керівництва. Схожі проблеми описують і її колеги.

Куди звертатися українцям у Німеччині, якщо їхні трудові права порушують – зокрема через понаднормову роботу чи дискримінацію – і чи можуть звільнити людину під час лікарняного? – розповідає проєкт Радіо Свобода «Ти як?».

«Обіди були тільки на папері»

Біженка з Попасної на Луганщині Тетяна Ільїна після переїзду до Німеччини вирішила працювати продавчинею – так само, як і багато років в Україні.

Розповідає: у магазині мережі «Мікс Маркет» отримати таку роботу було найлегше – достатньо базових знань німецької мови.

«За графіком зміна закінчується о восьмій вечора...Треба все повимивати, повиносити, усе повитирати. Звісно, о восьмій не йдеш – йдеш о дев’ятій, а то й пізніше».

За її словами, у м’ясному відділі в будні дні вона працювала одна – навіть у дні, коли потік клієнтів був значно більший. Через це фактично не було можливості скористатися перервами, передбаченими графіком.

«Обіди були тільки на папері, у розкладі. По факту їх не було. Тому що, якщо я піду, хто буде торгувати? Я одна на зміні».

Тетяна вважає, що власниця магазину економила на персоналі, адже працівників постійно бракувало. Після звільнення прибиральниці її обов’язки поклали на інших співробітників – зокрема, миття туалетів. Так тривало близько трьох місяців, розповідає українка.

«Дев’ятого лютого я взяла лікарняний, а 10 лютого прийшов лист, що мене звільняють з 15 березня. Тобто того ж дня начальниця оформила звільнення. Оскільки вона не може звільнити мене під час лікарняного, написала, що я з 15 березня не працюю».

Звільнення під час лікарняного, каже Тетяна, стало для неї останньою краплею. Вона подала позов до суду, оскаржуючи це рішення. Розгляд справи призначений на п’яте травня.

У разі рішення на користь українки вона може отримати грошову компенсацію, зарплату за період після звільнення і до рішення суду, а також – за наявності доказів – оплату понаднормових годин і невикористаної відпустки.

Радіо Свобода звернулося за коментарем до власниці магазину, однак вона відмовилася коментувати ситуацію. Натомість попросила звернутися до її адвоката після завершення судового розгляду, але контактів не надала.

Також редакція надіслала запит до мережі магазинів «Мікс маркет», за партнерською моделлю якої працює згаданий у матеріалі магазин. Відповідь оприлюднимо, коли її отримаємо.

«Ставилися як до рабів»

«Вона (керівниця – ред.) звільнила прибиральницю і саме нас, хто працював у другу зміну, змушувала мити підлогу. Сказала: «Я повішу графік – мийте туалети, тому що ви самі повинні стежити за чистотою», – розповідає ще одна колишня співробітниця магазину Зоя, яка після повномасштабного вторгнення приїхала до Німеччини з Маріуполя.

У магазині Зоя працювала «на полицях»: приймала поставки товару, розбирала їх і розкладала продукцію, змінювала цінники, а також часто виконувала інші завдання.

Каже: була змушена працювати понаднормово, адже товару завжди було багато, а працівників не вистачало.

«Спецодягу не було, я декілька разів вдаряла (трамвувала – ред.) дуже сильно ноги й руку, тому що намагалася завжди дуже швидко працювати. Якби я так не працювала, то не знаю взагалі, коли б йшла додому. І коли я вже не могла ходити, бо боліла нога, мені дали лікарняний на два тижні».

За її словами, у перший же день лікарняного вона, як і Тетяна, отримала від керівниці повідомлення про звільнення після його завершення. Велику кількість понаднормових годин, каже Зоя, їй так і не компенсували.

«Я такої роботи ні в Німеччині, ні в Україні не бачила. І після неї я вже чотири місяці не працюю – просто боюся йти на роботу. Кожного дня було від начальниці: «Ви не так робите». Нагнітала: «Не подобається – звільняйтеся». Вона розуміла, що вибору немає – німецьку ми знаємо погано. Більшість працівників були з України. Вона розуміла, що ми працюємо добре. Ми безвідмовні: що говорила – те ми й робили».

Євгенія з Росії, колишня працівниця магазину, каже: звільнилася через два місяці роботи.

«Мені 38 років, і це найгірша робота в моєму житті. Насамперед – через жахливе ставлення керівництва: до нас ставилися не як до людей, а як до рабів. Роботи було неймовірно багато – такий обсяг мали б виконувати більше людей. Ми працювали без зупинок у дуже швидкому темпі. У нас був чат у WhatsApp, куди постійно писали, що ми погано працюємо. Нас називали свинями. Були й інші образи, я вже всі не пам’ятаю. Ми щодня перепрацьовували, але нам за це не доплачували».

Жінка підтверджує: передбачених перерв на обід фактично не було – через брак часу ніхто не хотів затримуватися на роботі ще довше.

«Ми виповзали з тої роботи. Нікого ніколи не турбувало, як ми будемо повертатися з роботи. Добре, що в мене є авто – я колег підвозила, бо вже не курсував громадський транспорт. У нас не було такого, щоб постояти, почухатися, на паузу сходити. Мені 46 років, і чесно, це вже просто крик душі. Я так ніколи не працювала. Мені завжди за кожну хвилину роботи платили», – розповідає ще одна колишня працівниця з України, яка попросила не називати її імені.

Євгенія пропрацювала в магазині близько восьми місяців. Каже: весь цей час доводилося працювати довше, ніж передбачено графіком, адже поставляли багато товару, а нерозпакований товар не можна було залишати на наступний день. Лише після Нового року, коли навантаження зменшилося, вона змогла піти з роботи більш-менш вчасно.

Під час звільнення, за її словами, власниця магазину компенсувала перепрацювання двома вихідними днями.

«Іноді доводилося перепрацьовувати на 10-15 годин більше на тиждень. Якщо години ставили в план, тоді оплачували, але я забирала їх вихідними. Доводилося й мити туалети, коли персоналу не вистачало. Начальник сказав – значить робиш. Тому що в договорах у всіх був прописаний пункт, що нас можуть попросити зробити іншу роботу», – розповідає колишня робітниця магазину Ніна з Казахстану, яка пропрацювала там півтора року.

Понаднормова робота не може бути безкоштовною

У трудовому договорі, який Тетяна Ільїна показала Радіо Свобода, зазначено, що роботодавець може доручати працівникові інші завдання, якщо це необхідно для роботи. А понаднормова праця оплачується лише тоді, коли її прямо доручив роботодавець, йдеться у документів.

Тобто якщо працівник працює довше з власної ініціативи або через робочі обставини, але без формального розпорядження керівництва, така робота може не оплачуватися.

Чи законно це Радіо Свобода пояснила консультантка мережі безкоштовних консультацій з трудових прав для мігрантів Faire Integration Анна Зелінська-Любкер.

«Така ситуація є досить поширеною, зокрема в роздрібній торгівлі, коли зміни прив’язані до годин роботи магазину. У такому разі потрібно вимагати від роботодавця рішення: або змінити графік (наприклад, до 20:30), або офіційно призначити понаднормові. При цьому роботодавець не може робити це регулярно – лише у виняткових випадках. Якщо ж роботодавець очікує, що робота після 20:00 виконуватиметься безкоштовно – це неприпустимо».

Щодо додаткових обов’язків, таких як прибирання, експертка зазначає: роботодавець може доручати працівникам інші завдання, якщо це передбачено договором. Водночас він має організувати роботу так, щоб навантаження залишалося у допустимих межах.

«Закон не допускає ситуацій, коли працівник не може скористатися перервою. Роботодавець має обов’язок піклуватися про працівників. Якщо працівник працює понад шість годин, він має право щонайменше на 30 хвилин відпочинку, а понад дев’ять годин – на 45 хвилин».

Окремо Зелінська-Любкер звертає увагу на ситуації зі звільненням під час лікарняного. За її словами, саме по собі таке звільнення не є протиправним, однак якщо працівник пропрацював понад шість місяців, а в компанії більше десяти осіб, роботодавець має обґрунтувати своє рішення.

У таких випадках працівники можуть оскаржити звільнення в суді впродовж трьох тижнів із моменту отримання повідомлення про звільнення.

Позов до трудового суду можна подати без адвоката – наприклад, шляхом усної заяви в суді. У першій інстанції це безкоштовно.

За словами Зелінської-Любкер, якщо порушення стосуються декількох працівників, варто вступити до профспілки. Вона допомагає відстоювати права і з часом може взяти на себе юридичне представництво.

«У разі систематичних порушень закону про робочий час дуже важливо все документувати – записувати робочі години і перерви. Контролюючим органом є служба нагляду за підприємствами. Якщо порушення буде доведено, роботодавцю загрожує штраф».

Якщо такі порушення підтверджуються, згідно з німецьким законодавством роботодавець може отримати штрафи (до 30 тисяч євро за порушення норм робочого часу), припис усунути порушення та зобов’язання компенсувати працівникам невиплачені кошти.

Дискримінація та приниження гідності

Опитані працівниці під час розмови з журналістами згадували про принизливе ставлення з боку керівництва.

Зокрема – образливі висловлювання, публічну критику їхньої роботи в робочому чаті, а також прохання не спілкуватися між собою українською мовою, щоб не «відлякувати» російськомовних клієнтів тощо.

«Мова безпосередньо пов’язана з національним походженням та етнічною ідентичністю – ознаками, захищеними німецьким законодавством про рівне ставлення. Така вимога з великою ймовірністю є дискримінацією, оскільки заборона спрямована конкретно проти однієї мовної або національної групи. Обґрунтування про «відлякування клієнтів» саме по собі є дискримінаційним – воно виходить з того, що присутність українців небажана», – пояснює правозахисниця проєкту Deine Rechte Kennen! («Знай свої права») громадської організації CineMova Ukrainian Empowerment Network Галина Корнієнко.

У німецькому праві, каже правозахисниця, це називається «Kundenpräferenz-Diskriminierung» – коли роботодавець виправдовує гірше ставлення до працівників тим, що цього нібито хочуть клієнти.

Щодо образливих висловлювань і приниження, Корнієнко зазначає: така поведінка може підпадати під визначення домагання – якщо вона порушує гідність людини та створює ворожу атмосферу – або мобінгу, якщо йдеться про систематичне приниження працівника.

Бездіяльність роботодавця у таких випадках розглядається як порушення обов’язку захисту працівників, каже експертка. Постраждалі можуть вимагати грошову компенсацію та оскаржувати дії роботодавця в суді впродовж двох місяців із моменту дискримінації.

Правозахисниця додає, що в описаних ситуаціях можуть поєднуватися одразу декілька порушень – дискримінація, мобінг і порушення трудових прав. У таких випадках працівникам важливо фіксувати інциденти: зберігати листування, скриншоти та інші докази, а також, за можливості, звертатися по консультацію до консультаційних центрів, таких BEMA в Берліні.

У Німеччині діє й окремий державний орган, який надає безкоштовні консультації у випадках дискримінації – Федеральне антидискримінаційне відомство. Також можна скористатися онлайн-каталогом консультаційних центрів по всій країні.

У різних федеральних землях працює мережа Faire Integration – безкоштовні консультаційні центри для мігрантів, де можна отримати допомогу з питань трудового права, перевірити договір або звернутися зі скаргою.

Станом на лютий 2026 року, за даними УВКБ ООН, у Німеччині статус тимчасового захисту мали понад 1,3 мільйона українців.