Зимовий похід в гори – небезпечний. Як волонтери рятують туристів із-під снігових заметів?

Три роки поспіль взимку в українських Мармаросах працює добровільний рятувально-пошуковий пост – Marmaros Rescue Hut. Кілька людей об’єднались, щоб на волонтерських засадах рятувати тих, хто загубився у горах і до кого не можуть добратися рятувальники державної служби.

Гірські добровольці – досвідчені лещатарі, альпіністи, рятувальники, люди різних професій. Вони вміють надати першу допомогу тим, хто часто заради емоції безвідповідально вирушає в гори.

Чому волонтери допомагають іншим, ризикуючи власним життям? Які поради дають тим, хто все ж таки вирішив піти взимку у гірські мандри?

Днями двоє волонтерів Богдан Фаштрига і Максим Люльченко, ризикуючи власним життям, винесли з високих гір 25-річного львівського художника, який пішов у гірську мандрівку один: без належного спорядження, навиків, не дослідивши погоду, не маючи інформації, не знаючи регіону.

Волонтери добровільно-рятувального посту, дізнавшись про зниклого туриста, який уже перебував у горах дев'ять днів, одразу ж рушили його шукати.

«Найбільш небезпечним під час пошукових робіт було те, що у темряві, коли спускались із ліхтариками, могли впасти з хребта і замість рятувальників стати потерпілими. Коли повертались, переживали, що потерпілий не прийде до тями, здасться, тоді б у нас не було вибору: комусь треба було б закопатись із ним у снігову печеру і чекати, а іншому йти по допомогу вниз», – розповідає Богдан Фаштрига Радіо Свобода.

Волонтери побачили молодого чоловіка за 100 метрів від українського кордону.

«Ми могли швидко переміщуватися. Серед рятувальників ДСНС не знаю хороших скітуристів або лижників. Ми перейшли в Румунію, бо не мали вибору: на кону було людське життя, ми не могли дозволити замерзнути людині, яка вже два дні обмерзала, поки нам би видали дозвіл на перетин кордону», – продовжує Боглдан Фаштрига.

Ця історія закінчилась добре – молоду людину врятували, але, за словами лікаря 8-ї міської лікарні Львова Василя Савчина, потерпілому доведеться ампутувати кілька пальців на ногах. Наразі триває лікування, однак є зміни через обмороження.

«Потерпілий надіслав координати свого місця перебування друзям і від тих координатів далеко не відходив. Це допомогло його дуже швидко знайти, буквально протягом 3 годин виходу з притулку. Просто його дуже довго транспортували до притулку. Цю рятувальну операцію провели два волонтери, потім приєднались рятувальники ДСНС своєю технікою», – каже волонтер-рятувальник Олексій Тригуб’як, який постійно був на зв’язку з друзями, коли ті рятували заблукалого львів’янина.

Займаються улюбленою справою

Три роки тому Богдан Фаштрига і Олексій Тригуб’як із міста Яремче Івано-Франківської області створили добровільний рятувально-пошуковий пост на полонині Струнги, що неподалік вершини Піп Іван Мармароський (Закарпаття). Богдан – юрист за фахом, зі школи захоплювався альпінізмом, вивчав і досліджував гори, здатність людини підніматися на вершини. Певний час працював гідом зі сходження на Говерлу, пройшов курси з рятувально-пошукових робіт.

Олексій Тригуб’як займався спортивним туризмом, він кандидат у майстри спорту. Ба більше, його тато досвідчений гірський рятувальник. Богдан і Олексій працювали в рятувальній службі на гірськолижних курортах, вирішили, що це їхня справа, якою б хотіли займатися, як волонтери. На Мармаросі знайшли приватний будинок, який збудував місцевий мешканець села Ділове (Закарпаття). Звідси до найближчої хати – 14 кілометрів.

«Будинок збудував дуже позитивний і світлий чоловік, який з дитинства мріяв про гірський притулок високо у горах і свою мрію він реалізував. На базі цього будинку ми з Богданом Фаштригою організували волонтерський гірсько-рятувальний пункт. Сюди приходить дуже багато лижників, скітурщиків, альпіністів, ті, хто хайкінгом займається. Всі вони фізично розвинені, багато мають альпіністський досвід, і коли є потреба, працюють волонтерами-рятувальниками», – розповідає Олексій Тригуб’як.

Працює волонтерський рятувальний пункт лише взимку, коли спостерігається високий рівень небезпеки. За словами учасників проєкту, притулок, розташований високо у горах, зменшує кількість випадків, коли туристи губляться. Бо кожен може прийти у цей будинок, зігрітися, коли збився з маршруту, отримати інформацію. Протягом трьох років діяльності волонтерського посту його учасники провели кілька небезпечних рятувальних операції.

«У лютому 2018 року був випадок на вершині Попіван Мармароський, коли група осіб зірвалась униз із карнизом і безвісти зникла. Ми були першими на місці подій. Врятували собаку, група сама вибралася. Тоді вирішили, що хтось постійно має бути у притулку. І по черзі несемо вахту. Ми самі себе забезпечуємо, приймаємо гостей у притулку, вчимо скітеру, техніці лавинної безпеки, пояснюючи цікаві речі, таким чином працюємо і заробляємо на утримання волонтерського пункту порятунку. Волонтерство – це наша місія, а те, що можемо бути прихистком для людей, хто опинився в біді, хто хоче піти в гори це вже другорядне», – каже Богдан Фаштрига.

У добровільно-рятувальному пунткі активно працюють 4-5 людей, а долучається до групи, при потребі, близько 10 волонтерів. Пост має спорядження для проведення евакуаційних робіт, пошукових, мотузки альпіністське спорядження, підтяжки, льодоруби, евакуаційні сани, спеціальну аптечку. Команда волонтерів мріє про власний снігохід, що дасть можливість протягом години бути у будь-якій точці українських Мармаросів. Завдяки цьому ефективність пошуково-рятувальних робіт буде кращою і потерпілу особу можна безболісно евакуювати.

«Мармароський масив – це локація для катання на гірських лижах. Тут круті схили, мінлива погода, складний рельєф і мікрорельєф. Краса довкола, водночас, робить цей масив привабливим і небезпечним для туристів. Не знаючи його, складно орієнтуватись, тут часто погана погода, багато снігу, суттєва віддаленість від цивілізації. Ця частина Карпат норовиста і небезпечна для всіх, не лише початківців», – зауважив Богдан Фаштрига.

Волонтери-рятувальники застерігають, що ціна фотографії, виставленої у соцмережах, про підкорення гірської вершини в найгіршу погоду, може бути людське життя. Найбезпечніше ходити в гори з професійними гідами. А коли хтось усе ж таки вирішив на самоті поєднатись із природою, то радять дізнатися спершу про рятувальні служби, волонтерські, зареєструватися, попередити про свій вихід у гори, подивитись погоду на найвищій висоті, а ще мати добре спорядження, і перш ніж рушити у гори, пам’ятати, що зимові Карпати – суворі. Романтикам радять дивитись на зимові гори із найнижчих висот.