Тетяна Гацура-Яворська розповіла, що виїхала з Білорусі в Україну, втікаючи від політичних переслідувань, вже після 24 лютого 2022 року. У Києві заснувала центр «Ланка».
Влітку 2021 року в Білорусі почалася «зачистка» неурядових організацій. Було ліквідовано понад тисячу громадських організацій. Процес триває і зараз. Серед них було і громадське об’єднання «Зьвяно», яке діяло у Білорусі з 2013 року. У 2021 році об’єднання ліквідувала білоруська влада. Його керівниця Тетяна Гацура-Яворська, каже, потрапила під кримінальне переслідування. Вона нелегально покинула Білорусь вже після вторгнення Росії в Україну у 2022 році.
Об’єднання відновило роботу в Україні у квітні 2022 року. «Зьвяно» займається гуманітарною допомогою, закуповує апарати для лікування поранених та реабілітує військових.
Чотири місяці тому громадське об’єднання «Зьвяно» відкрило в Україні реабілітаційний центр для воїнів та ветеранів. «Ланка» (в перекладі з білоруської «Зьвяно» – ред.) приймає на реабілітацію українців та іноземців, зокрема білоруських військових та ветеранів. Про роботу реабілітаційного центру, труднощі, «зради і перемоги» Білоруська служба Радіо Свобода поговорила з керівницею «Ланки» Тетяною Гацурою-Яворською.
500 квадратних метрів
Під приміщення центру білоруські активісти «Ланки» знайшли будинок у селі. Він має площу близько 500 квадратних метрів. У будинку створені хороші умови для проживання воїнів та ветеранів, каже співрозмовниця. Проживання безкоштовне, може тривати від 2 тижнів до 2 місяців. З бійцями та ветеранами працює досвідчений психолог – українка, яка з 2014 року допомагає бійцям. Раніше в центрі працювали білоруські лікарі, отоларинголог і невролог.
«Вони дуже допомагали людям з контузіями. Але коли влада денонсувала угоду про визнання білоруських дипломів в Україні, білоруси вже не могли легально працювати лікарями. Вони були змушені залишити Україну», – пояснює Тетяна.
За її словами, за ці чотири місяці через реабілітаційний центр пройшли як українці, так і білоруси, їх приблизно порівну. В середньому тут затримувалися на три тижні, розповідає Тетяна. Хтось потребував реабілітації, а потім повернувся на фронт. Інші не повернуться до бою, їм потрібно відновитися.
Керівниця «Ланки» додає, що волонтери центру намагаються діяти таким чином, щоб люди, які повернулися з війни, якомога більше зайняли голову та руки. Тому в центрі є мовні курси, кіноклуб з лекціями про фільм чи режисера, різні гуртки, зокрема малювання, футбол, теніс.
«Загалом ми підходимо до людей індивідуально і працюємо відповідно до їхніх потреб. Хтось хоче малювати, інший – працювати з деревом. Ми забезпечуємо ці потреби. Власне кажучи, якщо хтось захоче вишивати хрестиком, ми знайдемо для цього матеріали і того, хто може навчити», – каже правозахисниця.
У планах – відкрити гончарну майстерню. «Це такий розслаблюючий, медитативний урок. У нас немає «персоналу, який обслуговує». Готуємо і прибираємо самі. До цього долучаються і воїни», – додає Тетяна.
«Це більше схоже на родину чи комуну»
Гацура-Яворська розповідає, що багато хто знайшов у центрі друзів, почувався тут як у родині.
«Ми не думали, що людям потрібна така комуна, дружба, де вони почуваються як вдома. Важливим результатом є те, що центр фактично стає терапевтичним місцем не лише для бійців, а й для волонтерів. Дуже важлива річ – добре налагоджені зв’язки з місцевим населенням. Вони допомагають нам їжею. Ми влаштували для них такий обід подяки. Один наш військовий допоміг місцевій жительці з упорядкуванням могили її сина, який загинув на війні», – розповідає білоруска.
Місцеві жителі плетуть маскувальні сітки для фронту. У цьому їм допомагають пацієнти та волонтери центру.
«У нас була волонтерка з Італії. Повернувшись додому, вона знайшла старі рибальські сіті і відправила їх місцевим жителям. Турбота про інших зцілює людей. Коли солдати та ветерани приходять до нас і бачать турботу про себе, вони починають це «віддзеркалювати» і намагаються щось зробити для інших», – розповідає Тетяна.
Вона згадує випадок, коли у пацієнта центру масажист помітив варикозне розширення вен. Але воїну довелося повернутися на фронт. Потім лікувався в Харкові.
«І наші хлопці з центру поїхали туди, що ним опікуватися», – розповідає керівниця «Ланки».
У центрі проходили реабілітацію білоруси, які воювали за Україну. Тетяна каже, що вони потребують, перш за все, поваги до вчинку, який вони зробили, до їхнього рішення піти на фронт. Для них дуже важливо відчувати повагу, що вони зробили не якусь дурість, а гідний, справжній вчинок.
«Йдеться про ветеранів. Про тих, хто у нас проходить реабілітацію між бойовими завданнями – вони потребують підтримки, дружньої атмосфери. Їхнє завдання – поправити здоров’я, психологічно відпочити і йти далі», – пояснює білоруска.
Білоруси мають проблеми з легалізацією в Україні. Участь у бойових діях не є підставою для отримання посвідки на проживання. Після розірвання контракту білорус залишається просто іноземним громадянином без жодних пільг. Легалізація можлива, але це дуже складна бюрократична процедура, каже правозахисниця.
«У нас був такий випадок. До нас прийшов білорус, який розірвав контракт із ЗСУ. Він вирішив поїхати до Польщі. Ми допомогли йому отримати візу. Але він, побувши у нас, вирішив повернутися на фронт», – каже Тетяна.
Нестабільне фінансування, малий соціальний капітал
Однією з головних проблем центру сьогодні правозахисниця називає нестабільне фінансування.
«Слід зазначити, що ми працюємо не лише з ветеранами, а й чинними воїнами. Це означає, що грантова або фондова підтримка для нас закрита. Тому що це чинні воїни і жоден фонд нам грошей не дасть. Це фактично кошти на війну. І тому ми залежні від громади. Від тих, хто підтримує нас фінансово. Це здебільшого білоруські діаспори у світі», – каже Тетяна.
У вересні центр витратив більше коштів, ніж зібрав, каже Гацура-Яворська. «Тому, на жаль, ми не можемо прийняти хлопців більше, ніж могли б», – каже керівниця «Ланки».
Серед інших труднощів вона називає «малий соціальний капітал в Україні».
З позитиву вона називає хороші контакти з Київським діагностичним центром.
«До нас приїжджав їхній директор подивитися, як тут все влаштовано. Тепер вони запрошують нас на свої заходи. Це не те, що вас демотивує, але ви відчуваєте... Не розчарування, а жаль. Бо все це заважає спільній справі», – вважає правозахисниця.
«Вважали ситуацію безвихідною, але вийшло інакше»
Центр «Ланка» не є лікарнею чи медичним закладом. Волонтери намагаються передати важких пацієнтів у руки справжніх професіоналів. Тих, хто потрапив до центру, оглядає психіатр.
«Якщо у людини, скажімо, важкий посттравматичний стресовий розлад, її відправляють у лікарню. Тим не менш, у нас був випадок спроби самогубства, який нас багато чому навчив і мотивує вдосконалювати свою роботу. Зрозуміло, що кожен крок людини не простежиш, але помилки з нашого боку теж бувають. Ми з цим працюємо», – каже Тетяна.
У реабілітаційному центрі є свій протокол для людей із залежностями. Якщо така людина приходить сюди, її відправляють на кілька днів у приватну клініку. Там її безкоштовно оглянуть, «прокапають».
«Тобто, якщо у людини буде гострий психоз через відмову від алкоголю, то це буде не тут, а під наглядом лікарів. Ну, зрозуміло, що у нас «чиста» територія. Іноді, до речі, деякі з цієї причини відмовляються до нас їхати – мовляв, як так, навіть пива не випити. Але це залізне правило», – каже білоруска.
Вона розповіла про випадок, який волонтери вважали безнадійним. Українець воював з 2015-го до 2022 року. Після цього демобілізувався. З 2022-го до 2023 року він так сильно пив, що втратив усе і опинився на соціальному ліжку в психіатричній лікарні. Родина від нього відмовилася. Він став бездомним. Ветеран потрапив до реабілітаційного центру «Ланка».
«І десь за місяць відновився фізично. Важливо було, щоб він не вживав. Ми намагалися зайняти його голову і руки. Він став на ноги, навіть почав налагоджувати стосунки з дружиною. Але одного разу він поїхав в інше місто і повернувся нетверезим. Після першого попередження він не зробив висновків, і нам довелося з ним попрощатися. Ми думали, що все, ситуація безнадійна. Але через півтора місяця його зустріли з дружиною. Отже, позитивні процеси відбулися. Я не кажу, що це назавжди у нього. Але нам здавалося, що старання марні, а зрушення в людини є», – згадує Тетяна.
Як волонтерам з таким психологічним напруженням не стати пацієнтом такого центру? Правозахисниця каже, що вузькі спеціалісти вміють працювати з людьми і не «завантажуються».
«Волонтери приходять заряджені допомагати, бачать себе корисними, і це добре для їхнього психологічного стану. Про себе скажу, що я відчуваю, звісно, втому і мрію про відпочинок. Але зараз я не можу піти, поки всі процеси тут не налагоджені. Можливо, якось. Взимку».
