Повномасштабна війна Росії проти України продовжується вже третій місяць. Російська армія спочатку мала відчутну перевагу в авіації. Однак РФ досі не контролює небо над Україною. У чому причина? Які реальні втрати російської авіації та які унікальні військові операції провели українські повітряні сили?
ПЗРК Stinger. Донецька область
Донецька область. На позиції однієї із бригад Збройних сил України бійці демонструють техніку, яка вже довела свою ефективність проти російської авіації, хоч і з'явилася у ЗСУ зовсім недавно – ПЗРК Stinger. Тільки США з початку відкритого вторгнення РФ передали Україні майже півтори тисячі таких комплексів
«Користь – 100%, бо в нас на озброєнні такого обладнання не було. Аналоги російські – так, але не в такій кількості, яка необхідна була для того, щоб тримати тут у Донецькій і Луганській області», – каже оператор ПЗРК із позивним «Равен».
Бойові розрахунки ПЗРК вже відзначили сильні сторони американської техніки порівняно з радянськими аналогами, які були раніше на озброєнні ЗСУ.
«Набагато зручніше працювати, ніж з «Іглою». В користуванні набагато простіше. Все підтверджено датчиками: світловими, вібраційними. Все дуже зручно: антиблікове скло, приціл, воно все закрите, тобто, сонце тобі не так заважає, як на «Іглі», – продовжує «Равен».
Українські військові вже не раз звітували про успішне застосування Stinger. Найчастіше під удар ПЗРК потрапляють російські гелікоптери та безпілотники. Максимальна висота, на якій американські комплекси здатні вразити ціль – три з половиною кілометри.
«Я думаю, що вони відчувають присутність цього обладнання, бо маршрути льоту вибираються таким чином, що коли йдуть на низьких висотах, то йдуть по місцевості, де неможливо зробити пуск. Наприклад, над лісом, де немає чистого простору. З початку війни, коли ми сюди потрапили, в небі, окрім літаків ворога, нічого не було. І протидія літакам ворога, оце саме об’єктивна, бо можна прорахувати маршрути, виставити людей на точки і вести роботу», – пояснює оператор ПЗРК.
«Сучасні засоби прицілювання дозволяють застосувати винищувальну, бомбардувальну авіацію і за декілька десятків кілометрів від цілі. Але ж для точного, підготовленого в оборонному варіанті застосування збройних сил на тих рубежах, де перебувать наші військові, все ж потрібне максимальне зниження бомбардувальників безпосередньо для застосування. Враховуючи те, що на озброєнні є сучасні засоби, ПЗРК, як ви називаєте, в тому числі і Stinger, й інші ПЗРК, які надали нам партнери, без сумніву нам вдалося змусити противника, по-перше, піднятися до більш високих висот і віддалитися від точок застосування», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.
Втрати російської авіації в Україні
За даними українського Генштабу, ЗСУ за два місяці боїв знищили близько двохсот російських літаків та майже півтори сотні вертольотів. У проєкту Oryx, який підраховує втрати сторін у війні за фото та відео, інші цифри. Аналітики підтверджують, що Росія в Україні втратила 66 літаків та вертольотів. Останні – це Ка-52, Мі-8, 24 та 35. Серед підбитих літаків – штурмовики Су-25, винищувачі Су-30 та Су-35, винищувачі-бомбардувальники Су-34.
«Збита або уражена ціль вважається тоді, або збита, або уражена – немає різниці, коли в неї влучила ракета і вона перестала виконувати свої завдання. Навіть якщо літак противника був уражений ракетою нашою будь-якого класу і сів на свій аеродром, тобто виведено з ладу двигун чи якісь системи, ціль вважається збитою по всіх міжнародних канонах», – пояснює Юрій Ігнат, спікер повітряних сил ЗСУ.
«Наразі ситуація більш локалізована. Але, тим не менш, все ж таки, вона складна. Оскільки ми маємо обмежені сили та засоби саме авіації і наземного ППО. Звісно, всі максимально викладаються і ви бачите цей результат щодня. Технічно ми, на жаль, не в змозі прямо от перемогти їх у повітряному бою повноцінно. Ми лише можемо їх стримувати в повітрі. Ми боремося, ми перехоплюємо їхні літаки, ми супроводжуємо наші ударні літаки, які щодня наносять величезних втрат їхнім наземним військам, які знищують їхню інфраструктуру, знищують їхні наземні підрозділи на передньому краю», – каже льотчик повітряних сил ЗСУ з позивним «Джус».
Тактика авіації Росії
Джус – льотчик-винищувач, і вже на третьому місяці війни він продовжує здійснюти вильоти – прикриває штурмовики та бомбардувальники. Його цілі – літаки супротивника, але технічно протистояти їм на застарілій радянській техніці дуже складно. Крім того, у небі Росія також перевершує кількість.
«В нас були приклади, коли проти одного чи пари наших літаків піднімалося 6, 12, були навіть випадки по 24 літаки відразу з їхньої сторони. Це не є прямо одна формація, один стрій. Вони, звісно, не як у Другу світову в колону чи шеренгу і полетіли. Але тактично оцією групою величезною вони просто перекривали повністю повітряний простір і не давали змогу нам щось робити», – каже льотчик повітряних сил ЗСУ з позивним «Джус».
Тактика використання російських літаків залежить від регіону. У Маріуполі, де українська ППО зовсім не залишилася, перешкоди в повітрі просто немає – іноді там десятки вильотів російської авіації. Де протиповітряна оборона України розвинена – РФ задіює ракети повітря-земля. На Донбасі зараз багато ПЗРК – там скидають некеровані бомби з малих висот.
«Навіть не маючи можливості завжди їх уражати ми також забезпечуємо стримуючий фактор. Разом з наземним ППО. Навіть старі винищувачі, навіть малочисельні винищувачі вони все одно створюють величезні проблеми для їхньої тактики, для їхніх повітряних операцій. Саме тому навіть наша присутність у повітрі, наша присутність на аеродромах – вона вже стримує, не дає повної свободи дії. А коли виявляється, що ми ще й можемо їх вразити, починаємо збивати їхні літаки – звісно, це ще й дає моральну складову впливу на їхніх пілотів», – продовжує «Джус».
Тактика авіації України
Нездатність російських повітряно-космічних сил перемогти Україну в небі стала несподіванкою для багатьох західних фахівців у галузі авіації. Ще під час битви за Київ стало зрозуміло – РФ не змогла придушити чи знищити українську ППО.
«Головна причина, через яку Україна змогла забезпечити ефективне прикриття ППО над Києвом і робить це на великій частині України досі, полягає в тому, що, хоча Росія вражала нерухомі цілі, такі як радари раннього попередження, зенітно-ракетні батареї великої дальності С-300. Вона виявилася нездатною ефективно полювати за ЗРК середньої та малої дальності – такими як «Бук» та «Оса». Українські сили створювали раптову загрозу, оскільки «Бук» та «Оса» включалися на короткий час лише для поразки літаків, коли вони входили в зону дії радара, швидко вступали у бій, відключалися та переміщалися. Росіянам складно з цим боротися і вони не могли використовувати велику кількість авіації на середніх та великих висотах, їм доводилося літати дуже низько, до речі, українські льотчики роблять те саме. А на такій висоті, до трьох кілометрів, переносні зенітно-ракетні комплекси дуже ефективні», – пояснює Джастін Бронк, старший науковий співробітник Royal United Services Institute (Велика Британія).
У перший день російських ракетних атак Україна вивела з-під удару значну частину своєї авіації та комплексів ППО. За словами Артура Артеменка, до такого розвитку подій повітряні сили ЗСУ готувалися з 2014 року, тому маскування та запасні позиції обладнали заздалегідь.
«Росія застосовує свої повітряні сили як написано в навчальних «пособіях» розпочинаючи там з 60-х років – розвідка, масоване застосування, перші удари по пунктах управління, аеродромах, система зв’язку. Вихід на системи пов'язані з логістичними речами – все по стандарту, тому, розуміючи, що збройні сили Російської Федерації будуть діяти по шаблону, ми і готували свої війська на те, щоб очікувати їх, бути готовими іменно на напрямках, на яких ми і прогнозували. І час показує, що ми не помилилися», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.
Втрати української авіації
Проєкт «Oryx» візуально підтвердив, що Україна втратила двадцять літаків – як бойових, так і транспортних, а також 5 вертольотів. У російському ж Міноборони стверджують – станом на 5 травня знищили вже півтори сотні українських літаків і більше сотні вертольотів. Це більше, ніж було у строю ЗСУ до війни.
«Те, що вони заявляють – це суттєво переважає не лише те, що в нас було справне, а навіть те, що роками стояло несправне на землі. Останні тижні це навіть просто смішно. У них що не день, то по 2-3 збитих українських винищувачі і бомбардувальники і це вже навіть серйозно не можна сприймати. Наразі повітряні сили понесли певні втрати і серед винищувачів, і серед штурмовиків, армійської авіації. Не буду тут ці цифри озвучувати. В абсолютному значенні це досить відчутні втрати, але у відсотковому це, як я казав, не більше ніж третина боєготового складу, який ми мали на початок війни», – вважає Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.
Донецька область. Авдіївка. Російські авіаудари
Під ударами російських сил на Донеччині продовжують гинути мирні жителі. Від Авдіївки до окупованого Донецька трохи більше від десяти кілометрів. Третього травня в автостанцію, звідки в кінці робочого дня забирають працівників Авдіївського коксохімічного заводу, влучив снаряд реактивної артилерії. За останніми даними, семеро людей загинуло і майже два десятки отримали поранення. До звичних для прифронтового міста артилерійських обстрілів, вперше з 2014 року, додалися й авіаудари.
– Був авіаудар по місту. Ось, упала авіабомба. На цьому місці було двоє людей. Один одразу 200-й, другий через 15 хвилин у лікарні теж помер.
– Від осколків?
– Так, від осколкових поранень. Ось калюжа крові, тут вони всі лежали. Дуже неприємна картина: побило тут машини, он – уламки, шибки, – розповідає Олександр, співробітник комунального підприємства.
Місцева влада впевнена, що російська авіація не прагне влучати по позиціях військових. З повітря цілеспрямовано руйнують міську інфраструктуру.
«Днів, мабуть, 10 поспіль кожного ранку заходить авіація, по два літаки. Інколи по два заходи роблять. Здебільшого вони бомблять з авіаційних некерованих ракет – НУРС С-8. Це радянська ракета. Скидають по 5-6, буває, 8 ракет. Бобмлять не позиції, а саме по місту працюють. З таких об’єктів, куди вони ціляться – лікарня, комунальні служби, торговельні центри, по багатоповерхівках також. У стару частину міста, де приватний сектор, вони не залітають, бо, я так розумію, їм це не цікаво. Їм треба масштаб, руйнування», – розповідає Віталій Барабаш, керівник авдіївської ВЦА.
Проблеми російських повітряних сил
«Ймовірно, російські повітряні сили мають певну перевагу в повітрі на Донбасі. Вони зосередили там більшу частину комплексів ППО, сконцентрували операції під єдиною структурою управління Південного військового округу, є найкраща координація авіації, ППО та сухопутних військ. Але ця місцева перевага у повітрі навряд чи серйозно вплине на результат битви за межами міст. Тому що російська авіація не має контейнерів для наведення, подібних до західних багатоцільових винищувачів. Як правило, російські повітряні сили мають проблеми з пошуком, ідентифікацією, а потім надійним наведенням на окрему українську техніку і бойові позиції. Вони можуть вражати цілі у містах, як «Азовсталь», наприклад, фіксовані цілі, для яких легко отримати координати, але якщо льотчик хоче вразити українську техніку та бойові позиції, йому потрібно знизитись, візуально впізнати їх, а потім візуально скинути в основному некеровану зброю: ракети та бомби. І знову ж таки, він буде дуже вразливий для ПЗРК», – пояснює Джастін Бронк, старший науковий співробітник Royal United Services Institute (Велика Британія).
За його словами, на середніх та великих висотах російські льотчики на Донбасі почуваються комфортніше, ніж це було в районі Києва чи Харкова. Українські ЗРК малої дальності, такі як «Оса», надто вразливі поблизу лінії фронту. Втім, у ЗСУ є й інші, потужніші мобільні комплекси для висот, недосяжних ПЗРК.
«Чим вище літак, тим дальше його можна виявити. Тому тут таке питання: низько – ми збиваємо з ПЗРК, а необхідність підніматися на більш високу висоту, то тут починають працювати в системі більш міцні ракетні комплекси «Бук-М1» і «С-300». Тому вони і змушені піти на відстані виходу із зон вогню цих зенітно-ракетних комплексів і максимально піти з території України. Їхні льотчики, як ви побачили, практично не застосовуються на території України, вони перейшли до так званих безконтактних видів збройної агресії і на сьогоднішній день застосування відбувається з Каспійського і Чорного морів із дальніх бомбардувальників Ту-95 та інших літаків збройних сил Російської Федерації, без заходу в зону ураження Збройних сил України», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.
Українські військові знаходять і несподівані способи для поразки російських вертольотів. Є одразу два відео, де Ка-52 підбивають у повітрі із протитанкового комплексу «Стугна-П».
«Історія, яка, якщо б не було відео, перетворилась би на легенду. До кожного ПТРК є специфікація, в якій прописано: можливий обстріл повітряних цілей, які зависають в повітрі. Технічно – це можливо. Без питань, якщо банально висить вертоліт – по ньому можна влучити. Інша справа, що за всю історію таких випадків, окрім як в нас, не було, якщо не помиляюсь. Весь той комплекс захисту під назвою «Вітебск», який на ньому встановлений і має 100% відстежувати всі ракети, які летять, попереджувати екіпаж, вмикати ловушки та інше – він не працює», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.
Те, як сильно російські льотчики побоюються протиповітряної оборони, показує тактика використання вертольотів. За кілька кілометрів від мети, ще не бачачи її, Ка-52 задирають ніс і випускають некеровані снаряди в небо. Це стрілянина з кабруванням.
«Кабрування – це антонім до слова «пікірування». Метода ця дуже активно застосовується росіянами і вони дуже вважають її і деякі їхні топові авіаційні блогери, що це надзвичайно ефективно, в чому в мене сумніви. Він просто намагається не входити в зону ППО. Але, відповідно, на таких дистанціях розсіювання йде дуже значне і навіть якщо ціль має розмір 100 на 100 метрів, то там, можливо, одна ракета десь поруч впаде. За умов відсутності якихось дієвих високоточних видів озброєння, які дозволяли б вражати цілі, не входячи в зону ППО, доводиться діяти таким от чином. Ми теж так робимо, я бачив відео – наші Мі-8 застосовують реактивні снаряди таким чином», – пояснює Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.
Ударні вертольоти. Білгород
Першого квітня по нафтобазі в Білгороді завдали удару два вертольоти. В Україні не підтвердили і не спростували участі в цьому української авіації, але на одному з бортів звідти було видно дві білі лінії на хвості – відмітний знак армійської авіації ЗСУ.
«В принципі це цілком реалізована задача. Росіяни не можуть мати усюди надпотужне ППО. Там дійсно є великі діри в цьому, і вертоліт, який за своєю природою літає дуже низько на висоті метрів 5, запросто міг прорватися – там до Бєлгорода пару десятків кілометрів. Цілком можливо на малих висотах прорватися, вразити ціль тими ж некерованими ракетами, гарматами і повернутися. Тому що ППО там особливо немає, а по-друге, вас ніхто там особливо не очікує. В нас бракує засобів ураження, які б могли застосовуватись на дистанції більше від 120 кілометрів. А, наприклад, авіація, це той самий засіб, який дозволяє вражати цілі на більшу глибину на території противника», – пояснює Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.
Bayraktar. Острів Зміїний
Ще один удар по тилу – робота безпілотників Bayraktar над захопленим Росією островом Зміїний. Вони знищили, зокрема, 2 катери «Раптор» поблизу нього, а також склад боєприпасів, зв'язок, ППО і в тому числі комплекс «Тор», який і має боротися з БПЛА такого типу. Невеликий скелястий клаптик суші – важливий для Росії вузол на Півдні.
«Для розуміння – там просто база спецпризначенців. Тому що там базувалися катери «Раптор». А «Раптор» – самі по собі доволі коштовний катер. Він коштує десь 2,6 млн доларів. Нам відомо, що ці катери спочатку крутилися біля гирла Дунаю, а потім повернулися до Зміїного, де їх вже і потопили. Контроль цього простору для них вкрай важливий, бо вони тримають, по суті, будь-які можливості України експортувати будь-які ресурси через Дунайські порти», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.
Кадри знищення російської техніки на морі – це наслідки затоплення флагмана Чорноморського флоту Росії крейсера «Москва». Він був ключовим для протиповітряної оборони у цьому районі – на борту була морська версія комплексу «С-300». Без цього прикриття у російській ППО з'явилася дірка, яку доводиться перекривати авіацією.
«Але чергування літаками – це завжди дорого. Це відволікання і тих вже зменшених ресурсів, які в них є на просто стабільне чергування у повітрі. Тобто вони не завдають ударів. Щодо кораблів – на мій погляд, після того, як потопили флагман, активність Чорноморського флоту з точки зору патрулювання, окрім запуску «Калібрів» десь з рейду Севастополя або взагалі Каспійського моря, то більше активності немає», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.
«Калібри» та інші ракети – ще одна проблема для української системи ППО. Росія б'є по Україні – за допомогою кораблів, стратегічних бомбардувальників та оперативно-тактичних комплексів. Чи не щодня українські міста та мирні жителі страждають від подібних ударів. За даними Пентагону, РФ уже випустила майже дві тисячі ракет.
«14 ракет було позавчора і 8 ракет було вчора. Із 14 позавчора було збито 5, а із 8 було збито 3. Ми можемо порівнювати ефективність тільки мабуть з Куполом, який є в Ізраїлі. З урахуванням території, яка є ізраїльська, ви розумієте, що насиченість засобами ППО в Ізраїлі колосальна у порівнянні з нами, але ж результат у 30% і не менше, який видають нагора повітряні сили Збройних сил України, на мою думку, це дуже ефективно», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.
Вугледар. Донецька область
Серед цілей російської авіації на Донбасі після 24 лютого виявилося і місто Вугледар. Через постійні обстріли тіла навіть не можуть вивезти на цвинтар. Людей змушені ховати у дворі місцевої церкви. З початку вторгнення у місті загинули 28 мирних жителів. Окрім артилерії, російські війська б’ють по Вугледару з авіації. Першого травня снаряд потрапив у багатоповерхівку, кілька прольотів завалились, почалась масштабна пожежа. В цей момент в будівлі були мешканці і одна людина загинула.
– Горіло з третього поверху і вище. Неможливо було до нього пробратись.
– До людей?
– Так. А потім, поки повибивали двері, одягли два протигази, ще й заклинило двері. З шостого (поверху – ред.) витягли ходячого, а з п’ятого відкрили, а там вогонь як лупонув. І там рятувати вже було нікого, – розповідає мешканець Вугледару Володимир.
У Вугледарі вже пошкоджено 70% будинків. Але, незважаючи на небезпеку, у місті все ще залишаються майже 2000 мешканців.
– Ви скільки тут вже в підвалі живете?
– З 12 березня сюди спустилися і досі тут. Свічкою запалюємо, акумулятор хоч трохи світить. Чоловік іноді бігає хоч трохи заряджається, хоч би телефони.
– Як діти в таких умовах?
– Ну, хочеться, звичайно, на вулицю, погуляти. Але, стріляють, важко вийти. За них страшно.
– Не планували якось подалі перебратись від фронту?
– Справа в тому, що ми навіть кудись виїдемо... у нас ні грошей, нічого. А з двома дітьми, ви самі розумієте, це памперси, це поїсти й інше. Все одно, що нам туди їхати, без грошей, без нічого, що тут, – розповідає мешканка Вугледару Тетяна.
Для захисту неба Україні потрібно більше літаків. Президент Володимир Зеленський неодноразово відкрито закликав голів різних країн – дати українській армії бойову авіацію. Але досі це прохання залишається без відповіді. Публічно в Пентагоні заявляли лише про постачання запчастин, що дозволило повернути в дію два десятки українських літаків.
