Жовті тюльпани з синьою стрічкою: жіночий протест проти окупації Криму

«Жінки Криму за мир» ‒ з таким гаслом пройшли у Криму на початку березня 2014 року акції, на яких жінки протестували проти військової агресії Росії. Кримчанки в Сімферополі, Феодосії, Саках, Старому Криму, Керчі й інших населених пунктах шикувалися вздовж кримських доріг. У цих акціях взяли участь понад 12 тисяч осіб, вони вимагали вивести з території Криму російські війська й закликали бойкотувати призначений на 16 березня «референдум», не визнаний ні Україною, ні країнами Заходу.

Як проходив жіночий протест проти російської агресії в Криму? Чи продовжується жіноча боротьба за деокупацію Криму? Про це в студії Радіо Крим.Реалії в ток-шоу «Доброго ранку, Криме» говорили ведучі Сергій Мокрушин, Андрій Гевко та їхні співрозмовники: кримчанка, учасниця акції «Жінки Криму за мир» Наталя Лютікова; член правління «Схід-SOS», екскоординаторка Офісу з розробки гуманітарної політики України Олександра Дворецька, кримська журналістка Ельвіна Сеїтбуллаєва.

У ті дні проукраїнські акції в Криму відбувалися практично щодня, до того моменту, поки кримчанам уже остаточно не дали зрозуміти, що за вираження антивоєнної і проукраїнської позиції можна не тільки бути затриманим, але й зникнути безвісти. Навіть коли в Криму починали відкрито викрадати людей, кримчани не боялися виходити на вулицю й висловлювати свої позиції.

Одна з мирних жіночих акцій відбулася в Криму 3 березня. У Сімферополі вони протестували проти російського захоплення півострова і розв’язання війни. Кримчанки вийшли до Феодосійської траси біля житлового масиву Кам’янка. Ось про що вони говорили того дня:

‒ Ми за мир, у Криму наші діти не хочуть жити в воєнних умовах, які хочуть створити на нашому півострові, на нашій батьківщині.

‒ Ми всі за те, щоб весь світ жив у мирі.

‒ Світові мир! Зупиніться, люди, досить крові!

Одна з учасниць акції «Жінки Криму ‒ за мир», кримчанка Наталя Лютікова, в ефірі Радіо Крим.Реалії згадує, яким був день 8 березня 2014 року в Криму.

«Я тоді була молодою мамою, молодша дитина була немовлям. Я дивилася стріми з Майдану, хвилювалася, розуміла цей момент. І, коли побачила танки на об’їзній трасі Сімферополя, побачила чужу військову техніку, це було страшно. Пам’ятаю відчуття розгубленості. Постійно читала новини, писала в ЗМІ і пропонувала журналістам житло у нас, тільки щоб приїхали і висвітлювали, щоб світ дізнався про нашу ситуацію. Коли побачила інформацію про акцію «Жінки Криму ‒ за мир», ми пішли туди з трьома дітьми, зібралися на площі Совєтській у Сімферополі. Ми були у віночках, багато хто був з прапорами, несли жовті тюльпани з синіми стрічками. Була надія, що нам все це допоможе. В основному, на акції були жінки 35–40 років плюс, реакція на нас була різною: хтось у захваті, хтось плювався. Люди були в інформаційному міхурі російського телебачення. Ті, хто не підтримував, прямо говорили штампами російського телебачення, а ті, хто нас підтримував, там і без слів все було зрозуміло. Було багато іноземних журналістів, вони брали у нас інтерв’ю, ми говорили про свою мирну позицію. Від держави Україна не було не те що підтримки ‒ не було пояснень, бачення, що робити далі. Але багато людей з материкової України, абсолютно незнайомих, пропонували свою допомогу, запрошували приїхати до них. Більшість знайомих не підтримували мене, вони були здивовані, більшість із мого оточення чекали Росію. Але на акції було багато людей, і мене це дуже підтримало, мене вразило, скільки людей вийшло на підтримку України», ‒ пригадує Наталя Лютікова.

В акції «Жінки Криму ‒ за мир» 8 березня 2014 року взяли участь понад 12 тисяч осіб. Ось що вони говорили тоді:

‒ Ми за мир! Ми за мир! Ми за мир!

‒ Ми хочемо, щоб у Криму всі народи мали рівні права, і щоб не було приєднань до держави за національною ознакою.

‒ Ми тут зібралися для того, щоб дати зрозуміти нашим кримським парламентаріям, що ми хочемо залишитися у складі України.

‒ Ми за мир і процвітання Криму у складі України.

‒ Ми з Україною.

Кримчанка, правозахисниця, учасниця тих подій Олександра Дворецька згадує в ефірі Радіо Крим.Реалії, що з кінця лютого акції в Криму відбувалися щодня.

«Ми виходили 3 березня, 6 березня у нас було протистояння з людьми, які називали себе «кримською самообороною», але не розуміли, де вони перебувають. А 8 березня біля нас акція пройшла без спротиву, і вже потім я порівняла інформацію: там у них у цей день відбувалися якісь заходи під республіканським військкоматом. Саме тому, що вони намагалися створити видимість масової підтримки Росії, але реально її не мали, вони не могли зосередитися одночасно на декількох моментах. Велика різниця була між заходами 6 березня і 8 березня: шостого у нас з рук виривали плакати, а 8 березня було все мирно. Акція 8 березня починалася з перфомансу біля Зеленого театру, ми говорили про початок весни і проводили прибирання. У нас були синьо-жовті мітли, якими ми вимітали сміття. Була святкова атмосфера солідарності, а далі ми колоною пройшли до військової частини», ‒ розповідає Олександра Дворецька.

Іще одна антивоєнна акція на захист суверенітету України в Криму відбулася 8 березня в Сімферополі біля воріт військової частини на вулиці Карла Маркса. Мітинг із українськими прапорами витіснив учасників «самооборони».

Олександра Дворецька згадує, що ця акція була «своєрідним розігрівом» перед 9 березня ‒ днем народження українського поета і письменника Тараса Шевченка (у той рік виповнювалося 200 років від дня народження поета).

«На 9 березня у нас планувалася ще масштабніша акція проукраїнських сил. Тоді мені здавалося, що ми близькі до перемоги, що ми досить сильно показали, що кримчани не хочуть окупації, що кримчани проти. Але ми знаємо, що сталося далі. Проукраїнські акції дуже злили Кремль, і вже 9 березня організатори акцій почали зникати фізично: взяли в полон Анатолія Ковальського та Андрія Щекуна, почали активно погрожувати і шукати інших організаторів, зокрема й мене, бо знали, що ми можемо знову зібрати людей. Акції проходили в багатьох містах, підтримка була велика. І зараз ми, звичайно, вже розуміємо, що це була військова агресія, її результат був передбачуваний, незважаючи на думки кримчан», ‒ наголошує Олександра Дворецька.

• Володимир Притула
• Андрій Дубчак

Кілька сотень кримських жінок на виїзді із Сімферополя поруч із масивом Кам'янка 3 березня 2014 року провели акцію за мир і проти російської окупації Криму

Мирний спротив у Криму є й сьогодні, сказала в ефірі Радіо Крим.Реалії кримчанка, журналістка Ельвіна Сеїтбуллаєва.

«У березні 2014 року я була як журналістка на акціях у Кам’янці та у Фонтанах (місця компактного проживання кримських татар ‒ ред.). Зібралися жінки, мами, діти, бабусі. Були кульки й прапори, жінки показали свою єдність. Тоді були різні інтерв’ю, але загалом говорили про те, щоб Росія вивела свої війська, говорили, що Путін своєю агресією посварив народи, до цих подій кримські татари, українці, росіяни мирно жили разом. Були висловлювання, що російськомовне населення думає, що їх прийшли рятувати, але насправді Росія хоче створити в Криму військову базу. Всі інтерв’ю зводилися до того, що люди проти військового захоплення, окупації. Акція проходила на трасі, і в цей момент проїхала військова техніка, жінки намагалися докричатися до військових, вони не розуміли, що робить техніка чужої країни зараз у Криму», ‒ каже Ельвіна Сеїтбулаєва.

За словами Ельвіни Сеїтбуллаєвої, вже ось уже упродовж семи років російська пропаганда намагається знищити спогади про проукраїнські акції у 2014 році в Криму, але як свідчення подій залишаються фото й відео.

«У Криму немає незалежних ЗМІ, і навіть якщо зараз люди будуть протестувати, можуть бути наслідки. Окупаційна влада робить усе, щоб знищити те, що було раніше. І все ж люди мирно висловлюють свої протести, приносять квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, у судах сім’ї кримських татар висловлюють свою позицію, виходять до будівель судів, тривають одиничні пікети», ‒ нагадує вона.