Київ – 22 січня виповнилося 90 років від дня проголошення на Софійській площі у Києві Акту возз’єднання Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки. «День Соборності України — це символ здатності українців до консолідації», – заявив Президент Віктор Ющенко, виступаючи у колишній будівлі Центральної Ради (тепер столичний Будинок вчителя). Чому ж соборність досі є символом? Та що справді може об'єднувати людей, які живуть в Україні?
«Соборний» означає об’єднаний. Зараз Україна справді є об’єднаною, але тільки формально: кордонами, Конституцією, системою влади, і врешті-решт – переліком державних свят. Але реальне об’єднання – це процес, це шлях, яким хочуть іти ті, хто зараз живе в країні Україна і хоче жити тут надалі.
Микола Рябчук, культуролог, публіцист:
«Нації формуються на різних засадах, головне, щоб люди хотіли об’єднавчих змін. Але, насамперед, нації об’єднані спільними законами й спільними правами. І українці могли б таким чином бути об’єднані, але для цього треба мати функціональні ефективні інституції, яких у нас немає. У нас беззаконна країна, де нічого не працює – розпочинаючи від ЖЕКу і завершуючи Кабінетом Міністрів. Все працює погано. Тобто цього інституційного об’єднавчого чинника у нас немає. Тому об’єднати нас може майбутнє. І, може, віри у це спільне майбутнє зараз нам найбільше й не вистачає».
Любко Дереш, письменник:
«Очевидно, повинна бути спільна мотивація. Спільний мотив наповнити, якимось позитивним сенсом це слово «Україна». Тому, що зараз це щось аморфне. І коли говорять про Україну чи українську націю, то взагалі не можна дійти до спільної думки, про що взагалі йдеться. Ми повинні вирізнятися від інших спільним мотивом, який направляє вчинки і керує життям».
Вадим Скуратівський, культуролог:
«Має бути справді якась розумна загальна національна стратегія. Але ж де її візьмеш, якщо ми маємо такі стосунки між найвищими нашими можновладцями і маємо таку бездарну до них опозицію. Треба працювати у напрямі якогось об’єднання, але поки я цього не бачу».
Сергій Жадан, письменник:
«Яка мета у людини? Жити так, як хочеться, з тими, з ким тобі хочеться, і дбати про близьких тобі людей. Спільна мета у нас може бути одна – це залишитися у цій країні, спробувати вижити разом із співгромадянами і намагатися зробити цю країною кращою».
Ірен Роздобудько, письменниця:
«Нас може об’єднати дуже проста філософія – розуміння того, що життя у нас одне. Тому щоб жити нам було легше і краще, маємо допомагати один одному. Але було б добре, щоб співчуття та бажання допомогти виникало не тільки в екстремальних умовах повені, замерзання чи руйнування будинків. Чому лише біда нагадує, що ми живемо на одній спільній землі? Співчуття і розуміння треба покласти в основу усіх стосунків».
Ярослав Грицак, історик, філософ:
«Нас об’єднує відчуття сенсу буття на цій території. Те, що є щось більше, ніж те, що зараз пропонує політика та еліта. Просто немає таких людей, яким вірять. Таких людей, які б озвучили ідею, а їм повірили. Повинна статися радикальна зміна еліти, заміна людей старших людьми молодшими. Адже сучасна українська молодь, і на сході і на заході, є прагматичною, і водночас здатною сприймати цікаві ідеї. Молодь не прислухається до політиків, самостійно направляє своє життя і орієнтується на європейські стандарти.
Було б примітивно заперечувати культурну різність регіонів України, але ці різниці не є радикальними, вони, швидше, м’які. Адже якби розкол мав статися, то він би стався. Але Україна пройшла через такі кризи, які руйнували інші держави. Тобто є щось таке, на щастя, що тримає цю країну.
Цій державі, неефективній і бездушній, дуже повезло із населенням. Це населення може не те що терпіти цю недолугу державу, а й абсолютно обходитися без неї. Я думаю, що це населення чи народ і є тією Україною, у яку треба найбільше вкладати інтелектуальних зусиль в науці, в культурі, у спорті – в усьому, у чому тільки можна».
Тож об’єднання, або соборність, – це шлях і мета одночасно. А об’єднуючі фактори – це створення нормальних умов для життя та розвитку, дотримання прав людини і відповідальна влада. Спільну трагічну історію ми маємо, питання в тому, щоб мати спільне прогресивне майбутнє.
(Київ – Прага)
Микола Рябчук, культуролог, публіцист:
«Нації формуються на різних засадах, головне, щоб люди хотіли об’єднавчих змін. Але, насамперед, нації об’єднані спільними законами й спільними правами. І українці могли б таким чином бути об’єднані, але для цього треба мати функціональні ефективні інституції, яких у нас немає. У нас беззаконна країна, де нічого не працює – розпочинаючи від ЖЕКу і завершуючи Кабінетом Міністрів. Все працює погано. Тобто цього інституційного об’єднавчого чинника у нас немає. Тому об’єднати нас може майбутнє. І, може, віри у це спільне майбутнє зараз нам найбільше й не вистачає».
Любко Дереш, письменник:
«Очевидно, повинна бути спільна мотивація. Спільний мотив наповнити, якимось позитивним сенсом це слово «Україна». Тому, що зараз це щось аморфне. І коли говорять про Україну чи українську націю, то взагалі не можна дійти до спільної думки, про що взагалі йдеться. Ми повинні вирізнятися від інших спільним мотивом, який направляє вчинки і керує життям».
Вадим Скуратівський, культуролог:
«Має бути справді якась розумна загальна національна стратегія. Але ж де її візьмеш, якщо ми маємо такі стосунки між найвищими нашими можновладцями і маємо таку бездарну до них опозицію. Треба працювати у напрямі якогось об’єднання, але поки я цього не бачу».
Сергій Жадан, письменник:
«Яка мета у людини? Жити так, як хочеться, з тими, з ким тобі хочеться, і дбати про близьких тобі людей. Спільна мета у нас може бути одна – це залишитися у цій країні, спробувати вижити разом із співгромадянами і намагатися зробити цю країною кращою».
Ірен Роздобудько, письменниця:
«Нас може об’єднати дуже проста філософія – розуміння того, що життя у нас одне. Тому щоб жити нам було легше і краще, маємо допомагати один одному. Але було б добре, щоб співчуття та бажання допомогти виникало не тільки в екстремальних умовах повені, замерзання чи руйнування будинків. Чому лише біда нагадує, що ми живемо на одній спільній землі? Співчуття і розуміння треба покласти в основу усіх стосунків».
Ярослав Грицак, історик, філософ:
«Нас об’єднує відчуття сенсу буття на цій території. Те, що є щось більше, ніж те, що зараз пропонує політика та еліта. Просто немає таких людей, яким вірять. Таких людей, які б озвучили ідею, а їм повірили. Повинна статися радикальна зміна еліти, заміна людей старших людьми молодшими. Адже сучасна українська молодь, і на сході і на заході, є прагматичною, і водночас здатною сприймати цікаві ідеї. Молодь не прислухається до політиків, самостійно направляє своє життя і орієнтується на європейські стандарти.
Було б примітивно заперечувати культурну різність регіонів України, але ці різниці не є радикальними, вони, швидше, м’які. Адже якби розкол мав статися, то він би стався. Але Україна пройшла через такі кризи, які руйнували інші держави. Тобто є щось таке, на щастя, що тримає цю країну.
Цій державі, неефективній і бездушній, дуже повезло із населенням. Це населення може не те що терпіти цю недолугу державу, а й абсолютно обходитися без неї. Я думаю, що це населення чи народ і є тією Україною, у яку треба найбільше вкладати інтелектуальних зусиль в науці, в культурі, у спорті – в усьому, у чому тільки можна».
Тож об’єднання, або соборність, – це шлях і мета одночасно. А об’єднуючі фактори – це створення нормальних умов для життя та розвитку, дотримання прав людини і відповідальна влада. Спільну трагічну історію ми маємо, питання в тому, щоб мати спільне прогресивне майбутнє.
(Київ – Прага)