Київ – Архівні документи, розміщені на сайті МЗС Росії у рубриці «Діяльність ОУН-УПА (частина 3)» насправді не містять жодного згадування про діяльність цих структур. Щоб у цьому переконатися, достатньо просто переглянути ці документи. Натомість їх представляють як свідчення «злодіянь ОУН-УПА». На цьому в розмові з Радіо Свобода наголосив Володимир В’ятрович, директор Галузевого архіву Служби безпеки України.
– Міністерство закордонних справ Росії в розділі «Архівна служба» опублікували наприкінці березня третю частину документів під загальним заголовком «Діяльність ОУН-УПА». Ці документи були презентовані як такі, що демонструють «злочинні дії ОУНІ-УПА » проти українського народу та їхню колабораційну сутність.
Але, уважно вивчивши ці документи, а їх близько сотні, ми побачили, що у жодному з цих документів мова не йде ні про ОУН, ні про УПА. Переважну більшість цих документів складають звіти державних комісій з вивчення злочинів нацистських окупантів на території Україні. Документи містять прізвища причетних до тих злочинів. Серед них і нацисти, і українці, які з ними співпрацювали.
– Чи є у документах підтвердження, що ці люди співпрацювали з УПА?
– Ні. Жодного свідчення зв’язку цих людей з українським націоналістичним підпіллям чи з Українською Повстанською Армією у цих документах немає. Лише у двох чи трьох місцях згадується таке «пропагандистське формулювання», як «українсько-німецькі буржуазні націоналісти».
Тому маємо побажання до російських колег – читати документи, що публікуються і давати їм заголовки, які відповідають їх змісту. Наразі ж маємо ситуацію, коли російські ЗМІ, не читаючи ці документи, а опираючись лише на поширений прес-реліз, повідомили суспільству, що МЗС РФ «оприлюднив документи про злочини УПА».
– Чи є у російських істориків бажання розібратися в цьому?
– Серед російських дослідників зараз дуже мало готових іти проти офіційного мейнстріму. Я можу назвати лише такого історика як Олександр Гогун, який написав книгу про історію УПА. Зараз Гогун вивчає радянський партизанський рух в Україні, диверсійна діяльність якого провокувала репресії німецького окупаційного режиму проти мирного населення. Цей історик працює і в наших архівах. Але такі люди поки є аутсайдерами в російській історичній науці. Більшість же або мовчить, або піддалися спокусі повернення до ідеї «світлого радянського минулого» й готові говорити про доцільність політики Сталіна та замовчувати темні плями радянської історії.
– Чому питання ОУН-УПА, яке по суті є українським питанням, викликає таку велику протидію?
– Справа в тому, що історія ОУН і УПА показує, що українці не такі, якими їх хочуть бачити деякі наші російські сусіди. Це не малороси, якими можна поля орати, а люди, які готові піднятися на повстання і зі зброєю в руках захищати свій народ та свою землю.
Такий образ українця не вписується в уявлення тих росіян, які визнають Україну лише як невіддільну частину Росії.
Так само, причиною несприйняття Голодомору стало те, що він продемонстрував окупаційний характер радянської влади в Україні і те, що ця влада задля свого утвердження і закріплення тут була готова винищити цей народ.
А це іде всупереч тенденції, яка домінує зараз в Росії, щодо «відбілювання» радянського минулого.
(Київ – Прага)
Але, уважно вивчивши ці документи, а їх близько сотні, ми побачили, що у жодному з цих документів мова не йде ні про ОУН, ні про УПА. Переважну більшість цих документів складають звіти державних комісій з вивчення злочинів нацистських окупантів на території Україні. Документи містять прізвища причетних до тих злочинів. Серед них і нацисти, і українці, які з ними співпрацювали.
– Чи є у документах підтвердження, що ці люди співпрацювали з УПА?
– Ні. Жодного свідчення зв’язку цих людей з українським націоналістичним підпіллям чи з Українською Повстанською Армією у цих документах немає. Лише у двох чи трьох місцях згадується таке «пропагандистське формулювання», як «українсько-німецькі буржуазні націоналісти».
Тому маємо побажання до російських колег – читати документи, що публікуються і давати їм заголовки, які відповідають їх змісту. Наразі ж маємо ситуацію, коли російські ЗМІ, не читаючи ці документи, а опираючись лише на поширений прес-реліз, повідомили суспільству, що МЗС РФ «оприлюднив документи про злочини УПА».
– Чи є у російських істориків бажання розібратися в цьому?
– Серед російських дослідників зараз дуже мало готових іти проти офіційного мейнстріму. Я можу назвати лише такого історика як Олександр Гогун, який написав книгу про історію УПА. Зараз Гогун вивчає радянський партизанський рух в Україні, диверсійна діяльність якого провокувала репресії німецького окупаційного режиму проти мирного населення. Цей історик працює і в наших архівах. Але такі люди поки є аутсайдерами в російській історичній науці. Більшість же або мовчить, або піддалися спокусі повернення до ідеї «світлого радянського минулого» й готові говорити про доцільність політики Сталіна та замовчувати темні плями радянської історії.
– Чому питання ОУН-УПА, яке по суті є українським питанням, викликає таку велику протидію?
– Справа в тому, що історія ОУН і УПА показує, що українці не такі, якими їх хочуть бачити деякі наші російські сусіди. Це не малороси, якими можна поля орати, а люди, які готові піднятися на повстання і зі зброєю в руках захищати свій народ та свою землю.
Такий образ українця не вписується в уявлення тих росіян, які визнають Україну лише як невіддільну частину Росії.
Так само, причиною несприйняття Голодомору стало те, що він продемонстрував окупаційний характер радянської влади в Україні і те, що ця влада задля свого утвердження і закріплення тут була готова винищити цей народ.
А це іде всупереч тенденції, яка домінує зараз в Росії, щодо «відбілювання» радянського минулого.
(Київ – Прага)