Брюссель – Вчорашнє оголошення про продовження перебування російського флоту в Криму Європа сприйняла стримано. З одного боку, дешевший газ, що Україна матиме за оренду, – це гарантія того, що блакитне паливо надалі надходитиме до європейців без перебоїв. З іншого, у мовчазному спостереженні Євросоюзу за поступовим поверненням України до орбіти російського впливу, відчувається якась його приреченість. Про це Радіо Свобода розмовляло з професором геополітики, експертом «Фундації зі стратегічних досліджень» Івом Буає.
– Що, на Вашу думку, означає вчорашня угода про 25-річне продовження присутності російської військово-морської бази в Криму?
– Чимало вбачають у цьому посилення російського впливу, але я сприймаю це дещо по-іншому. Україна – незалежна держава, що має свою політику сусідства. У цьому сенсі, у неї є сусідка, з якою вона має чимало спільних історичних, культурних та економічних зв'язків. З огляду на це, у тому, що ці стосунки ще й виражені в оренді кримської території для російської військової бази, я не бачу нічого шкідливого чи небезпечного.
– Але чи не означатиме це ще й посилення російського впливу на кордонах із Євросоюзом?
– Європа повинна підключити Росію, тому останні декілька місяців ми бачимо справжнє бажання Євросоюзу розширити плідні відносини з росіянами. Адже це вже не Радянський Союз, це держава, що шукає своє місце у Європі. Тому це вимагатиме від них з одного боку, більшої відкритості, а з іншого, – того, що президент Обама назвав «перезавантаженням». Росія – велика держава, хоча й з точки зору економіки, її потужність не перевищує об'єднаного внутрішнього валового продукту Португалії та Нідерландів. Нам з нею теж необхідно збільшити обміни та співпрацю.
– Попередній лідер України певною мірою шукав підтримки Заходу, аби перешкодити надмірному втручанню Москви в українські справи. Що ж відбуватиметься тепер?
– Об'єктивною реальністю є те, що Україна – географічна сусідка Росії, тому в її інтересах мати з нею добрі стосунки. До того ж, вносячи спокій у ці відносини, українці ще й розвиватимуть можливості плідної політичної співпраці з Європейським Союзом. Я гадаю, що це не суперечить одне одному. Якраз утихомирення стосунків між Україною та Росією й буде запорукою стабільних і плідних українсько-європейських відносин.
– А чи означає вчорашня домовленість Президентів Януковича та Медведєва щодо російського флоту остаточне зачинення дверей НАТО для України?
– У цьому питанні слід бути об’єктивними. Я не думаю, що у Вашингтоні, Берліні, Лондоні чи деінде підштовхують Україну вступити до НАТО. Будьмо реалістами: двері альянсу не зачинені, але можливість України пройти крізь ці двері вже не актуальна. Але це не означає, що слід припинити розвиток партнерства та поглиблення співпраці НАТО й України. Геополітична ситуація змінюється дуже швидко. Водночас, ніхто нині не скаже, що українці ніколи не будуть в НАТО. Так само, як нікому не спаде на думку, що Україна буде в альянсі дуже швидко.
– Чимало вбачають у цьому посилення російського впливу, але я сприймаю це дещо по-іншому. Україна – незалежна держава, що має свою політику сусідства. У цьому сенсі, у неї є сусідка, з якою вона має чимало спільних історичних, культурних та економічних зв'язків. З огляду на це, у тому, що ці стосунки ще й виражені в оренді кримської території для російської військової бази, я не бачу нічого шкідливого чи небезпечного.
– Але чи не означатиме це ще й посилення російського впливу на кордонах із Євросоюзом?
– Європа повинна підключити Росію, тому останні декілька місяців ми бачимо справжнє бажання Євросоюзу розширити плідні відносини з росіянами. Адже це вже не Радянський Союз, це держава, що шукає своє місце у Європі. Тому це вимагатиме від них з одного боку, більшої відкритості, а з іншого, – того, що президент Обама назвав «перезавантаженням». Росія – велика держава, хоча й з точки зору економіки, її потужність не перевищує об'єднаного внутрішнього валового продукту Португалії та Нідерландів. Нам з нею теж необхідно збільшити обміни та співпрацю.
– Попередній лідер України певною мірою шукав підтримки Заходу, аби перешкодити надмірному втручанню Москви в українські справи. Що ж відбуватиметься тепер?
– Об'єктивною реальністю є те, що Україна – географічна сусідка Росії, тому в її інтересах мати з нею добрі стосунки. До того ж, вносячи спокій у ці відносини, українці ще й розвиватимуть можливості плідної політичної співпраці з Європейським Союзом. Я гадаю, що це не суперечить одне одному. Якраз утихомирення стосунків між Україною та Росією й буде запорукою стабільних і плідних українсько-європейських відносин.
– А чи означає вчорашня домовленість Президентів Януковича та Медведєва щодо російського флоту остаточне зачинення дверей НАТО для України?
– У цьому питанні слід бути об’єктивними. Я не думаю, що у Вашингтоні, Берліні, Лондоні чи деінде підштовхують Україну вступити до НАТО. Будьмо реалістами: двері альянсу не зачинені, але можливість України пройти крізь ці двері вже не актуальна. Але це не означає, що слід припинити розвиток партнерства та поглиблення співпраці НАТО й України. Геополітична ситуація змінюється дуже швидко. Водночас, ніхто нині не скаже, що українці ніколи не будуть в НАТО. Так само, як нікому не спаде на думку, що Україна буде в альянсі дуже швидко.