Фестиваль документального кіно «Артдокфест» відкривається у Москві фільмом «Процес», присвяченим судовому процесові над режисером Олегом Сенцовим. Це російська прем’єра картини, яку вже встигли показати у США і Європі (зокрема, на престижному фестивалі «Берлінале»). Про роботу над фільмом і особливе значення московського показу – режисер «Процесу» Аскольд Куров.
Фільм зроблений насамперед для російських глядачів
– Звичайно, для нас це було дуже важливо, насамперед тому, що таким чином ми хотіли привернути увагу до проблеми – до справи Олега Сенцова. І ми дуже очікували на російську прем’єру, довгий час вважали, що вона неможлива, тому що кілька російських фестивалів відповіли відмовою на наші заявки. І ось нарешті «Артдокфест» і Віталій Манський (російський режисер, продюсер, президент фестивалю «Артдокфест» – ред.) зважилися не просто включити до програми, а ще й відкрити фестиваль з цього фільму. Для нас це дуже важливо, тому що фільм зроблений насамперед для російських глядачів.
– Олег Сенцов знає про фільм і про його долю?
Для нього завжди важливо отримувати якийсь відгук від людей, і зокрема від колег
– Олег з самого початку знав про те, що я знімаю фільм. Я брав у нього дозвіл на те, щоб зустрітися з його сім’єю, з його дітьми. Олег знав і про те, що відбулася прем’єра в Берліні – буквально за кілька днів до неї ми йому повідомили про це. Звичайно, для нього це важливо, для нього завжди важливо отримувати якийсь відгук від людей, і зокрема від колег.
– У вашому фільмі глядач вперше побачить і маму Олега Сенцова, і його дітей. А мама Олега бачила готовий фільм?
– Ні, мама Олега не бачила, але бачила мама Саші Кольченка. Це було важким випробуванням – ще раз все пережити. Проте вона подивилася картину від початку до кінця.
Українська прем'єра фільму «Процес». Режисер фільму Аскольд Куров і Сестра Олега Сенцова Наталія Каплан (Кочнєва). Київ, 25 березня 2017 року
– А в Криму вдалося показати цю картину?
Показ в Москві – це вже велика перемога. Поки я не бачу реально ніяких можливостей показати свою стрічку в Криму
– Для нас показ в Москві – це вже велика перемога. Сподіваюся, коли-небудь це стане можливим, але поки я не бачу реально ніяких можливостей показати свою стрічку в Криму.
– Ви сказали, що Олег Сенцов дав дозвіл на зйомки своєї сім’ї. Чи були якісь проблеми з іншими героями? Судячи з усього, Вам довелося знімати і прихованою камерою.
– Із героями проблем не було. Двоюрідна сестра Олега Наталя Каплан (це її псевдонім в соцмережах, справжнє прізвище Коченева) і адвокат Дмитро Дінзе одразу погодилися брати участь у зйомках фільму. Вони розуміли, що це важливо. Той епізод, про який ви говорите, справді знятий прихованою камерою під час передачі посилки Олегові в СІЗО Лефортово. Звичайно, там не можна було знімати відкрито. Це єдиний епізод, який знятий прихованою камерою.
– У картині є цитати з новин російських федеральних телеканалів. Наскільки для аас як для автора картини був важливий цей фон?
– Контекст політичного і громадського життя Росії був однією з важливих ліній фільму. Тому ми давали цитати з новин федеральних каналів без коментарів, щоб показати, як виглядає російська пропаганда в чистому вигляді. Крім того, нам дуже важливо було, щоб не залишалося інформаційних білих плям. І тому знадобився політичний аналіз. Для цього ми запросили Кирила Рогова, який пояснив і сенс політичних процесів, і сенс показового кримінальної справи Олега Сенцова.
– Ви знімали фільм про колегу, адже Олег – режисер. Це ускладнювало завдання чи навпаки, полегшувало?
Складно було не тому, що він колега, а тому що він людина, з якою я знайомий і якій дуже співчуваю. Тому це було емоційно важко
– Завдання було зняти фільм не про колегу. Я ніколи такого кіно не робив. Ця документалістика на межі публіцистики, журналістського кіно, фільму-кампанії на підтримку або фільму-жесту, як його назвав Віталій Манський. Тому доводилося вчитися, шукати, винаходити заново для себе якісь речі. Це було найскладніше. І складно було не тому, що він колега, а тому що він людина, з якою я знайомий і якій дуже співчуваю. Тому це було емоційно важко.
– Ви були знайомі з Сенцовим до початку процесу?
– Так, ми познайомилися за три роки до того, як все це сталося. Ми не були друзями, спілкувалися виключно з приводу кіно. Зустрілися перший і єдиний раз в Москві на прем’єрі фільму Сенцова «Гамер». А наступного разу побачилися лише в суді.
– Олег каже, що весь цей термін йому сидіти не доведеться, ви вірите в це?
Те, що його термін пов’язаний тільки з цією владою, мені здається, це очевидно
– Я радше не вірю в те, що ця система може проіснувати ще 20 років. Це неправдоподібно. Але кожного разу, коли здається, що ми досягли якоїсь межі і все це само собою завалиться, виявляється, що у цієї системи ще дуже багато прихованих резервів. І все ж дуже хочеться вірити і своїм відчуттям, і відчуттям Олега, що дійсно ця влада стільки не проіснує. А те, що його термін пов’язаний тільки з цією владою, мені здається, це очевидно.
– Якщо завтра Олег раптом опиниться на волі, що ви скажете йому?
– Напевно, нічого не скажу, просто потисну руку, обійму. Немає у мене ніякої заготовки на цей випадок – доведеться імпровізувати.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода