Голоси Бабиного яру ожили у поезії Маріанни Кіяновської

Українська письменниця зі Львова, перекладачка Маріанна Кіяновська стала лавреатом Шевченківської премії 2020 року за поетичну збірку «Бабин яр. Голосами». Перемогу у літературній номінації вона розділила з письменником Тарасом Прохаськом, який удостоєний премії за збірку есеїв «Так, але...». Для Маріанни Кіяновської відзнака стала несподіваною.

Поетичну збірку «Бабин Яр. Голосами» Маріанна Кіяновська видала у 2017 році у видавництві «Дух і літера». Це 67 віршів, присвячених трагічній темі Голокосту. Протягом двох днів, 29 і 30 вересня 1941 року, на околиці Києва відбулось масове винищення євреїв. Німецькі окупанти розстріляли понад 30 тисяч мирного населення – євреїв, сінті та ромів, радянських військовополонених. В урочищі Бабин Яр найбільше загинуло євреїв. «Третій рейх» за два дні знищив майже все єврейське населення Києва.

Збірка поезій Маріанни Кіяновської

Маріанна Кіяновська почала писати вірші, які увійшли у збірку у 2016 році. Її поезія звучить голосами загиблих, від їхнього імені. Коли вийшла збірка, багато рідних впізнали у віршах своїх загиблих родичів, їхні життєві історії. Хоча Маріанна не знала, їхніх доль. Поезія емоційна і сприймається досить важко.

Писалось, каже письменниця, непросто. Бо пережила трагедію людей, простих киян єврейського походження.

«У липні 2016 року я почала писати вірші про Донбас. Вони всі були про смерть, війну, вбивства, там було кілька віршів, присвячених реальним історіям. Бо з 2014 року їздила кілька разів із харківськими волонтерами на Донбас. Щоразу опинялася дуже близько передової – Красногорівка, Мар’їнка, Світлодарська дуга, Станиця Луганська. Спілкувалася з бійцями, які там по пів року не виходили з окопів. Вони багато розповіли історій. Я написала вірш і запостила, його сприйняли, як про трагедію у Бабиному Яру.

Три вірші з донецького циклу включені у збірку. Від середини жовтня до 21 грудня 2016 року написала 302 вірші, у книжку увійшли 67. Вибирати було нелегко. Було дуже багато у віршах дитячих голосів. Одне з пережитих мною потрясінь, що там стільки дітей. Ми собі не уявляємо, як виглядав цей натовп. Я коли написала вірші, прожила період, коли стан здоров’я погіршився. Потім почала думати, що ж я написала.

У багатьох віршах є голуби і вони виходять, немов прив’язані до долі євреїв. Я не знала про те, що одночасно з Бабиним Яром, у той самий тиждень комендатура видала розпорядження про ліквідацію голуб’ятень у Києві.

Є голос балерини, яка говорить про те, що танцювала колись у балеті. Всі попередні вмирання були не такі. Штука в тім, що дуже мало балетів, в яких прима – героїня – вмирає. Один із них «Жізель». У Києві він йшов двічі – в 1904 році і безпосередньо перед початком війни. Власне, балерина, яка танцювала, як мені говорили, не встигла, коли вивозили артистів театру в Бабин Яр, про її долю невідомо. Відомо, що вона не була евакуйована і таких речей містичних у збірці багато», – говорить лавреат Шевченківської премії.

Танцювала здається колись у балеті здається
зараз тіло неначе чуже важко дихати йти
автоматник стоїть на узбіччі стоїть і сміється
я ще думала вранці що треба кофтину вдягти
ту привезену з кантиком білим бо вже прохолода
дуже гарна була і улюблена ще до війни
даніель мій казав що мені на усе недогода
але зараз інакше усе бабин яр довкруги бур’яни
коло мене ідуть різні люди і дуже багато
на руках у жінок немовлята скрізь діти й старі
а сусідка хавіва вдяглась як на справдішнє свято
навіть туфлі святкові узула і бог угорі
бачить сльози хавівині й ноги об камені стерті
аж до крові у танці під дулом підошви ж тонкі
залишилося кілька хвилин до останньої смерті
бо усі попередні вмирання були не такі.

Поетеса Маріанна Кіяновська

Чому тема євреїв, Голокосту, важлива і зачепила глибоко львівську поетесу, а не інші трагічні сторінки в історії України? На це запитання Маріанна Кіяновська відповіла:

«Я власне не вибирала. Коли я приїхала у Бабин Яр читати перший раз вірші, потім воно пішло. Водночас, я відчувала, що мене ця книжка нищить, я боролась, щоб того не писати, але це було сильніше. Я все життя писала поезію і вона була інша. Я народилась у місті Жовква (Львівська область – ред.). Ще до школи, ми дітьми бігали бавитись на базар, який був на місці старого єврейського цвинтаря. Бавились у піратів, викопували мацеви (кам’яні надгробні плити єврейські – ред.), немов це скарби. Вже коли я вчилась в університеті, зрозуміла, що це надгробки. Мені раніше ніхто про це не казав. Я у дитинстві нічого не знала про єврейську культуру, бо належала до іншого середовища, де єврейська тема не була присутня, як і Голодомор чи Волинська трагедія. Після усвідомлення, що ми могли дістатись навіть до кісток людей, я зрозуміла, що мушу все дізнатись про Голокост. Мій дідусь колись порадив мені, щоб ніколи не читала російських книжок з історії. Для мене вся історія Голокосту йшла через літературу польською мовою, не лише польських авторів.

Маріанна Кіновська

Потім була така історія, що ми проживали у Жовкві у будинку на Львівській вулиці. Читаючи Філіпа Сендса, зрозуміла, що жила за 50 метрів від будинку, де до війни проживала сім’я Герша Лаутерпахта, який був від Великобританії прокурором на Нюрнберзькому процесі, який запровадив поняття – злочини проти людяності. У нього з 80 родичів уціліли лише 3 людини, решта були розстріляні у Жовкві.

До окупації люди були спокійні, зайняті повсякденною справою, а тут раптом повсякденні справи вирвані з рук, нічого не можуть робити. Старші люди починають дитиніти, моментально втрачають зв’язок із реальністю. Я б не вигадала такий сюжет, у мене нема досвіду цього. Відтак моя книжка має дві історії – містичну і фізичну. Ці вірші римовані, оця римованість робить відстороненість, цю абстрактність. Якби все це розповісти прозою, воно б інакше працювало», – говорить Маріанна Кіяновська.

Маріанна Кіяновська – автор 11 поетичних і прозових книг, близько 20 перекладів з іноземних мов. Її твори також перекладені англійською, німецькою, італійською, шведською, польською, сербською, чеською, словацькою,білоруською мовами, івритом. Збірка «Бабин Яр. Голосами» зараз перекладається італійською і польською, а окремі вірші – білоруською мовою. Автор зауважує, що її поезія зі збірки дуже важка у перекладі.

У новину, що вона стала лавреатом Шевченківської премії, Маріанна Кіяновська спершу не повірила.

«Я була абсолютно шокована, коли опинилась у трійці. Тобто, я була настільки внутрішньо неготова, бо вибудувала структуру, чому мені не можуть дати премію. Дуже тішилась, що розділила її з Тарасом Прохаськом. Я вірила і сподівалась, що він цю премію отримає. Список лавреатів ідеальний і, коли я собі його таким уявляла, то помилилась рівно на одну людину – на себе», – наголосила Маріанна Кіяновська.

Письменниця вважає, що немає чужої і своєї трагедії, яку пережили українці, поляки, євреї у роки Другої світової війни. Це спільна пам’ять і спільна трагедія. «Якщо думаєш, це твій біль, а це мій, і мій більший, аніж твій. То приходимо до феномену потреби реваншу».