Юліан Рьопке – військовий аналітик, шеф-редактор німецького видання Bild, який багато пише про війну Росії та України. В інтерв'ю телеканалові «Настоящее время», створеного Радіо Свобода, він говорить про стан справ на фронті, у тому числі в Костянтинівці, а також про можливу мобілізацію восени в Росії. Він не виключає, що російська влада зможе закликати і примусово відправити на фронт до пів мільйона людей.
– Західні медіа, зокрема WSJ, зараз багато пишуть про переломний момент у війні – що ЗСУ взяли ініціативу на фронті. Але генерал Сирський заявив, що про перелом поки що говорити рано, а генерал Залужний сказав, що все зовсім не так: Україна не перемагає, а Росія не програє. Як ви вважаєте?
– Думаю, це один із тих рідкісних випадків, коли я згоден і з генералом Сирським, і із Залужним.
Україна завдає величезної кількості ударів по логістиці Росії, і це відбувається за лінією фронту. Ми говоримо про відстань приблизно від 50 до 100 км. І, звісно, кожен такий удар, як на мене, впливає на можливості російських військ на передовий. Чим менше у них зброї, палива та особового складу, тим повільніше вони можуть просуватися.
Військовий оглядач BILD Юліан Рьопке на Донеччині
Однак поки що ми не спостерігаємо переломного моменту безпосередньо на лінії фронту. Ми не бачимо загальної тенденції, за якої Україна повертала б собі чи звільняла території, як це відбувалося, наприклад, восени та взимку 2022 року.
Навіть минулого року просування росіян було повільним і на захоплення всього Донбасу знадобилися б роки. А цього року воно стало ще повільнішим
Через те, що бачу я, цього зараз немає. Ми спостерігаємо дуже, дуже повільне просування російських військ. Воно значно повільніше, ніж минулого року, коли Росія захоплювала від 400 до 550 квадратних кілометрів на місяць. Нині цей показник знизився приблизно до 50–100 квадратних кілометрів на місяць. Навіть минулого року просування було повільним, і на захоплення всього Донбасу знадобилися б роки. А цього року воно стало ще повільнішим.
При цьому ми все одно бачимо кілька напрямків, на яких зосереджено російський наступ. Одне з них, звичайно, знаходиться в Краматорську і Слов'янську, де російські війська намагаються просуватися з боку Сіверська.
Ще один напрямок знаходиться на півдні, де діють російські диверсійно-розвідувальні групи, що просуваються у бік Оріхова у Запорізькій області. Росія намагається представити їхні дії як дуже успішні та заявляє про проникнення на 15, а іноді навіть на 20 км углиб української території. Але це не справжнє просування. У більшості районів йдеться про "сіру зону".
– Що зараз відбувається у Костянтинівці? Ви знаєте ситуацію там?
– Якщо виходити з відкритих джерел і того, що я бачу в Костянтинівці (я аналізую все чи принаймні багато відео), то ми бачили, що Росія намагалася уявити ситуацію так, ніби Костянтинівка вже захоплена. Подібні заяви робили і Путін, і його речник Пєсков.
Думаю, насправді приблизно третина міста все ще перебуває під контролем України, хоча туди проникають російські групи. Це невеликі групи з однієї чи двох людей, які заходять у місто з прапором.
Українські вояки біля Дружківки на Донеччині
Близько двох третин міста або знаходяться в «червоній» зоні (під контролем Росії), або належать до «сірої зони». Це означає, що там є принаймні порівнянна кількість російських та українських військовослужбовців.
З високою ймовірністю цього року Костянтинівка перейде під російський контроль. Ймовірно, ми також побачимо, як частина Лимана перетвориться на справжню «сіру зону»
Важливо розуміти, що саме означає поняття «сіра зона», особливо стосовно таких міст, як Покровськ, Авдіївка чи Мирноград. Це означає, що там, як і раніше, існують стаціонарні українські позиції. Ймовірно, у підвалах цих районів лишаються десятки, якщо не сотні українських військовослужбовців.
Але водночас там перебувають і сотні російських солдатів, які переміщуються від дому до дому. Вони також закріплюються у підвалах та льохах, а іноді, можливо, навіть у колишніх траншейних системах української армії. Саме це означає «сіра зона».
Це не означає, що вся територія є зоною, де знищують всіх російських військовослужбовців. Це означає, що переміщатися з точки А до точки Б надзвичайно небезпечно для обох сторін, що всюди знаходяться безпілотники обох сторін. І, як можна побачити на деяких відеозаписах, військовослужбовці до останнього моменту не розуміють, чий над ними дрон – свій чи ворожий. Через це небезпека для їхнього життя стає ще вищою.
«Протягом року Лиман може перетворитися на «сіру зону»
– Ви раніше казали, що цього року Росія, мабуть, захопить Слов'янськ чи Краматорськ, або одне з цих міст. Що ви думаєте зараз?
– Так, тоді мій прогноз ґрунтувався на математичних розрахунках. Тоді Росія захоплювала в Україні до 500 квадратних кілометрів на місяць.
Зараз я сказав би, що з високою ймовірністю цього року Костянтинівка перейде під російський контроль. Ймовірно, ми також побачимо, як частина Лимана перетвориться на справжню «сіру зону». Досі ми бачили російських військовослужбовців чи командирів у різних районах Лиману.
Але, наскільки я розумію, карта DeepState все ще наголошує на більшій частині міста синім кольором (під контролем України). Це означає, що російських військовослужбовців убивали після того, як вони піднімали свої прапори. Думаю, протягом року місто може перетворитися на «сіру зону» –- у тому сенсі, який я щойно описав.
Краматорськ живе життям спраді прифронтоваго міста з постійними обстрілами з боку російської армії. Травень 2026 року
Щодо Слов'янська та Краматорська, то зараз передові російські позиції все ще знаходяться приблизно за 11–12 кілометрів на схід від них. Важко сказати, напевно, що буде. Якщо подивитися, яку територію Україна втратила після Сіверська, та екстраполювати цю швидкість просування, то російські війська досягнуть обох великих міст у листопаді чи грудні.
Проте я думаю, що дії України за лінією фронту, особливо удари по логістиці, можуть сповільнити цей поступ. У такому разі до кінця року російські війська можуть знаходитися приблизно за п'ять-шість кілометрів на схід від цих двох міст.
Чи буде в Росія мобілізація?
– Незалежні російськомовні ЗМІ, посилаючись на свої джерела у Кремлі, Держдумі та міністерствах, повідомляють, що сценарії нової мобілізації зараз у Росії активно обговорюються на всіх рівнях, бо російська армія зараз має гострий дефіцит живої сили. Водночас про дефіцит людей у ЗСУ ми чуємо останні 2-3 роки. У кого цей дефіцит гостріший?
– На це питання важко відповісти. Як ви правильно сказали, Україна має величезні проблеми з особовим складом на передових, насамперед піхотних позиціях.
ійськовий 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ спостерігає за небом у пошуках можливих російських БПЛА поблизу прифронтового міста Дружківка на Донеччині, 10 липня 2026 року
Мене це завжди вражає. Коли я востаннє знаходився біля лінії фронту, то бачив тисячі та тисячі українських військовослужбовців поза межами безпосередньої передової. Дивлячись на це, неможливо уявити, що Україна має нестачу особового складу. Скрізь розташовані блокпости, видно безліч військовослужбовців. Це дійсність. Вони живуть у прилеглих містах та селах. Багато будинків вони орендують у людей, які поїхали чи втекли з цих районів до Києва, а можливо навіть за кордон.
Україна, як і раніше, стикається з нестачею військовослужбовців. Але Росія все частіше стикається з тією ж проблемою
Але що ближче ви під'їжджаєте до лінії фронту, то менше там стає українських військовослужбовців. Дехто каже, що це робиться навмисно – щоб зберегти життя й у межах певної стратегії. Але, думаю, насправді ми бачимо, що ця стратегія призвела до просування російських військ, до того, що Росія захоплювала все більше сіл і навіть міст. Тому я не думаю, що це відбувається навмисно. Не вважаю, що це стратегія.
Я вважаю, що Україна, як і раніше, стикається з нестачею військовослужбовців. Але Росія все частіше стикається з тією ж проблемою. Ми більше не бачимо великих наступів, подібних до тих, які спостерігалися, наприклад, в Вугледарі. Спочатку ми бачили танки та піхоту, потім залишилися тільки так звані «людські хвилі».
Я пам'ятаю Очеретине та Селідове, де сотні та сотні російських військовослужбовців одночасно наступали з боку Авдіївки та інших напрямків. Нині ми цього більше не бачимо. Тепер російські війська використовують дуже невеликі штурмові групи, можливо, від двох до п'яти осіб, іноді десять осіб. Це максимум.
Думаю, за останні шість місяців максимальний розмір групи, яку можна побачити під час атаки на певну ділянку, становив приблизно десять військовослужбовців.
І ситуація майже вирівнюється. Саме це ми спостерігаємо на лінії фронту, коли бачимо, що Україна зазнає відносно невеликих територіальних втрат.
Військові 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ їдуть на бойове завдання поблизу прифронтового міста Дружківка на Донеччині, 4 липня 2026 року
Дехто навіть каже, що з урахуванням цих прихованих поступів Україна минулого місяця могла навіть повернути п'ять чи десять квадратних кілометрів. Так, це є результат. Але, зрештою, все як і раніше впирається в особовий склад, а не тільки в технології.
Я не чекаю якогось значного українського контрнаступу
Я не чекаю якогось значного українського контрнаступу. Те, що ми зараз спостерігаємо у Запорізькій області та на півдні Донецької області, – це спроби захопити чи повернути окремі села, аби покращити становище усередині «сірої зони». Думаю, це дійсно важливо для того, щоб ще більше уповільнювати російський поступ. Повторюсь: ми не побачимо великих колон техніки з жодного боку.
Насиченість фронту безпілотниками з обох боків настільки висока, що найближчим часом механізованих штурмів не слід очікувати.
– Значить, Росії потрібна мобілізація? Що ви про це думаєте?
– Важко сказати, напевно. Багато хто каже, що мобілізація може відбутися цієї осені. Я також чув від російських блогерів, що ситуація на війні має якимось чином змінитись. Або необхідно про щось домовитися – наприклад, про заморожений конфлікт або припинення вогню, – або необхідно проводити мобілізацію.
Росія може спробувати використати український підхід: більше безпілотників та менше особового складу
Минулого року цифри були доволі зрозумілими. Здається, і Буданов з українського боку, і російське Міноборони казали, що за рік в Росії було набрано 409 тисяч військовослужбовців. Але вся ця мобілізація була добровільною: людям платили гроші за те, щоб вони вирушали до України, де могли бути вбиті чи вбивали інших людей.
Цього року, зважаючи на все, Росія вже не набирає таких обсягів. Для досягнення минулорічного показника необхідно було б набирати приблизно 33 тисячі осіб на місяць. Якщо Росія вже не досягає таких цифр, це може призвести до зміни тактики.
Вона може спробувати використати український підхід: більше безпілотників та менше особового складу. Може бути створено більше ударних вузлів, може застосовуватись більше ракет «Іскандер». Ми вже бачимо, що Росія має абсолютну перевагу в балістичних ракетах.
З воєнної точки зору це може допомогти їй на полі бою. Наприклад, Росія може виходити з того, що Україна більше не має достатньої кількості комплексів Patriot і засобів протиповітряної оборони біля лінії фронту. Тоді вона може використовувати потужнішу зброю на меншій дальності – не обов'язково проти великих міст, а проти розташованих поблизу логістичних вузлів. Це може стати альтернативою.
Український артилерист веде вогонь з гармати «Богдана» на лінії фронту у Запорізькій області. 25 травня 2026 року
Але якщо все це не спрацює або Росія обере інший шлях, тоді, звісно, можлива мобілізація ще 250 чи 500 тисяч росіян. І це вже буде примусова мобілізація. Для Росії вона може стати виходом із ситуації.
Якщо людина не хоче бути мобілізованою, а її насильно відправляють на фронт, Росія може зіштовхнутися з тими самими проблемами, з якими Україна стикається зараз
Однак не слід забувати, що цих людей неможливо мобілізувати та відправити на фронт за один тиждень. Ймовірно, знадобиться близько шести місяців, щоб усі вони опинилися на лінії фронту. І, гадаю, їхня мотивація буде дуже низькою, значно нижчою навіть у порівнянні з першою хвилею мобілізації у 2022 році.
Вона також буде нижчою, ніж у в'язнів, які воювали, вважаючи, що борються за своє життя чи свободу. Це було брехнею з боку російського Міністерства оборони, але вони вірили в це.
Примусово мобілізовані будуть мати і менше мотивації, ніж у військовослужбовців за контрактом, які отримують підписний бонус у розмірі 50 тисяч євро, а потім близько чотирьох тисяч євро на місяць. Такі люди справді хочуть заробити гроші і намагаються прожити якомога довше, бо їхні сім'ї, дружини чи інші близькі вже будують певні плани на ці кошти.
Але якщо людина не хоче бути мобілізованою, а її насильно відправляють на фронт, Росія може зіштовхнутися з тими самими проблемами, з якими Україна стикається зараз.
– Бо всі охочі воювати в Україні пішли на фронт ще 2022 року?
– Так, абсолютно правильно.