Кіан Шаріфі, Гольназ Есфандіарі
Верховний лідер аятола Алі Хаменеї, духовний керівник Ірану та найвища посадова особа країни, який очолював її майже чотири десятиліття, загинув під час ударів США та Ізраїлю 28 лютого у віці 86 років.
Прихильники прославляють його як мудрого лідера, а критики засуджують як диктатора. Хаменеї залишиться в пам’яті як визначна постать Ісламської революції, який завдяки репутації побожності та відданості справі піднявся до посади верховного лідера.
Застосування Хаменеї сили проти власного народу, ув’язнення опозиційних діячів навіть усередині самої системи, а також запеклий опір зовнішньому впливу – особливо з боку США та Ізраїлю – сформували його спадщину як жорсткого й безкомпромісного авторитарного правителя, який привів країну до міжнародної ізоляції.
Людина тримає в руках фото іранського верховного лідера аятоли Алі Хаменеї, який загинув під час спільних ударів США та Ізраїлю. Тегеран, 1 березня 2026 року
«Історія покаже, що правління Хаменеї стало глибокою травмою для іранського народу, який спостерігав, як його країна ізолюється й слабшає настільки, що більшість почала вважати еміграцію єдиною надією», – вважає Алекс Ватанка, директор Іранської програми в Інституті Близького Сходу у Вашингтоні.
Останні роки правління Хаменеї були затьмарені частими загальнонаціональними антиурядовими протестами та кривавими репресіями, під час яких загинули тисячі демонстрантів.
Протести тривали через високу вартість життя у 2017 році, ціни на бензин у 2019-му, нестачу води у 2021-му та смерть під вартою Махси Аміні – молодої жінки, яка нібито порушила закон про хіджаб – у 2022 році та відображали зростання настроїв проти режиму в Ірані.
Найкривавіші протести проти Ісламської Республіки відбулися наприкінці грудня 2025 року та тривали до початку січня 2026-го. Заворушення були жорстоко придушені: правозахисні організації підтвердили понад 7 тисяч загиблих, але застерегли, що реальна кількість жертв, ймовірно, є значно більшою. За деякими оцінками, у чотири рази перевищує підтверджену цифру.
Фото студентів і дітей, які загинули в Ірані під час протестів у січні 2026 року
Хаменеї ніколи не брав на себе відповідальності за зростання невдоволення його правлінням і натомість звинувачував у протестах іноземні сили, які, за його словами, прагнули послабити Ісламську Республіку.
Протягом життя Хаменеї демонстрував унікальну здатність грати на два боки.
Ті, хто знав його в молоді роки, пам’ятають високого худорлявого священнослужителя, який любив поезію й літературу, курив люльку та охоче спілкувався з молоддю. Цей образ різко контрастує з войовничим бородатим антиамериканським лідером, який згодом привернув увагу світу.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, 19 лютого 2026 року
Під керівництвом колись відкритого лідера процвітали репресії, коло впливових осіб у Тегерані звужувалося, а Ісламська Республіка дедалі більше ізолювалася.
Десятиліттями він мав вирішальне слово практично в усіх питаннях – від того, чи можуть жінки їздити на велосипеді в публічних місцях, до курсу відносин зі США, які він називав «Великим Сатаною».
Він вільно користувався своєю владою над ключовими інституціями – судовою системою, державним мовленням і військовими. За потреби він спирався на силовий апарат, що включав потужний Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) та іранські спецслужби, які вселяли страх.
Прощання із генерал-майором Хоссейном Саламі, який загинув унаслідок ізраїльських ударів, Тегеран, Іран, 4 липня 2025 року
«Надавши повноваження КВІР, він мілітаризував політику країни, а включивши до системи влади духовенство, підірвав його легітимність», – говорить Алі Ваез, директор Іранського проєкту в Міжнародній кризовій групі.
Народжений у Мешхеді 1939 року, Хаменеї був другим сином у родині священнослужителя. Він рано розпочав релігійну освіту, у підлітковому віці надихався революціонером Саїдом Наввабом Сафаві та навчався у священному місті Кум у майбутнього засновника Ісламської Республіки – аятоли Рухолли Хомейні.
Від активіста до лідера
Хаменеї здобув репутацію скромного й побожного богослова та в 1962 році приєднався до революційного руху Хомейні, який виступав проти шаха та проамериканської політики Тегерана. Його активність привернула увагу влади, що призвело до численних арештів і ув’язнень.
У 1964 році 25-річний Хаменеї вирішив залишити Кум, щоб доглядати за батьком – «добра справа», яка, за його словами, була благословенна Богом і стала запорукою його подальшого успіху.
У Мешхеді він читав лекції з Корану та ісламської ідеології, що призвело до ув’язнень, катувань і зрештою внутрішнього заслання. Після революції 1979 року його призначили до Ісламської революційної ради за рекомендацією колишнього наставника – Хомейні.
Згодом він обіймав низку впливових посад у клерикальному режимі, зокрема двічі був президентом, і пережив замах у 1981 році, після якого його права рука залишилася паралізованою.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї виступає в Тегерані, Іран, 17 лютого 2026 року
Коли Хомейні помер у 1989 році, не залишивши очевидного наступника, Хаменеї було обрано другим верховним лідером Ірану Асамблеєю експертів – духовним органом із 88 членів.
Цей вибір здивував багатьох, очевидно, навіть самого Хаменеї.
«Ми маємо ридати кривавими сльозами за ісламське суспільство, яке було змушене навіть запропонувати мене [на посаду верховного лідера]», – сказав він перед призначенням.
«На відміну від свого попередника, який не належав до жодної конкретної політичної фракції, аятола Хаменеї фактично очолював консервативний табір. Тому він утратив можливість стояти над сутичкою та ефективно керувати внутрішньофракційною боротьбою», – зазначив Ваез.
Протягом свого правління він демонстрував відкриту непокору Сполученим Штатам, які, за його словами, прагнули повалити Ісламську Республіку та відновити залежні відносини з Тегераном.
За його керівництва Іран розширив свій вплив у регіоні через так звану «вісь спротиву», мережу союзників: угруповання бойовиків, підтримуваних Тегераном, які відіграють важливу роль у стратегії протистояння Заходу, арабським опонентам і головному супернику – Ізраїлю.
Однак ця мережа почала руйнуватися після падіння уряду Башара Асада в Сирії у 2024 році та ізраїльської кампанії з нейтралізації «Хезболли» в Лівані, ослаблення можливостей хуситів у Ємені та серйозного послаблення «Хамасу» (угруповання визнане терористичним США і ЄС- ред.) у секторі Гази.
Коли Іран та Ізраїль були найкращими друзями: як товаришували країни, які зараз бомблять одна одну (фотогалерея)
Хаменеї зник із публічного простору під час 12-денної війни Ізраїлю з Іраном у червні 2025 року, що породило запитання щодо його лідерства в політичних колах країни.
Він конфліктував із багатьма президентами Ірану, які згодом опинялися на узбіччі політичної системи.
Головним винятком був Ебрагім Раїсі – жорсткий клерик, якого багато хто вважав потенційним наступником Хаменеї. Раїсі загинув у травні 2024 року в авіакатастрофі гелікоптера, що ускладнило плани наступництва.
Тепер 88-членна Асамблея експертів, у якій домінують консервативні священнослужителі, має призначити наступника Хаменеї.
«Його пам’ятатимуть як людину, яка мала багато можливостей прислухатися до свого народу й змінити курс. Але як верховний лідер він був настільки зациклений на власних жорстких переконаннях, настільки рішуче налаштований перемогти внутрішніх і зовнішніх суперників і глибоко невпевнений, що так і не наважився на серйозне переосмислення», – сказав Ватанка.
У Хаменеї залишилися четверо синів, одна донька та дружина. Повідомляється, що ще одна донька загинула під час тих самих ударів США та Ізраїлю, які призвели до його смерті.