Вплив Москви на її найближчих сусідів слабшає, пише європейське інтернет-видання EUobserver.
Так, Казахстан нещодавно заборонив більшу частину імпорту російської пшениці, а найбільший торговельний партнер – Китай – завдав Москві одразу двох відчутних ударів. По-перше, Пекін відмовився постачати морські силові установки для суден, які Росія планувала використовувати для розвитку Північного морського шляху в Арктиці. По-друге, фактично зупинив проєкт газопроводу «Сила Сибіру-2». Через нього Росія розраховувала щороку постачати до Китаю до 50 млрд кубометрів газу.
Як зазначає EUobserver, головною причиною стали цінові вимоги Пекіна. Китай готовий купувати російський газ приблизно по $50 за тисячу кубометрів – це вп'ятеро менше, ніж розраховувала Москва. Американська газета Wall Street Journal пише, що війна проти України остаточно перетворила Росію на молодшого партнера Китаю.
У Кремлі з цією оцінкою не згодні. «Відносини між Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою будуються на принципі рівності, тому теза про молодшого партнера в особі Москви є помилковою», – заявив прессекретар російського керманича Дмитро Пєсков.
- Чи дійсно Китай та найближчі сусіди Росії тихо віддаляються від Москви?
- Чи зацікавлений Китай у будівництві газопроводу «Сила Сибіру-2»?
- І наскільки Росія потребує Китаю?
Ось що про це розповів у прямому етері телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) Іван Пєшков, директор Центру досліджень Центральної Азії Університету ім. Адама Міцкевича.
«Довоєнна модель повністю зруйнована»
– Одразу кілька світових видань пишуть, що Китай та найближчі сусіди Росії змінюють курс і тихо віддаляються від Москви. Ви з такою оцінкою згодні?
– Усе залежить від того, яку мову ми оберемо. Якщо ми говоримо про «мову дружби та союзництва», то, напевно, це можна так побачити. Хоча, як на мене, це дещо емоційна оцінка. Адже від самого початку війни всі сусіди Росії, яких сприймають як союзників або (дуже небезпечне слово) «друзів» (бо воно лише всіх плутає), стикаються з комплексом чинників, що діють у різних напрямках.
Насамперед це бажання зберегти певні відносини й заробити, передусім на ринку. Друге – це страх потрапити під західні санкції та прагнення зайняти, можливо, ті ніші, які Росія звільняє. А третє – це спроба все ж таки не розривати з Росією взаємини остаточно, не ставати її екзистенційним противником у цій нервовій атмосфері.
І це все різнопланові чинники. Плюс, якщо взяти Китай, є ще й певна звичка дуже жорстко торгуватися. Усе це створює таку дещо хаотичну структуру. Це дуже добре видно на прикладі Азербайджану: коли Азербайджан робить якісь дуже серйозні заяви, потім знову лунають заяви, що відносини з Росією хороші, а далі знову – що відносини жахливі і так далі.
Ми бачимо досить складну систему, коли попередня довоєнна модель повністю зруйнована. Країни намагаються зберегти певні можливості заробляти на російському ринку та мінімальний контакт із Росією, але при цьому, з одного боку, реагують на поточну ситуацію, яка, звісно, дуже сильно б'є по іміджу Росії як надійного постачальника нафти. А з іншого боку, вже йде спроба вибудовувати якісь структури для післявоєнного світу.
Тому ми постійно бачимо рух уперед і назад, уперед і назад, але тенденція є. Іде певне віддалення та спроба вибудувати з Росією нову модель відносин.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Сибіга їде до Китаю. Пекін побачив шанс на швидке перемир’я?– Я правильно розумію, що, побоюючись санкцій, країни публічно кажуть, мовляв, ми не будемо так активно співпрацювати, як раніше, але насправді партнерство триває?
– Звісно, партнерство триває. Інша річ, що це партнерство має бути вигідним, і, природно, ситуація різко змінюється – як-от із заявами президента Азербайджану, – тож це партнерство постійно переграється. До того ж, це партнерство має кілька рівнів. Є партнерство між державами, а є партнерство між громадянами, які намагаються брати участь в економіці обходу санкцій – це величезна індустрія, у якій задіяне чимало жителів СНД.
Тому тут досить складний клубок проблем, але загалом постійно триває лавірування: як зберегти якийсь мінімум відносин, заробити на цій ситуації і при цьому не потрапити під санкції. Адже, на відміну від Росії, яка фактично увійшла в пряму конфронтацію із Заходом, усі країни – зокрема й Китай, який, попри те, що є важливим елементом «коаліції війни» (тобто Іран, Китай, Росія, Північна Корея), досить обережно намагається уникати санкційних ризиків для власної економіки. При цьому, звісно, ні про яку блокаду Росії чи розрив зв'язків мова не йде.
Йдеться більше про спробу вибудувати максимально ефективну на цей момент (на основі сьогоднішнього розуміння ситуації) модель співпраці, зокрема й щодо заробляння на ситуації, у якій Росія опинилася зараз.
«Росія потребує Китаю»
– Наскільки сьогодні Росія потребує Китаю?
– Тут є два ключові моменти. Сьогодні Росія потребує Китаю. Сьогодні Росія дуже сильно залежить від китайської економіки. Інша річ, що після цих двох очевидних фактів ми робимо висновок, ніби Росія перетворилася на «молодшого васала Китаю» тощо – це, як на мене, дещо емоційні оцінки. Але, звісно, ймовірність того, що конфронтація із Заходом і розрив усіх економічних зв'язків із Євросоюзом призведе до економічної залежності від Китаю, враховувалася.
Наскільки ця залежність буде тривалою, наскільки вона зберігатиметься після війни – зараз сказати важко. Але на сьогодні, звісно, Китай відіграє ключову роль в адаптації російської економіки до умов безпрецедентного й практично безаналогового в історичному процесі санкційного тиску. Тому без китайської підтримки ситуація в російській економіці виглядала б зовсім по-іншому.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Найбільше Путіна лякає демократія»: як зближаються Росія, Китай та Іран«Сила Сибіру-2»
– Одне з ключових для Росії питань – будівництво газопроводу «Сила Сибіру-2» – запланований магістральний трубопровід потужністю до 50 млрд куб. м на рік; маршрут має з'єднати газові родовища Ямалу з Китаєм через територію Монголії. Що буде з ним? Китай у цьому проєкті більше не зацікавлений чи просто виторговує вигідні ціни?
— Я думаю, що завжди, якщо ми подивимося на відносини Китаю з Євросоюзом та Америкою, Китай дуже жорстко торгується. Китай торгується дуже гнучко — тобто він переглядає досягнуті домовленості, щойно змінюється ситуація. І зараз Росія не в найкращій позиції: вона втратила імідж надійного партнера, який здатен забезпечити безпечний доступ, і сама потребує (у що ще кілька років тому неможливо було повірити) підтримки та доступу до певних ресурсів, нафтових і газових. І тому, природно, Китай користається цією ситуацією й намагається збити ціну. Гадаю, ми спостерігаємо початок дуже жорстких переговорів. Постійно лунають цифри, що Росія очікує $250, а Китай пропонує $50, але, думаю, десь посередині вони зійдуться.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Газова труба мрії для Путіна. Чи збудують Китай і Росія «Силу Сибіру-2»?Поки що ми бачимо китайську дуже жорстку, іноді безжальну манеру торгуватися. Оскільки «Сила Сибіру» не була проєктом, який Росія нав'язала Китаю — Китай був у ньому зацікавлений, — то поки Росія не змінить імідж і не повернеться до образу стабільного партнера, ціна її послуг падатиме. Китайці тут абсолютно не сентиментальні: щойно ситуація змінюється, вони дуже жорстко проводять свою політику. За непередбачуваність і ризики треба платити, і Китай намагається перекласти цю оплату на Росію.
– Що має статися, аби Росія пішла на поступки Китаю й суттєво знизила ціну?
– Я думаю, вона суттєво знизить ціну, але, напевно, не на китайських умовах. Якщо коротко.
Президент Росії Владимир Путін на церемонії з'єднання першої ланки магістрального газопроводу «Сила Сибіру» в районі села Ус-Хатин, Росія. Якутська область. 1 вересня 2014 року
Центральна Азія обрала обережність
Після початку повномасштабної війни Росії проти України всі держави Центральної Азії заявили про нейтральну позицію. Жодна з країн регіону не визнала ні російської анексії Криму у 2014-му, ні подальшої спроби анексії чотирьох українських областей у 2022-му. При цьому президенти практично уникають публічних оцінок самої війни, пише «Азаттык Азия», російськомовна служба Радіо Свобода, що висвітлює події в Центральній Азії.
Президенти країн Центральної Азії у Чолпон-Аті, 21 липня 2022 року
На цьому тлі вирізняється лише заява президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва влітку 2022 року на Петербурзькому економічному форумі. Перебуваючи на сцені поруч із російським керманичем Володимиром Путіним, він заявив, що Казахстан не визнає «ДНР» та «ЛНР» – незаконні збройні угруповання, підтримувані Росією. Токаєв назвав їх квазідержавними територіями.
«Якщо право нації на самовизначення насправді буде реалізоване на всій земній кулі, то замість 193 держав, які зараз входять до складу ООН, на землі виникне понад 500 чи 600 держав. Звісно ж, це буде хаос. З цієї причини ми не визнаємо ні Тайвань, ні Косово, ні Південну Осетію, ні Абхазію. І, очевидно, цей принцип буде застосовано й щодо квазідержавних територій, якими, на наш погляд, є Луганськ і Донецьк», – заявив тоді Касим-Жомарт Токаєв.
Володимир Путін та Касим-Жомарт Токаєв на Петербурзькому економічному форумі, 17 липня 2022 року
Ці слова Токаєва стали однією з найобговорюваніших політичних тем року. Багато хто сприйняв їх як демонстрацію самостійної позиції Казахстану. Вони ніби нівелювали його заяву 2019 року, коли в інтерв'ю Deutsche Welle він сказав, що не вважає події 2014 року в Криму «анексією». Однак згодом риторика офіційної Астани стала помітно стриманішою.
«Касим-Жомарт Токаєв обирає максимально нейтральні вислови щодо війни. Торік, наприклад, він навіть почав казати, що Росія непереможна на полі бою. Ці формулювання показують, що Казахстан перебуває в залежності від Росії. Наші лідери намагаються не провокувати Москву, не ставити себе в позицію опонента», – вважає директор незалежного дослідницького центру PaperLab, соціолог Сєрік Бейсембаєв.
Залежність визначає риторику
На думку Бейсембаєва, позиція Центральної Азії щодо війни в Україні пояснюється рівнем залежності від Росії.
Сєрік Бейсембаєв
«Казахстан, як усім відомо, експортує нафту через Каспійський трубопровідний консорціум, який проходить територією Росії, і це є однією з головних вразливостей. Адже траплялися моменти, коли Росія з тих чи інших причин зупиняла транспортування, що, зрозуміло, позначалося на економічній ситуації в Казахстані. Крім цього, у політичному плані країни Центральної Азії перебувають у більш уразливому становищі. Казахстан має найдовший сухопутний кордон із Росією. Ми перебуваємо в союзі з Росією в межах ОДКБ. Це накладає обмеження на те, що наші лідери можуть заявляти щодо такої гострої теми, як війна в Україні», – пояснює експерт.
Киргизстан і Таджикистан практично повністю залежать від постачання пального з Росії, а російський ринок праці протягом багатьох років залишається одним із головних джерел доходів для сотень тисяч трудових мігрантів із регіону.
За словами колишнього посла Киргизстану в Азербайджані Кайрата Осмоналієва, саме тому будь-яка різка заява президентів цих країн може мати цілком практичні наслідки.
Кайрат Осмоналієв
«От уявіть, припустимо, президент однієї з цих країн, так само, як і Алієв, пішов і виступив. Чим це обернеться? Почнуться утиски, депортації [мігрантів], вони почнуть повертатися, почнуть обурюватися, знайдуться люди, які скажуть: «недалеколядний політик, необережні висловлювання», різні інтерпретації можуть бути, але це може закінчитися потенційними ризиками невдоволення. Качнеться так, що захитається й під ними самими. Бо це соціально-економічна криза. А вона завжди є рушієм зміни режимів. Тому вони все ж таки прораховують певні ризики й, очевидно, вважають, що виступити, Виступаючи на медіафорумі в Шуші 13 липня 2026 року, президент Азербайджану практично повторив свою пораду Києву, яку він дав рік тому: "Ніколи не погоджуватися на окупацію».
«Ми завжди підтримували й підтримуватимемо територіальну цілісність України. Її суверенітет, непорушність її кордонів. Кордони жодної держави не можуть бути змінені насильницьким шляхом або без згоди народу цієї країни. І тут ми, звісно, у своїй позиції досить послідовні та тверді. Ну а українському народові, як то кажуть, чим можемо, ми завжди готові допомагати», – заявив Ільхам Алієв., можливо, і хочеться, але ризиковано», – каже Кайрат Осмоналієв.
Мовчання президентів Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану
За понад чотири роки повномасштабної війни Росії проти України президенти Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану жодного разу публічно не говорили про окупацію українських територій чи відповідальність Росії за війну.
Їхні заяви, як правило, стосуються виключно необхідності якнайшвидшого припинення бойових дій та пошуку політико-дипломатичних шляхів рішення. Про саму війну президенти країн регіону говорять мимохідь. Як, наприклад, лідер Узбекистану Шавкат Мірзійоєв на саміті «Центральна Азія – США» 6 листопада 2026 року.
Президенти країн Центральної Азії на саміті «США – Центральна Азія» у Вашингтоні, 6 листопада 2025 року
«В Узбекистані кажуть, президент Трамп – це президент миру. Ви зробили дуже багато – змогли зупинити вісім воєн. І я впевнений, що війну між Росією та Україною зможете зупинити тільки ви. Ми дуже на це сподіваємося», – заявив тоді Мірзійоєв, звертаючись до Трампа.
Навколо позиції президента Киргизстану Садира Жапарова в перші дні війни виникла також неоднозначна ситуація. Після телефонної розмови Володимира Путіна та Жапарова Кремль повідомив, що лідер Киргизстану «висловив підтримку діям Росії щодо захисту мирного населення Донбасу», однак в офіційній заяві адміністрації Жапарова подібних формулювань не було.
Садир Джапаров і Володимир Путін у Москві, 7 лютого 2025 року
Президент Таджикистану Емомалі Рахмон і президент Туркменістану Сердар Бердимухамедов щодо війни в Україні не зробили жодної відкритої та прямої заяви.