Сценарій, за якого авторитарні режими об’єднаються навколо найбільшої сухопутної війни в Європі з часів Другої світової, ще десять років тому не уявляли навіть найсміливіші аналітики. Це визнає віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA) Крістофер Волкер у звіті, що підсумовує два роки досліджень російсько-китайського партнерства.
Автори намагалися зрозуміти, наскільки далеко можуть зайти у співпраці Росія та Китай, які називають свої відносини «безмежними».
Висновок дослідників: попри дедалі тіснішу координацію та спільне прагнення послабити вплив Заходу, межі цього партнерства все ж існують. Водночас «вільні суспільства більше не можуть дозволити собі недооцінювати масштаби співпраці авторитарних режимів», – пише у передмові Волкер.
Військові безпілотники Корпусу вартових Ісламської революції. Іран
Саме це автори називають метазагрозою – не окрему загрозу з боку Росії чи Китаю, а мережу взаємної підтримки авторитарних держав, які посилюють одна одну військово, економічно, дипломатично й інформаційно.
«Лабораторія» війни в Україні
Росія залишається для Китаю джерелом окремих військових технологій, які він прагне мати, а також - свіжого бойового досвіду.
«Війна (в Україні – ред.) стала масштабною лабораторією, з якої китайські стратеги можуть отримувати знання без прямої участі в бойових діях», – пояснює у звіті науковий співробітник Програми з Росії та Євразії аналітичного центру Chatham House Матьє Булег.
Експерт вважає, що завдяки російському досвіду Китай отримує практичні дані, які «в іншому випадку було б надзвичайно складно отримати».
Людина тримає безпілотник-перехоплювач Sting української компанії Wild Hornets у нерозголошеному місці в Україні, 16 березня 2026 року
«У результаті військові відносини між Росією та Китаєм характеризуються одночасно значною співпрацею і значними обмеженнями», – зауважує експерт. На думку Булега, підтримка Пекіном Москви значна, але обмежена. Й такою залишиться, бо Китай зважає на економічні й політичні ризики для себе.
Ці ризики, каже Радіо Свобода віцепрезидент Центру аналізу євопейської політики (СЕРА) Крістофер Волкер, можуть зрости, зокрема, через ефективність опору України, що завдає далекобійних ударів по російській енергетичній інфраструктурі.
«Китайське керівництво дуже уважно стежить за цим і оцінює ризики для власних інвестицій… Якщо тиск на Росію зростатиме, вона демонструватиме дедалі гірші результати, щомісяця втрачатиме тисячі військових і зазнаватиме дедалі серйозніших ударів по енергетичній інфраструктурі в глибині РФ, Китай може дійти холодного прагматичного висновку, що ціна підтримки стала для нього зависокою. І тоді він або скоротить її рівень, або відмовиться від необхідності її нарощувати», – окреслює імовірний сценарій Волкер.
Віцепрезидент СЕРА зауважує, що Захід має підвищувати для Китаю вартість підтримки ним Росії, щоб вона ставала «менш привабливою, а, можливо, й нежиттєздатною».
Клуби диму над Санкт-Петербургом після удару український дронів. Росія, 3 червня 2026 року
Росія може воювати проти України, вважають аналітики, бо заручилася підтримкою низки авторитарних держав, які, по суті, кидають виклик Заходу. Росії Північна Корея допомогла військом, Білорусь – територіями для атак на Україну, Іран – дронами.
Та саме Китай, який, за численними повідомленнями, постачає Росії критичні товари й технології в обхід західних санкцій і скуповує енергоресурси, від яких відмовилася Європа, відіграє провідну роль. І дослідник авторитарних режимів Волкер скептичний, що це зміниться найближчим часом. Однак наголошує на необхідності послідовно збільшувати для Китаю ціну цієї підтримки, щоб досягти відповідної мети у більш віддаленому майбутньому.
Формальний військовий союз?
Аналітик Матьє Булег не очікує об’єднання Росії й Китаю у військовий альянс, попри спільні навчання й тісну військово-технічну співпрацю.
Ні Москва, ні Пекін, вважає, не хочуть воювати через проблеми один одного. Значних приводів для занепоєння, зокрема щодо спільних військових маневрів, аналітик не бачить. Вони не означають підготовку до спільних бойових операцій.
Китай та Білорусь проводять спільні військові навчання за п'ять кілометрів від польського кордону, 8 липня 2024 року
«Політикам не варто бути надто враженими масштабами китайсько-російських військових навчань. Власне, вони значною мірою й покликані справляти саме таке враження…Росія та Китай використовують навчання для демонстрації єдності, формування потрібного сприйняття та просування наративу про зміну світового порядку. Втім, вони все ще дуже далекі від створення об’єднаної військової сили, здатної вести тривалу союзницьку війну», – ділиться спостереженнями експерт.
Зобов’язання колективної оборони, на думку дослідника, обмежать свободу маневру Росії й Китаю, необхідну їм для реалізації власних стратегічних цілей. До того ж, вважає Булег, стратегічна культура Китаю сильно відмінна від російської, на «рахунку» якої серія відкритих вторгнень.
«Пекін донині переважно використовував інструменти «гострої сили» та довготривалі кампанії тиску, що не переходять у відкриту війну», – підкреслює експерт.
Your browser doesn’t support HTML5
Українці «зривали плани» на навчаннях НАТО. Ексклюзивний репортаж із Готланда
Економічна «асиметрія»
Не варто очікувати зміни курсу у відносинах між Росією й Китаєм, попри невдоволення російських еліт зростаючою залежністю від Пекіна, попереджає науковий співробітник CEPA – доцент Університету Корвіна в Будапешті Тамаш Матура.
У звіті експерти кажуть про суттєве зростання двосторонньої торгівлі: з 2021 року – на 70 відсотків. Китай став для Росії ключовим економічним партнером, що пом’якшує для неї наслідки західних санкцій та запобігає обвалу її експортно орієнтованої економіки.
Однак Матура вказує на структурні дисбаланси та стратегічні розбіжності, які обмежують двосторонню співпрацю. Дослідник характеризує її як «асиметричну взаємозалежність». Китай експортує до Росії товари з високою доданою вартістю, тоді як РФ – переважно сировину, що, на думку Матури, лише посилює асиметрію.
Президент Росії Володимир Путін та голова Китаю Сі Цзіньпін беруть участь у церемонії привітання у Будинку народних зборів у Пекіні, 20 травня 2026 року
«Пекін зберігає можливість дистанціюватися від співпраці, якщо подальше зближення почне загрожувати його економічним відносинам із Заходом», – окреслює межі взаємодії між країнами автор дослідження.
Матура описує підхід Китаю до взаємодії з Москвою як «стратегічну гнучкість»: співпрацювати там, де це дає прибуток або геополітичні дивіденти, але уникати зобов’язань, що можуть вилитися у жорсткі вторинні санкції. На них Пекіну далеко не байдуже, вважає Тамаш Матура. Західні ринки – ключові для його економічного зростання.
«Формується модель контрольованої підтримки, а не безумовної допомоги… Деякі спостерігачі описують цей процес як форму економічної васалізації, хоча подібна термінологія залишається політично чутливою. Попри це, російське керівництво майже не демонструє бажання змінювати курс», – зауважує аналітик.
Підхід Пекіна, що полягає в стратегічному партнерстві з Росією, але з урахуванням насамперед власних інтересів теж прогнозовано збережеться. Матура вважає, що він може послабити довгостроковий економічний розвиток Росії.
Вантажне судно та контейнери в порту Циндао, провінція Шаньдун на сході Китаю, 10 березня 2026 року
«Збільшуючи залежність від китайських технологій, капіталу та промислової продукції, Москва ризикує ще глибше інтегруватися в економічні відносини, де її переговорні можливості залишаються обмеженими. Чим довше зберігатиметься ця модель, тим складніше Росії буде диверсифікувати свої економічні зв’язки та відновити більшу стратегічну автономію», – резюмує експерт.
Матьє Булег звертає увагу й на стрімкий розвиток оборонно-промислової бази Китаю. Деякі системи дорівнюють або навіть перевершують російські аналоги. Технологічна асиметрія на користь Росії зникає.
«Китайські системи стають дедалі привабливішими для країн, які раніше покладалися на російське озброєння», – вказує аналітик на перспективу витіснення деяких російських товарів на світових ринках китайськими.
Глобальні ризики
Фахівець із міжнародних відносин Євген Рощин зауважує, що Москва і Пекін розглядають багато міжнародних норм, які просувають західні демократії, як потенційні загрози внутрішній стабільності. Але вони не прагнуть, на думку експерта, руйнації чинних міжнародних інституцій.
Посол Китаю та Голова Радбезу ООН Чжан Цзюнь виступає під час засідання у Нью-Йорку, США, 15 листопада 2023 року
«Обидві держави загалом воліють змінити окремі елементи нинішньої системи, водночас розширюючи власний вплив у ній», – вважає Рощин.
Експерт не виключає, що зростання глобального впливу Китаю посилить занепокоєння Росії щодо «власної залежності й маргіналізації».
«Різниця в економічній вазі означає, що багато інституцій (BRICS, Шанхайська організація співробітництва – ред.), які Москва і Пекін просувають спільно, природно тяжіють до китайського лідерства», – пояснює аналітик.
Загалом Китай, зауважує Рощин, надає перевагу стабільності, яку вважає запорукою економічного зростання й довгострокового впливу. Росія ж відзначається «готовністю вдаватися до деструктивної геополітичної поведінки».
Знищений Силами оборони України танк армії РФ на пшеничному полі. Харківщина, 22 лютого 2023 року
«Ці відмінності не обов’язково загрожують самому партнерству, але вони демонструють його межі», – підкреслює Рощин.
Аналітик пояснює, що Росія фактично тестує межі міжнародної системи – від санкцій до ізоляції, – а Китай спостерігає та робить висновки.
«Росія і Китай діють кожен по-своєму: Москва - жорсткіше, Пекін – тонше й хитріше. Але обидві намагаються перебудувати ООН та інші інституції глобального врядування відповідно до власного бачення світу, яке суперечить інтересам усіх, хто поважає базові права і свободи людини», – зауважує в коментарі Радіо Свобода Крістофер Волкер із СЕРА.
Й у цьому аналітики вбачають виклик для західних демократій. Адже Китай і Росія підтримують світопорядок, де держава контролює громадянське суспільство й свободу слова.
Президент Росії Володимир Путін та голова Китаю Сі Цзіньпін оглядають фотовиставку, присвячену російсько-китайським відносинам, у Пекіні, Китай, 20 травня 2026 року
Висновки для України й світу
Аналітики наголошують на загальній рішучості Пекіна не допустити російського колапсу в Україні. Але не за будь-яку ціну.
Партнерство з Росією приносить Китаю більше вигод, аніж Москві. І хоча він забезпечує її короткострокову здатність воювати, Китай не фінансує довгострокове відновлення Росії й не інвестує в структурну модернізацію, зазначають експерти.
Саме тому дослідники радять західним країнам не перебільшувати міцність російсько-китайського союзу, але й не недооцінювати його. Серед практичних кроків, які рекомендують зробити:
- посилити експортний контроль за товарами подвійного призначення;
- гармонізувати механізми торговельного моніторингу, розширити свою присутність у недостатньо контрольованих районах, особливо в північній частині Тихого океану;
- конкурувати з китайськими інвестиціями в країнах, що розвиваються,
- розширювати партнерство з Індією, Бразилією, Індонезією.
Завданням Заходу, який запровадженням санкцій хоче підвищити для Росії ціну війни, також вважають підвищення для Китаю ціни підтримки РФ.
Водночас головна довгострокова загроза від Китаю, на думку авторів звіту, полягає не лише у підтримці Росії, а й у спробі перебудувати міжнародний порядок відповідно до авторитарного бачення світу. І це те, що, вважають експерти, потребує належної й негайної реакції.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Про що Путін просить Сі: купувати газ, підтримати Іран чи таємно погодити новий наступ на Київ?Китай офіційно називає себе нейтральною стороною у війні Росії проти України та закликає до мирного врегулювання. Водночас Пекін не засудив російське вторгнення, поглибив економічну співпрацю з Москвою та став одним із головних покупців російських енергоносіїв. США та їхні союзники звинувачують Китай у допомозі Росії обходити західні санкції через постачання товарів подвійного призначення та промислових компонентів. Пекін ці звинувачення відкидає.