Очільник українського МЗС Андрій Сибіга повідомив, що отримав офіційне запрошення відвідати Китай. Це стало продовженням домовленості, якої український і китайський топдипломати досягли пів року тому в Мюнхені. Дати поїздки ще належить визначити.
Промовистим може здаватися те, що Сибіга вирушить до Китаю, який є головним торговельним партнером України й водночас країною, що, за оцінками Заходу, підтримує здатність Росії воювати. Останніми місяцями її, втім, ослаблюють далекобійні удари України по російських НПЗ.
Наприкінці червня заступник представника КНР в ООН Сунь Лей закликав Україну й Росію відновити переговори про припинення війни та «викорінити першопричини цього конфлікту».
- Чи готовий Пекін відіграти активнішу роль у врегулюванні війни?
- Як ставиться до шкоди, якої українські дрони завдають російським нафтопереробним потужностям?
- І навіщо запрошує Сибігу до КНР?
Радіо Свобода опитало провідних українських і західних китаєзнавців.
Постпредставник Китаю при ООН Фу Цун виступає на засіданні Ради безпеки ООН у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, США, 20 листопада 2025 року
Удари по НПЗ і «ядерна» риторика
У низці останніх виступів представник Китаю в ООН відзначав «дедалі інтенсивніші, масштабніші та ширші за своїм розмахом військові атаки» і закликав сторони утримуватися від ударів по цивільній інфраструктурі.
Експерт із питань Азійсько-Тихоокеанського регіону центру ADASTRA Антон Ганоцький пов’язує такі заяви насамперед з ефективними ударами України по російських нафтопереробних потужностях.
«В ООН Пекін засуджує удари по цивільній інфраструктурі лише після значних уражень російських НПЗ… Як правило, після злочинних атак на Київ китайське МЗС мовчить», – зауважив у коментарі Радіо Свобода Ганоцький.
12 червня Володимир Путін заявив, що Росія посилить удари по Україні, щоб «відбити бажання атакувати наші цивільні об’єкти». Після удару по НПЗ у Москві наближений до Кремля олігарх Костянтин Малофєєв відкрито закликав владу розглянути застосування тактичної ядерної зброї. Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв також повторював, що Росія може застосувати ядерну зброю, відповідно до своєї доктрини, у разі загрози існуванню держави.
«Ядерна» риторика Москви стала предметом дискусій Володимира Зеленського з європейськими лідерами. Своє занепокоєння, зокрема, президент Фінляндії Александр Стубб висловив китайському топдипломату. Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї якраз був у «нордичному» турне Данією, Швецією, Фінляндією та Норвегією.
«Я приймав у Фінляндії на вечері міністра закордонних справ Китаю, і ми обговорювали ядерне питання. Китайці були абсолютно категоричні: ні, цього не станеться», – розповів Стубб журналістам про свій діалог із китайською владою, яка, як вважається, має значний вплив на Путіна.
«Думаю, ви чули такі голоси в російських медіа: «А що, якщо ми відповімо на українські удари застосуванням ядерної зброї?» І, як мені здається, це був перший випадок, коли Китай... прямо відреагував у формі, схожій на ультиматум: що навіть думки про застосування ядерної зброї бути не може», – сказав після саміту НАТО Володимир Зеленський.
Український президент пояснив, що почув про це від європейських лідерів, які контактували з урядом Китаю.
Президент України Володимир Зеленський вітає президента Фінляндії Александра Стубба в Києві, Україна, 24 лютого 2026 року
Пекін публічно не підтверджував, що висував Росії щось на кшталт ультиматуму. Водночас Китай послідовно виступає проти застосування або погроз застосування ядерної зброї, закликає сторони уникати ескалації та наголошує на необхідності політичного врегулювання.
Керівниця Індо-Тихоокеанської програми Німецького фонду Маршалла Бонні Глейзер переконана, що Китай не вдавався б до публічних ультиматумів своїй партнерці Росії. Однак усі п’ять опитаних Радіо Свобода аналітиків-китаєзнавців погоджуються, що потенційне застосування Москвою ядерної зброї справді є «червоною лінією» для Пекіна.
«Пекін зацікавлений у тому, щоб Росія залишалася достатньо сильною і могла діяти спільно з Китаєм у стримуванні впливу Сполучених Штатів. Тому подальша ізоляція або ослаблення Росії зовсім не відповідають китайським інтересам», – вважає Глейзер.
Аналітикиня Інституту досліджень Китаю MERICS Єва Зайверт вважає, що застосування Росією ядерної зброї поставило б Китай перед вибором між Москвою та Заходом.
«Або він засуджує Росію, що створює проблеми у відносинах із нею, або мовчить – і тоді серйозно погіршуються його відносини з Європою та Сполученими Штатами… Якщо б Росія вдалася до застосування ядерної зброї або ядерного удару, Китаю довелося б виступити проти Москви», – пояснює Зайверт.
Президент Росії Володимир Путін та голова Китаю Сі Цзіньпін беруть участь у церемонії привітання у Будинку народних зборів у Пекіні, 20 травня 2026 року
Експерти вказують і на ширшу географію потенційної проблеми, через яку Китай вважає застосування ядерної зброї неприпустимим.
«Якщо Росія переступить цю межу, інші… регіональні гравці, як-от Пакистан чи Індія, можуть дійти висновку, що застосування ядерної зброї певною мірою стало «нормалізованим», – каже старший аналітик Європейського інституту безпекових досліджень (EUISS) з питань Китаю Тім Рюліг.
«Для Китаю ціна руйнування міжнародної норми незастосування ядерної зброї є надто високою», – додає він.
Китай у мирному процесі
Експерти не бачать ознак того, що Китай готовий скоротити підтримку Росії, яку багато хто вважає вирішальною для її здатності продовжувати війну.
2024 року тодішній державний секретар США заявляв, що близько 70% імпорту Росією верстатів і 90% імпорту мікроелектроніки надходить із Китаю.
Свіжі розслідування свідчать про значно глибшу співпрацю. Журналісти Der Spiegel, Le Monde і The Insider отримали доступ до внутрішніх документів, за якими Росія та Китай не лише проводять спільні військові тренування, а й розробляють програму протидії Starlink, яку активно використовує Україна, працюють над інтегрованою системою ППО нового покоління та обмінюються технологіями.
Російський військовий прилаштовує Starlink на коня
«Якщо простежити ці чотири з половиною роки, то китайська підтримка Росії лише зростає, і ми постійно відкриваємо нові форми їхньої взаємодії… Від самого початку Пекін дивився на цей конфлікт як на війну Заходу з Росією, як на процес взаємного виснаження», – каже Радіо Свобода експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Центру «Нова Європа» Наталія Бутирська.
На її думку, запрошення очільника українського МЗС може бути спробою Пекіна пом’якшити негативне інформаційне тло, створене дедалі тіснішою військовою співпрацею з Москвою.
«Зараз, коли дедалі більше говорять про масштабну військову співпрацю Китаю з Росією…, дуже доречно запросити українського міністра закордонних справ, говорити про торгівлю, економічну співпрацю, взаємодію… Фактично сказати європейцям: «Подивіться, у нас з Україною все добре. Український міністр приїжджає до нас. Україна не має до нас претензій», – пояснює Бутирська.
Утім, Київ також не зацікавлений у конфронтації з Китаєм.
«Є усвідомлення того, що післявоєнна відбудова України, ймовірно, також не обійдеться без Китаю. Київ навряд чи зацікавлений у повному розриві відносин із Пекіном, щоб після війни не отримати ще одну серйозну проблему… Україні є сенс не шукати конфронтації з Китаєм, а й надалі діяти дипломатично – так, як вона це робить зараз», – каже Єва Зайверт із MERICS.
Аналітики не вбачають у готовності КНР прийняти Сибігу свідчення можливого «розвороту» політики Пекіна.
Ганоцький оцінює мотиви китайського керівництва жорсткіше за інших співрозмовників.
«Це не більше ніж дипломатична гра з боку Пекіна з демонстрації власного нейтралітету. Хоча реальний стан речей говорить лише про посилення китайської підтримки РФ… Сі Цзіньпіну вигідна триваюча російсько-українська війна, оскільки вона послаблює Захід, США та посилює залежність Росії від Китаю. Ідеальний сценарій для КНР полягає у продовженні конфлікту з можливою заморозкою на російських умовах», – вважає Ганоцький.
Тім Рюліг із Європейського інституту безпекових досліджень, який регулярно буває в Китаї, каже Радіо Свобода, що рік тому в Пекіні взагалі не бачили перспектив переговорів. Тепер – не виключають припинення вогню вже цього року.
Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї вітає свого російського колегу Сергія Лаврова (на фото його немає) у гостьовому будинку «Дяоюйтай» у Пекіні, 15 квітня 2014 року
«Вони лише бачать певне вікно можливостей, яке може з’явитися, а може й швидко закритися… Китай бачить масштаб проблем, з якими стикається Росія, і хоче бути готовим до можливості того, що обидві сторони все ж сядуть за стіл переговорів», – пояснює експерт.
Ідеальним сценарієм для Пекіна в Україні Рюліг називає «гібридний мир». Він дозволив би Китаю долучитися до відбудови України, поліпшити відносини з Європою і водночас зберегти сприйняття Росії на Заході як загрози. Це не дало б США та Європі повністю перенаправити увагу на Китай та Індо-Тихоокеанський регіон.
«Конфлікт фактично заморожений. Щоденні бойові дії та загибель людей припиняються. Починається відбудова України. Китай може брати участь у бізнес-проєктах… Відносини з Європою певною мірою покращуються, тема України вже не домінує в усіх переговорах із Пекіном. Але водночас Захід усе ще змушений займатися Росією… Саме такий варіант видається мені найбільш бажаним для Пекіна», – каже Рюліг.
Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї приймає президента Франції Емманюеля Макрона та його дружину Бріжит Макрон після їхнього прибуття в Пекін, Китай, 3 грудня 2025 року
Експерти вважають, що Пекін не зацікавлений ані в повній перемозі Росії, залежність якої від Китаю посилює війна, ані в її поразці чи істотному ослабленні. Адже тоді Москва була б змушена зосередитися насамперед на внутрішніх проблемах і вже не могла б так активно сприяти Китаю на зовнішньополітичній арені.
«Найважливіше для Китаю – уникнути поразки Росії… Інтерес Китаю полягає не в тому, щоб війна тривала безкінечно, а в тому, щоб зрештою було знайдено таке рішення, яке не завдало б Росії екзистенційної шкоди», – резюмує Бонні Глейзер.
І хоча Сибіга сказав про готовність Китаю «відігравати активнішу роль у досягненні миру», аналітики не прогнозують більшої залученості Китаю до пошуків урегулювання найближчим часом.
«Доки китайське керівництво не побачить, що Володимир Путін справді зацікавлений у досягненні певного прогресу на шляху до припинення вогню чи завершення війни, Китай і надалі не буде готовий чинити істотний тиск на Москву», – додає Глейзер.
Президент Росії Володимир Путін під час відвідування передового командного пункту Об'єднаного угруповання військ, 3 липня 2026 року
Якщо ж Пекін і долучиться до переговорів, припускає Бутирська, то радше як адвокат Росії.
«Китай фактично стоятиме за плечима Росії й стежитиме за тим, щоб її інтереси були максимально враховані. Тобто активізація Китаю буде пов'язана насамперед із готовністю самої Росії до переговорів і з її потребою мати сильного партнера, який просуватиме її позицію за столом переговорів», – вважає вона.
Від початку повномасштабної війни Китай офіційно заявляє про нейтралітет, закликає до припинення вогню, мирних переговорів і врахування «законних безпекових інтересів усіх сторін». Водночас Пекін не засудив російське вторгнення, не називає Росію агресором і виступає проти західних санкцій, а західні країни звинувачують Китай у постачанні Росії товарів подвійного призначення.