Представники Росії, Туреччини і сторін громадянської війни в Лівії узгодили в Москві проєкт мирного плану, але його наразі підписали не всі.
Росія і Туреччина, які підтримують протилежні сили в громадянській війні в Лівії, пішли на мирні переговори разом із головними сторонами лівійського конфлікту. Міністри закордонних справ і оборони двох країн зустрілися в Москві, куди прибули і чільні лівійські представники: прем’єр-міністр Фаїз ас-Сарадж і його суперник у силовому протистоянні в Лівії, командувач Лівійської національної армії фельдмаршал Халіфа Хафтар. Перший підписав проєкт нового документа про конкретні умови припинення вогню, яке було проголошене з неділі, другий узяв час на роздуми до вівторка. Ситуація в Лівії загострилася останніми тижнями, коли війська Хафтара активізували свій наступ на Тріполі, що триває з квітня 2019 року з метою взяти лівійську столицю під свій контроль.
Перемир’я в боях за Тріполі, що було проголошене з півночі 12 січня, стало першим за місяці воєнного наступу військ Халіфи Хафтара на столицю Лівії. Але оглядачі кажуть, що його буде нелегко втримати через те, що в громадянській війні в цій країні бере участь багато різних сил. Дві провідні з них нині через посередництво Росії й Туреччини домовляються про способи дотримання цього перемир’я.
Але чи вдасться їм урешті досягти цієї домовленості, стане відомо вже 14 січня, коли стане відомим рішення Хафтара. Нині ж, за повідомленнями з Москви, і фельдмаршал, і прем’єр Фаїз ас-Сарадж відмовилися зустрітися особисто.
Якщо ж угоду таки підпишуть, наступним кроком мала б стати мирна конференція на найвищому рівні про врегулювання в Лівії, яку пропонує провести Берлін пізніше цього місяця. Можливо, вона могла б відбутися 19 січня, але точна дата ще не визначена.
Особливості лівійського протистояння
Через уже другу за останні роки громадянську війну в Лівії, що точиться останніми роками, в цій країн виникло незвичне протистояння: його головні сторони – міжнародно визнаний уряд, підтримуваний ООН, із одного боку, і законно обраний і міжнародно визнаний парламент, із іншого.
У столиці Тріполі, що на сході середземноморського узбережжя Лівії, працює Уряд національної згоди, створений 2015 року за міжнародного посередництва. Його очолює прем’єр-міністр Фаїз ас-Сарадж. Він же є й головою президентської ради Лівії – колективного президентського органу з 9 осіб.
Але цей уряд, що мав об’єднати протиборчі сили Лівії, більш-менш контролює нині лише невелику частину території країни, головно навколо Тріполі. Та й саме місто фактично поділене на зони контролю низки окремих збройних угруповань, головно ісламістських, які підтримують цей уряд. Також на його боці – Лівійська армія, невелика частина колись єдиних збройних сил країни.
А більша частина Лівії підконтрольна Палаті представників – парламентові, що був обраний 2014 року і визнаний світовою спільнотою. Цей парламент по суті залишили осторонь при створенні Уряду національної згоди, і він урешті відмовив йому в підтримці.
Палаті представників лишилася вірною головна частина збройних сил країни – Лівійська національна армія, якою командує призначений цим парламентом на посаду головнокомандувача фельдмаршал Халіфа Хафтар. Він же фактично відіграє роль головного представника парламенту і представляє його на різноманітних зустрічах і переговорах.
76-річний Халіфа Хафтар – професійний військовий, який служив в армії ще за часів диктатора Муаммара аль-Каддафі і, власне, брав участь у путчі, який привів того до влади. Але з часом він змінив свої погляди. В 1990-х роках він опинився у США, де згодом отримав громадянство, а в Лівії він тоді ж був засуджений заочно до страти. Із 2011 року Хафтар був одним із чільних командирів сил, що воювали проти Каддафі, а після його скинення – проти ісламістських сил у Лівії.
Осідок парламенту нині – місто Тобрук на заході середземноморського узбережжя Лівії, куди була змушена евакуюватися Палата представників, коли Тріполі опинилося фактично в руках ісламістів. Через протистояння з Урядом національної згоди парламент створив власний уряд, який очолює колишній прем’єр-міністр Лівії Абдалла ат-Тані; цей уряд, на відміну від парламенту, у світі не визнаний.
А при Уряді національної згоди роль законодавчого органу фактично відіграє Вища державна рада – орган, що був створений тільки з дорадчими функціями і не є легітимним парламентом.
Уряд національної згоди має підтримку Туреччини, Італії й Катару; Палату представників і її сили, Лівійську національну армію на чолі з Хафтаром, підтримують низка арабських країн, зокрема Єгипет, ОАЕ й Саудівська Аравія, а також Франція і Росія.
Ця підтримка, в тому числі, і військова: Туреччина не приховує, що направляє до Лівії свої війська на підтримку свого союзника, Росія ж послала для посилення армії Хафтара найманців із приватних військових компаній на кшталт «Вагнера», але офіційно Москва не визнає своєї причетності як держави до їхніх дій.