1 жовтня на полях ПАРЄ відбулося щорічне вшанування воєнних журналістів, які ризикують життям, захищаючи право на інформацію в зонах конфліктів.
«Той, хто хоче контролювати історію, намагається змусити замовкнути того, хто її розповідає», – сказала президентка Парламентської Асамблеї Ради Європи Петра Байр.
Захід, який проводять другий рік поспіль, називається «Перемога для Вікторії» (Victory for Viktoria) – на згадку про українську журналістку Вікторію Рощину, яка два роки тому померла в російському полоні. Її схопили на окупованих територіях України, де медійниця збирала свідчення українців про життя в окупації.
Петра Баєр, що відкривала слухання, наголосила, що свобода слова – необхідність, потреба в якій особливо відчувається під час війни.
«Солдатові можна наказати скласти зброю. Журналістові не можна наказати відкласти правду. Саме тому журналісти стають мішенями. І саме тому ми ніколи не повинні відводити погляд. Можна вбити журналіста, але не можна вбити правду», – підкреслила президентка ПАРЄ.
Президентка Парламентської Асамблеї Ради Європи Петра Байр
Ініціатива «Перемога для Вікторії», підкреслила вона, є насамперед декларацією намірів, а не жалобою. Довгострокова мета – покласти край безкарності тих, хто причетний до злочинів проти медійників.
Зробити це, на думку Байр, можна, пам’ятаючи про жертв. Також – змушуючи уряди розслідувати злочини проти журналістів і захищаючи тих, хто зараз виконує цю роботу.
«Ми говоримо тут не про поховання чи похоронну церемонію, а радше про те, щоб зберігати її живою», – погодилася французька журналістка видання Le Monde Аріан Шемен, що також взяла участь у заході.
Іноземна медійниця, що висвітлює російське вторгнення в Україну з 2022 року, зауважує, що різниця між воєнкорами й звичайними репортерами стерлася. А «ластиком» стали, зокрема, дрони.
«Коли дальність польоту дрона становить десятки кілометрів, більше немає фронту, більше немає тилу… Ти розумієш, що війна справді вкорінилася, коли серед твоїх друзів і знайомих починають з’являтися загиблі. На жаль, такі люди є і в моїй адресній книзі», – зазначила Шемен.
Український рятувальник працює на місці російського удару в Києві 16 серпня 2026 року
Загиблі й полонені журналісти
Українська делегація в ПАРЄ заявляє про загибель 137 журналістів унаслідок агресії Росії проти України. Народна депутатка Євгенія Кравчук згадала Олену Губанову з телеканалу Freedom, що працювала в Краматорську. Вона та її телеоператор загинули внаслідок удару російського дрона «Ланцет».
Щонайменше 26 медійників залишаються в російському полоні, йдеться у відповідній резолюції, схваленій ПАРЄ торік.
Станом на 17 серпня 2026 року Інститут масової інформації нарахував щонайменше 27 цивільних українських медійників і одного журналіста, який долучився до Сил оборони.
1 жовтня на слуханнях «Перемога для Вікторії» пролунало, зокрема, ім’я Ірини Левченко з Мелітополя, яку в Росії засудили до 15 років за шпигунство. Кравчук каже, що це поширене звинувачення проти журналістів.
Викрадена в окупованому Мелітополі журналістка Ірина Левченко. Фото Центру журналістської солідарності Запоріжжя
Анастасію Глуховську – ще одну журналістку з Мелітополя – нині утримують у СІЗО в Кізелі Пермського краю Росії, де померла Вікторія Рощина.
«Ми не знаємо, в якому стані її здоров’я. Можливо, зараз вона також важить близько 30 кілограмів», – зазначила депутатка.
Такою була остання відома вага самої Рощиної. У Верховній Раді працює Тимчасова слідча комісія, що розслідує кейси саме журналістів. Там депутати дізналися шокуючі, за словами Кравчук, подробиці поводження з Вікторією Рощиною.
«Коли вона перебувала в Таганрозі, її били за те, що вона відмовлялася співати російський гімн. На їжу і миття посуду загалом давали три хвилини. Коли її тіло повернули, а також за свідченнями людей, які бачили її ще живою, її остання відома вага становила 30 кілограмів. Тобто фактично вона була скелетом… Потилична частина її голови була пошкоджена», – нагадала присутнім Кравчук.
Журналістка Вікторія Рощина
Американський журналіст The Wall Street Journal Еван Гершкович, який сам провів у російському ув’язненні 16 місяців, вказує на значний контраст у ставленні росіян до нього й до Вікторії Рощиної.
«Вони дуже ретельно обирають, кого катувати, калічити й убивати. Українську журналістку Вікторію Рощину захопили на окупованій території, вивезли до Росії та вбили», – говорив Гершкович в інтерв’ю El Pais.
В іншому інтерв’ю американський медійник пояснив, чому, на його думку, з ним поводилися інакше.
«Мене взяли спеціально для обміну – як цінного заручника, якого треба було зберегти неушкодженим», – сказав він Columbia Journalism Review.
Американський журналіст Еван Гершкович, звільнений з-під варти в Росії, махає рукою після прибуття на об'єднану авіабазу Ендрюс у штаті Меріленд, США, 1 серпня 2024 року
Депутатка Кравчук також озвучила в Страсбурзі версію багатьох, чому Україні не вдалося повернути Рощину живою.
Якщо оператор дрона побачить PRESS – це перетворить вас на ціль, квиток в один кінецьЄвгенія Кравчук
«Стан її здоров’я був настільки поганим, що росіяни розуміли: це одразу стане очевидним, щойно люди її побачать і почують», – сказала Кравчук, і додала, що за рішеннями щодо долі відомої медійниці могла стояти російська ФСБ.
Депутатка також розповіла, як працюють журналісти в небезпечних умовах. Шолом і бронежилет часто доводиться відкладати: в цьому екіпіруванні люди менш мобільні. Також – постійно прислухатися, щоб вчасно розпізнати дзижчання дрона. А знімати – лише на телефон.
«Якщо оператор дрона побачить маркування PRESS – це перетворить вас на ціль, квиток в один кінець», – каже Кравчук.
Бронежилет із маркуванням преса
Спогади про Вікторію Рощину
«Насправді дуже боляче бачити такі заходи, присвячені людині, яку ти знав», – зазначила колишня керівниця видання Громадське Наталія Гуменюк, для якого працювала Вікторія Рощина.
Гуменюк пригадує її як «безрозсудно сміливу» й «абсолютно безстрашну людину», яку не можна було вмовити відпочити.
Журналістка готувала матеріали з окупованих міст України, зокрема – Енергодара, де розташована Запорізька АЕС.
«Буквально вчора я редагувала інший матеріал – про дуже важливу справу щодо окупації атомної електростанції в Енергодарі, Запорізької АЕС… фотографії Вікторії з Енергодара, які досі можна знайти онлайн, та її свідчення залишаються одними з небагатьох матеріалів звідти. Мені потрібно було встановити автора фотографій, які я хотіла використати, – і ним виявилася Вікторія. Це також показує, як багато ми втратили», – ілюструє свіжим прикладом масштаб втрати Гуменюк.
Запорізька атомна електростанція (ЗАЕС) біля міста Енергодару Запорізької області. 12 червня 2008 року
Редакторка наголосила, що тепер важливо не запізнитися з визволенням із російського полону інших українських журналістів.
Що ми можемо зробити, щоб не чекати, поки цю людину вб’ють і щоб нам не довелося вже вшановувати її пам’ять?Наталя Гуменюк
«Що ми можемо зробити, щоб не чекати, поки цю людину вб’ють завтра чи післязавтра, і щоб наступного року нам не довелося вже вшановувати її пам’ять?» – поставила риторичне питання Гуменюк.
Торік ПАРЄ схвалила резолюцію, якою закликала Росію «негайно припинити» всі порушення міжнародного права щодо працівників медіа і «негайно звільнити» всіх журналістів, затриманих із порушенням норм міжнародного права.
«Людина відчуває значно більший відчай, якщо думає, що вона справді втрачена, забута, ізольована і нікому немає діла до того, що з нею відбувається. Але якщо ти знаєш, що є люди, які знають, що з тобою сталося, продовжують кампанію і продовжують голосно виступати на твій захист і на захист твого життя, – гадаю, це важливо», – зазначила 1 жовтня в коментарі Радіо Свобода президентка ПАРЄ Петра Байр.
ПАРЄ започаткувала щорічну церемонію «Перемога для Вікторії» (Victory for Viktoria) на честь воєнних журналістів, які ризикують своїм життям – і часто гинуть – захищаючи право на інформацію в зонах конфліктів. Страсбург, 2025 рік
Резолюція також закликала надати оновлену інформацію щодо їхнього місця перебування і безперешкодний доступ до них ООН і Комітету Червоного Хреста.
«Особи, відповідальні за злочини проти журналістів, повинні бути притягнуті до відповідальності. Асамблея особливо глибоко обурена долею Вікторії Рощиної – української журналістки, яку катували і яка померла за жахливих обставин після того, як провела понад рік під вартою в Росії», – наголошується в резолюції.
Президентка ПАРЄ вважає, що жодна мирна ініціатива чи навіть врегулювання не мають блокувати ідею покарати винних.
«Їм уже було завдано шкоди, і за цю шкоду ми також маємо притягнути російську владу до відповідальності. Наприклад, через наш Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України», – зазначила Байр.
Спецтрибунал створюють для притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії за злочин агресії проти України. Наразі триває підготовка до його запуску.
Слухання ПАРЄ «Перемога для Вікторії» (Victory for Viktoria), Страсбург, Франція, 1 жовтня 2026 року
Відзнаки і їх значення
Журналістка Наталія Гуменюк підкреслила, що завдяки журналістам, які продовжують працювати у надскладних умовах, стають відомими історії людей, які в них живуть.
«У Росії журналістики немає. У Білорусі журналістики немає. У багатьох місцях журналістики вже немає. В Україні журналістика є. Журналістів убивають, але журналістика жива… Це не слід сприймати як належне. Це те, що потрібно берегти, цінувати й надалі підтримувати – і певною мірою навіть відзначати», – наголосила вона.
За свою журналістську роботу Вікторія Рощина отримала низку престижних міжнародних відзнак. Понад рік народні депутати, медійники і батько Рощиної домагаються для неї присвоєння найвищої державної нагороди – Героя України. Ініціативу підтримують українські правозахисники, громадські діячі й колишні бранці Кремля.
Журналістка Вікторія Рощина
Офіційне подання про присвоєння Рощиній звання Героя України КМДА направила президентові ще 5 червня. Однак станом на вересень експертна група при Комісії державних нагород і геральдики при президентові його ще не розглядала, повідомили в Офісі президента.
«Олівець – або сьогодні вже клавіатура – є такою ж важливою зброєю, як гармата, рушниця чи будь-яка інша зброя. Тож так, для мене вони герої. І Вікторія Рощина, з мого погляду, – також героїня. Тому гадаю, що присвоїти їй це звання – хороша ідея», – сказала Радіо Свобода президентка ПАРЄ.
Вікторія Рощина, українська журналістка – авторка Радіо Свобода й українських ЗМІ, яку утримували у тюрмах РФ більше ніж рік, померла у російському полоні 19 вересня 2024 року. Їй було 27 років. Після того, як у лютому 2025 року тіло Рощиної повернули в Україну, судово-медичні експерти виявили відсутність деяких внутрішніх органів, що могло бути спробою приховати докази катувань. У травні 2026 року у Нацполіції України повідомили, що під час утримання в полоні в СІЗО № 2 в Таганрозі (Росія) Вікторії Рощиній зламали потиличну кістку.
29 квітня 2025 року міжнародний проєкт Viktoriia Project оприлюднив розслідування щодо смерті Вікторії Рощиної. Тіло, яке, за даними експертизи, належить Рощиній, мало численні сліди катувань.